Справжня плутанина

Найближчим часом Росія визначить свого найвеличнішого. Про старт проекту «Имя Россия» повідомляє сайт lenta.ru з посиланням на радіостанцію «Эхо Москвы». У зв’язку з цим російські медіа наголошують на тому, що професіональні вчені-історики розкритикували щойно запущений проект. І було за що.

Якщо в Україні початковий набір зі 100 найвеличніших у рамках проекту «Великі українці» обирався шляхом голосування, то в Росії стартові 500 імен обрав телеканал «Росія» за участі Інституту російської історії Російської академії наук (РАН). При цьому представники Інституту заявляють, що про свою участь у складанні списку найвеличніших вони чують вперше. Зокрема, за словами заступника директора Інституту Володимира Лаврова, з телеканалом «Россия» він навіть не мав розмови з цього приводу. Очевидно, саме це пояснює здивування й обурення істориків короткими історичними довідками, опублікованими до кожного із 500 імен. Історичні персоналії там часто наділяють найнеочікуванішими характеристиками, які перекручують факти. Так, наводить приклад lenta.ru, про полководця 1812 року Барклая-де-Толлі написано, що «під ним неодноразово вбивали коней», Кутузов — це той, хто «був поранений в око», Чапаєв — це «герой багатьох анекдотів», а Олександр III — «найбільший пияк серед російських імператорів XIX століття». Зараз на офіційному сайті проекту www.nameofrussia.ru таких «прикметних рис» поряд із іменами цих російських діячів уже немає.

Російські «альтернативні» історики дуже своєрідно описали також і літературну частину видатних постатей Росії. Про Гіляровського, автора історичного нарису «Москва і москвичі» сказано як про «автора першого путівника злачними місцями Москви», автор комедії «Горе от ума» Олександр Грибоєдов схарактеризований так: «Вундеркінд. Автор вальсів. Убитий в 1829 під час повстання в Тегерані» (зараз — «Вундеркінд, поет, вбитий на дипломатичній службі») . Достоєвський, виявляється, відомий перш за все завдяки тому, що був «засуджений до смертельної кари, яку замінили чотирирічною каторгою», а байкар Крилов — це «російський Лафонтен. Помер від обжерливості».

До 12 червня — дня Росії, з цього списку за результатами голосування інтернет-аудиторії, телеглядачів і радіослухачів, буде складений список з 50 найпопулярніших історичних постатей. Детальну інформацію про них зацікавлені росіяни зможуть дізнаватися завдяки відразу декільком ЗМІ — «Россия», «Культура», «Спорт», «Маяк», інформаційному каналу «Вести». Після того буде обрано 12 фіналістів. Проект продовжиться восени — дебатами на телеканалі «Россия».

Інформація, подана на сайті «Великих українців», теж містила численні фактологічні помилки, але все ж — менш кричущі. Думається, українців цей список 500 великих росіян має не так веселити, як обурювати. Адже серед них опинилися, по-перше, правителі Київської Русі — Ярослав Мудрий (за якого «було створене перше письмове зведення кримінального, громадянського, процесуального права на Русі») і Олег (який «вперше застосував практику злиття і поглинання»), яких, як і саму Київську Русь, Росія досі називає своєю історією. По-друге, у списку великих росіян незрозумілим чином опинився Валерій Лобановський (названий «Мрією фанатів»), який, між іншим, поряд із Ярославом Мудрим, входить до десятки великих українців і, судячи з останніх заяв прес-служби телеканалу Інтер про неочікуваність попередніх результатів голосування, цілком може виявитися якщо не переможцем, то срібним або бронзовим призером української першості найвизначніших.

У той же час росіяни так само мали претензії до української сотні великих. Зокрема, до появи у ній письменника Михайла Булгакова, який гіпотетично не хотів би бути у списку великих українців, адже не визнавав українців як націю, хоча дуже любив Київ.

Такі розбіжності у думках і судженнях можна сприймати як природні, але дивує інше. До російського списку видатних персоналій якимось чином потрапив український гетьман Богдан Хмельницький. Особливо дивує і розчаровує те, як його характеризують російські «історики». Далі подаємо цитату. «Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович. Великий росіянин серед малоросів (в оригіналі — «Великий русский среди малороссов». — Прим. «Дня». ). Полководець, народний лідер, гетьман України (1648). Під його керівництвом почалася національно- визвольна війна проти поляків у 1648—1654рр. Під час війни виступив одночасно як полководець, дипломат і організатор української державності. Домігся возз’єднання Малоросії (України) з Росією (1654). Очолив Переяславську раду в 1654, яка урочисто підтвердила цей акт...».

Ми поцікавилися думкою з цього приводу російського поета та публіциста інтернет-видання gazeta.ru Ігора Іртеньєва, який вважається одним із небагатьох в Росії, хто не боїться оприлюднювати свою позицію. На запитання, чи не вважає він таку характеристику постаті Богдана Хмельницького провокацією, на наш подив, Ігор Іртеньєв відповів:

«Факт об’єднання Росії з Україною — так вважають у нас — був прогресивним і мав позитивні наслідки. Зараз уже складно про це судити, але особисто я не вважаю, що ці триста років, які ми прожили разом, були витрачені даремно...»

