«Так вам і треба!»

Спостерігаючи за реакцією російських політиків і співробітників ЗМІ на трагедію у Брюсселі, я постійно ставив собі запитання про те, якими є всі ці люди в побуті, в колі сім’ї, серед своїх приятелів? Вони, що, на похоронах друга або родича теж неодмінно говорять про те, що покійний сам винен у своїй смерті, оскільки вів неправильний спосіб життя? Вони взагалі коли-небудь відпочивають від свого образу патріотів-викривачів?

Практично ніхто з російських представників істеблішменту не зміг обмежитися простим співчуттям, тобто нормальною людською реакцією на загибель людей і біль близьких. У російському публічному просторі розлився сморід тотальної злорадності. У діапазоні від відкритої радості в інтонаціях: «таквамітреба», «самивинуваті» — до злорадності прихованої, коли після чергової фрази співчуття йде тирада, вже від душі, про те, що «ми ж вас попереджали!» тощо.

Весь спектр публічних «злорадців» був представлений на Першому каналі у програмі «Политика» від 23.03.2016 з ведучими Петром Толстим і Олександром Гордоном. Звісно, перше слово надали лідерові ЛДПР. До виборів до Держдуми залишилося півроку, й тому Ж. прагне використовувати будь-яку можливість, щоб щодня нагадувати про себе. І Кремль йому в цьому всіляко сприяє, оскільки Ж. виконує кілька важливих функцій, у реалізації яких його неможливо замінити. Украй важко знайти людину, яка б змогла одночасно вдавати з себе злісного опозиціонера, припадочного патріота, лютого ворога Заходу і реальної опозиції і при цьому бути на 100% лояльною до влади й регулярно збирати свої 10% голосів любителів карикатурного фашизму.

«Європа горить і нехай горить!» — з щасливою посмішкою прокаркав Ж. — «Радіти треба! Ніякої співпраці! Треба їх послати на три літери! Ми їм санкції оголосимо навіки!»

Після Ж. будь-який оратор виглядає еталонним лібералом. Тому Володимир Рижков має бути вдячним Петру Толстому, що той йому дав слово одразу після лідера ЛДПР. І Рижков шансу не прогавив, пояснив, що головною дурістю було б робити так, як пропонує Ж. Оскільки Росія найбільша європейська країна, й у нас половина торгівлі з Європою.

Рижков був вельми переконливим, чого Ж., звісно, стерпіти не міг — вибори ж! Тому він вийшов із-за стійки й рішуче рушив у бік опонента. На секунду здалося, що він збирається пригадати молодість і викинути щось хуліганське. Але, підійшовши до Рижкова, Ж. переконався, що той на півголови вищий, і тому мирно пройшов повз і накинувся на невисокого й щуплого американця Майкла Бома з криком: «Гітлер був чеснішим за вас, американців! Гітлер був кращим за вас!» До задиристого поляка Якуба Корейби, який всю передачу всіх перебивав і на всіх нападав, Ж. розсудливо не став наближатися й лише здалека мстиво викрикнув, що Польщу треба ліквідувати.

Толстому насилу вдалося повернути Ж. назад за його стійку, але він і звідти продовжував кричати несусвітнє. Насамперед він оголосив, що зараз у Кремлі п’ють шампанське. Товариш по чарці, за даними Ж. — Джон Керрі, візит якого лідер ЛДПР порівняв з візитом Ріббентропа до Москви. «Польщі — кінець! Ми її закриваємо!» — жест у бік Якуба Корейби. «Ви будете — європейський колгосп — подихати! Нам не потрібна Європа! Лише росіяни й американці правитимуть світом!» — повідомив Ж. І насамкінець віддав останні розпорядження: «Треба підписати всі секретні протоколи. Ви, поляк (знову мстивий жест у бік Корейби), відбуватимете покарання в Пермських таборах».

Напередодні Ж. виступав на «Росії-1» у Соловйова, де так само старанно вдавав припадочного й активно вітав терор у Європі. «Теракти зараз відбуваються в Європі й відбуватимуться! І нам це вигідно!» — волав Ж. на головному державному телеканалі. — «Нехай вони там подихають і гинуть!» Важко уявити більше національне приниження, ніж практично щоденна присутність в ефірі головних телеканалів країни злісного клоуна, який от уже 23 роки поспіль ганьбить парламент країни, вдає з себе лідера парламентської фракції.

