Сто кольорів китайського телебачення
«КОМПЛЕКТИ ТЕЛЕПРОГРАМ»
Телебачення великої азійської держави вражає передусім масштабом. На центральній телестудії Китаю працює близько 10 тисяч людей, потенційна аудиторія — до 1 млрд. 100 млн. глядачів. Не приховує ТБ й своїх прибутків — 723 мільйонів доларів США. А середній тираж спеціалізованого видання «Телевізійна газета Китаю» — три мільйони. Три чверті програм — власного виробництва, а загальний обсяг мовлення Центрального телебачення становить 240 годин на добу. Пересувна наземна супутникова система у будь-який час і в будь-якому місці може здійснювати прямий ефір з місця найважливіших подій. Про якісь ідеологічні особливості ТБ країни, де керує комуністична партія, діззнатися не вдалося, тому й надалі оперуватимемо лише цифрами й фактами.
Перша телетрансляція Пекінського (нині Центрального) ТБ у Китайській Народній Республіці відбулася 1 травня 1958 року. А нині кожний телевізор у Китаї приймає більш як тридцять каналів. Це розмаїття створюється за рахунок внутрішніх резервів. Передусім, це десять каналів Центрального державного телебачення (англійська абревіатура — CCTV). Глядачі, зокрема, можуть дивитися такі канали, або, як їх тут називають, «комплекти телепередач»: новостійний; економіка-побут-сфера обслуговування; культура; міжнародний (китайською мовою); спорт; фільми; сільське господарство-молодь-армія; канал англійською мовою, науково-технічний; розважальний; музичний; театральний; різноплановий сімейний канал і, нарешті, канал для західного регіону.
Існує й спеціальний загальноосвітній канал — по ньому передаються тільки лекції з предметів вищої й середньої школи. Кожна з 33 китайських провінцій має свій канал, який можуть приймати практично в усій країні — сигнал передається через супутник. Канали є й у міст, районів і повітів — в усій країні це понад 3000 телестанцій. Разом з Центральним телебаченням, супутниковою й наземною мережею — це найбільша у світі телемережа. Якщо 1985 року телевізор був у сім’ях 68,4% китайців, то за даними на 2001-й рік — 94,2%, проблеми з сигналом є тільки у віддалених гірських районах. Кабельне ТБ розвинене менше. 2001 року його дивилися трохи більш як 9 млн.
Свій міжнародний — CCTV4 — Китай ретранслює в усьому світі цілодобово (київські глядачі можуть його приймати за допомогою кабельного телебачення). Він розповідає про те, як у Китаї йдуть справи в політиці, економіці, культурі, а своїм громадянам — про світові новини, оскільки цей канал доступний і самим китайцям. Інформаційний блок CCTV 4 підживлює провідне державне інформаційне агентство Сіньхуа, що має відділення у більш як 100 країнах. Ділові зв’язки китайські телевізійники підтримують з більше ніж 208 телевізійними організаціями в 134 країнах світу.
Одним з найбільших у Азії ринком з обміну, купівлі-продажу телепрограм став Шанхай. Щорічно там влаштовуються Дні телебачення — проводяться конкурси, присуджуються національні премії, влаштовуються ярмарки телеапаратури.
ІМПЕРАТОРИ РЕЙТИНГУ
Навіть при простому переліку каналів помітно ухил у бік освіти. По телевізору можна вчитися грі на роялі й слухати оповіді китайських письменників. Три рази на день йде коротка передача «Найпопулярніші китайські прислів’я». Канал культури транслює оперні спектаклі з коментарем фахівця «Вчення пекінської опери», а спортивний — гімнастику цигун. Телеклуб «Медицина» знайомить з народними рецептами із трав.
Найбільш рейтингові і прибуткові передачі — дитячі. У китайській сім’ї пульт тримає в руках дитина. Після того, як китайцям дозволили мати тільки одну дитину в сім’ї, діти стали просто предметом домашнього культу, їх так і називають — маленькі імператори. Маленькі жителі Китаю особливо люблять мультфільми й ігрові програми.
І тільки після восьмої вечора настає час для дорослих програм. Як і ми, китайці не уявляють собі життя без новин, розважальних програм, ток-шоу і телесеріалів. Мода на реал-шоу оминула китайське телебачення. Може, це пов’язано це з ідеологічними або національними особливостями, але на китайському ТБ не побачиш сцен насильства й інших непривабливих сторін людської натури. Естрадні співачки одягнуті модно, але скромно, а теми ток- шоу завжди в суворих рамках моралі.
Ці ж особливості у короля ТБ — серіалів. У Африці з допомогою серіалів борються зі СНІДом, у США агітують за сімейні цінності, а в Китаї — наполегливо прищеплюють національні традиції. Історичні багатосерійні саги нагадують про найбагатшу культуру Китаю. Серіали на сучасному матеріалі розповідають про перемогу добра над злом, необхідність добрих стосунків між людьми в сім’ї й соціумі в стилі реалізму. Сумніватися в якісному рівні цих серіалів не випадає. Підйом у китайському кінематографі забезпечив кадрами й телебачення. Режисери Ван Сяошуай, Чжан Юань, Лоу Є й інші завойовують перші місця на престижних фестивалях, мають і міжнародний комерційний успіх.
Найпопулярніше ток-шоу — «Чесні слова» — йде в суботу ввечері. Улюбленець публіки Цуїюн Юань диригує дискусіями на тему резонансних подій у країні. Висловлюються й експерти, й глядачі у студії. Приблизно така сама схема й ток-шоу «Діалог» на економічні теми. Свій глядач у розважально- ігрового шоу. Призи — пилососи, сервізи, путівки — заробляються знаннями.
Родзинка національного телебачення — щоденна кулінарна передача про одну з найбагатших у світі китайську кухню. По одному дню на тиждень присвячується найвідомішим: шанхайскій, квантунській, сичуаньській, шантонській. Ці передачі знімаються в спеціалізованих ресторанах. А в середині тижня ведучий запрошує кулінарів-аматорів у студію, й вони демонструють свою майстерність. Четвер — день екзотичної іноземної, частіше європейської кухні. Китайські господині обожнюють цю програму. Борису Бурді й не снилася така популярність, не кажучи вже про чисельність аудиторії.
«День» висловлює вдячність пані Ван Мінь, другому секретарю Посольства Китайської Народної Республіки в Україні, за допомогу в підготовці матеріалу.