На зауваження про те, що будь-якого етнічного українця обурює таке абсурдне провокаційне формулювання того, ким був Богдан Хмельницький, вже не говорячи про його присутність у списку найвеличніших росіян, журналіст відповідає:

«Ви знаєте, у нас насправді з усіх боків зараз існують перегинання палиці. Зокрема, мене як етнічного напівєврея-напівросіянина дивує те, що у поета Пушкіна ініціали О.С., що для мене особисто виглядає дико. Вам це не здається дивним?»

Не здається. Так само як дивним не здається те, що, наприклад, англійською мовою ім’я Пушкіна пишеться латиницею, а не кирилицею.

«Це черговий піар-проект в стилі покращання іміджу Росії в очах світової спільноти. Якщо це не буде підкріплене ніякими конкретними справами — так і залишиться таким от голим піаром, — зазначає Ігор Іртеньєв у відповідь на запитання, чи може проект «Имя Россия» стати інструментом для маніпуляції, і додає: — Зрозуміло, що кремлівська адміністрація займатиметься цим безпосередньо. Я, відверто кажучи, ще не бачив цього списку, але ім’я Богдана Хмельницького тут видається мені дивним».

Ще одне привласнення — Нестор Махно. Характеризується він своєрідно: «Батько. Анархіст». Цікаво, що у статті-характеристиці жодного аргументу на користь того, що це ім’я належить Росії, не зустрічається. Зокрема, тут сказано, що Махно «очолював анархо-селянський рух в Україні». Більше того, поміж іншим зазначено, що, крім німецьких інтервентів і білогвардійців, «батько» боровся і проти радянської влади, правонаступником якої, до речі, вважає себе Росія. То який же він у такому випадку герой для Росії? Швидше навпаки...

Замахнулося «Имя Россия» і на українське поетичне кіно, включивши у список Олександра Довженка й охарактеризувавши його як «одного з батьків-засновників радянського кіно». Ось одне з речень короткої характеристики Довженка: «Отримав світову славу після виходу фільмів «Звенигора», «Арсенал», «Земля», які вихваляли сталінську колективізацію».

Хто і як повинен реагувати на цей список і на такі характеристики в Україні?

«Мене це абсолютно не дивує, — спокійно відповідає кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників Сергій Грабовський . — Пишучи про проект «Великі українці», я припускав, що за багатьох із тих, кого ми не внесли у сотню, зачепляться росіяни. У цьому списку міг фігурувати ракетобудівник Валентин Глушко, який все життя писав про те, що він українець, Юрій Кондратюк, який теж в анкетах писав, що він українець і рідна мова його — українська. Або, скажімо, співак Олександр Вертинський (до 500 визначних росіян Олександр Вертинський таки ввійшов. — Прим. «Дня». ), який теж всюди писав, що він українець. Ми своїх національних героїв не дуже шануємо — це перша причина того, що відбувається в Росії.

Друга причина — це катастрофічне невігластво росіян навіть щодо російської історії, не кажучи вже про українську. Якби в Росії хтось — навіть із фахових істориків — знав, якими словами Богдан Хмельницький коментував зраду московського царя в 1655 році (майже всі ці слова в газетах позначаються трьома крапками, тому наводити їх я не буду) і куди він послав Московію... Тоді ж він узявся переорієнтовуватися на союз зі Швецією, але помер і не встиг довести цю справу до кінця. Цього вони просто не знають, а якщо хтось і знає, то, звичайно, ніколи не скаже. Йдеться про певну фальсифікацію історії.

Третє — це продовження великодержавного російського хамства. Вони привласнюють всю історію радянського періоду собі. Втрати в Другій світовій — це тільки російські втрати, це російська армія воювала. І так далі. А коли йдеться про певну відповідальність за злочини тієї системи, вони одразу починають кричати, що це, мовляв, не ми, це була не російська влада.

До речі, я зустрічав у серії книжок «Русский бунт» книжку і про Петлюру, і про Махна. Так от, Нестор Іванович Махно ніколи не вважав себе росіянином. Ніколи. Його армія звалася «Революційна повстанська армія України». А трилогія його спогадів присвячена, за його словами, тому, як російська революція в Україні перетворилася на українську революцію.

А хто тут повинен реагувати? Я думаю, що на рівні держави цього не потрібно робити. Це нічого не дасть. Добре було б з цього посміятися — з бідної Росії, у якої немає власних героїв, тому вони змушені їх красти. Мені здається, тут треба тільки сміятися, і сміятися дошкульно. Думаю, буде дуже смішно, якщо Махно витіснить когось із питомо російських героїв тієї самої 50-ки. Це означатиме або невігластво суспільства, або те, що в Росії не вистачає справжніх героїв і яскравих постатей, або те, що в Росії просто не знають про великих росіян і не шанують їх».

Ну що ж, посміємося...