Якщо Ж. як завжди цілеспрямовано сприймався як карикатура на самого себе, то решта претендували, щоб їх сприймали серйозно. Це стосується передусім ведучого Петра Толстого, який абсолютно не збирався обмежуватися роллю модератора дискусії, а вельми напористо позначав власну позицію. Його особливо обурило, що представник Євросоюзу у закордонних справах Федеріка Могеріні, яка розплакалася на прес-конференції, присвяченій брюссельським терактам, не плакала з приводу трагедій, що відбувалися з російськими громадянами.

Тут, щоправда, йому вельми вагомо заперечив Володимир Рижков, який нагадав, що півтора мільйона римлян вийшли на вулиці на знак солідарності з жертвами Беслана. І в цілому, європейці набагато масовіше висловлювали співчуття по відношенню до наших нещасть, ніж громадяни Росії. На що Петро Толстой заперечив, що пересічні європейці може й співчувають, а от їхнє начальство обмежується черговими співчуттями. Мабуть, Петро Толстой знає якийсь таємний метод або секретний прилад, що дозволяє йому безпомилково визначати, які співчуття чергові, а які, навпаки, щирі.

Але головну думку Толстой припас ближче до кінця програми. «Ви 25 років помилялися щодо нашої країни, думаючи, що маєте право давати нам поради», — урочисто проголосив Петро Толстой. Було видно, що всі ці 25 років він страждав і копив у собі благородний гнів і лише чекав зручного приводу виплеснути його в обличчя Європі. І ось діждався. «Ви марно вважали нас недо-Європою! І повчали! А от тепер ви повинні будете нас визнати. І Крим визнаєте, нікуди не подінетеся!» — зневажливо кинув Толстой свій вирок в обличчя присутнім у студії двом німцям, французові й одному полякові.

Теракти і реакція на них оголили ціннісну прірву не лише між європейським та ісламським світами, а й між Європою і Росією. Цю прірву демонстрував майже кожен з учасників дискусії з російського боку. Військовий експерт Ігор Коротченко насилу приховував свою радість через те, що ось тепер він може пояснити європейцям усю глибину їхніх помилок. «У вас біженці звуть вашого канцлера — мамою! Не німці, а біженці! Це ж біда!» — втовкмачував він двом німцям. Один із німців, кінорежисер Фелікс Шультесс заперечив, що для нього це предмет гордості. На що Ігор Коротченко знову вигукнув: «Ні, це біда!» — і відкарбував: «У нас ніколи не буде такого бардаку, як у Німеччині!»

Мабуть, військовий експерт Ігор Коротченко вважав, що його остання репліка звучить гордо і патріотично, але від неї чомусь повіяло смутком і безвихідністю. Особливо від слова «ніколи». Стало очевидно, що, дійсно, ніколи такі, як військовий експерт Ігор Коротченко, не зрозуміють того, що можна пишатися не тим, що лідер твоєї країни вправно поцупив шматок чужої території і влучно скидає бомби на чиїсь голови, а тим, що главу твоєї держави називають мамою люди, абсолютно не схожі на тебе, інші за культурою й мовою.

Ця прірва між Європою та Росією на очах ставала дедалі глибшою з кожною реплікою ведучих Петра Толстого і Олександра Гордона, з кожним вигуком Ж., з кожним насиченим отрутою запитанням співробітника «КП» Олександра Яковлєва, з кожним злорадним виступом відомого єдинороса Андрія Ісаєва. До кінця передачі ця прірва перетворилася на безодню, і вже здавалося, що мрія цих славних людей збулася, і ця безодня поглинула весь західний світ без залишку. І немає вже ніякої Європи і Америки, і настало для цих російських патріотів щастя. Незрозуміло було лише, як цим щастям поділитися з іншими російськими патріотами. Оскільки разом з Європою й Америкою в безодні зникло й усе те, що Європа й Америка давали Росії. Зокрема, й усе, що «говорить і показує», за допомогою чого можна так весело й куражно брехати про світову закулісу і зловісні підступи Заходу і так щиро ділитися з мільйонами співгромадян своєю радістю з приводу загибелі десятків європейців.