Телеефіри на 9 травня: програма передач уже не на позавчора, але й не на завтра
Знайомство з програмою телепередач провідних телеканалів України на 9 травня залишає двоїсте відчуття. З одного боку, вже не йдеться про сплеск червонопрапорно-апологетичного сталінізму, як це було в минулі періоди — і за Кучми, і за Януковича. Більшість каналів намагається зважено підійти до формування телепрограми, включаючи туди і ті фільми радянського періоду, за які не соромно під ракурсом ані суто мистецьким, ані ідеологічним. З другого боку, не полишає враження, що, образно кажучи, тематична планка війни та перемоги так і залишилася не взятою, що телевізійники не сягнули того рівня, якого могли б сягнути. Неповною мірою використані ті художні стрічки радянського періоду, в яких містилася «окопна правда» (а таких стрічок десятки); недостатньо задіяні документально-публіцистичні фільми та серіали, створені в Україні за останні чверть століття (таких теж десятки). Хоч-не-хоч, а складається враження: маємо програму передач, на щастя, вже не на позавчора, як раніше, але й не на завтра.
Отож погляньмо детальніше на святкову програму.
Телеканал «Україна» запрошує на прем’єру, він демонструє нову кінострічку «Незламна» про найкращу снайперку всіх часів і народів Людмилу Павличенко. І не лише саму стрічку покажуть, а й фільм про те, як її знімали. Що ж, попри всі вади і відбитки радянськості на цій стрічці, вона, принаймні, зроблена професійно. І без особливого прикрашання воєнних реалій.
• Телеканал «Інтер» вірний собі: чи не єдиний він залишився у позавчорашніх днях. Окрім концертів, на яких звучатимуть радянські російські пісні про війну (російські, тому що українських радянських немає — тільки антивоєнні «Степом, степом...» і «Батьку, ми ровесники з тобою, батьку...», а геніальні повстанські пісні «Інтер» навряд чи пустить в ефір), нам покажуть іще й російський серіал «У червні 1941-го». З погляду історичного — це вульгарна пропаганда, покликана замаскувати агресивні наміри Кремля, мовляв, на мирний СРСР напали нацисти, та ще й без оголошення війни (хоча насправді війна була оголошена, хоч і з запізненням, а от СРСР під час нападу на Фінляндію і в 1939-му, і в 1941-му, війну взагалі так і не оголосив). А на додачу капосні поляки займаються диверсіями на користь німців — абсурд! Хоча, власне, чого чекати від стрічки, співавтором сценарію якої є знаний «українолюб» Станіслав Говорухін?
• А ще «Інтер» покаже також чотирисерійний серіал «Завдання особливої важливості. Операція «Тайфун». Це — чергова рекламна туфта про радянську суперрозвідку. Як написав один із російських юзерів, переглянувши стрічку в Інтернеті (цитую мовою оригіналу), «немцев показали как глупых и не очень умных врагов. По сюжету действия происходят в 1941 году летом. С первых кадров, где разведчик русский увел из кабинета майора пленного советского генерала, можно начать сомневаться...»
• Що ж, навіть оброблені пропагандою росіяни дозволяють собі публічно сумніватися в «чеснотах» цієї стрічки. Ну, а нам і сумніватися не доводиться — що ж, «Інтер» є «Інтер». Як на мене, ці фільми — пропаганда «русской славы» и «русского мира». Але нехай із ними розбирається Національна рада з питань телебачення та радіомовлення.
• Тепер «Плюси». Вони взагалі фактично проігнорували 9 травня. Чи варто так робити? Питання дискусійне. Принаймні, мій дід, капітан Червоної армії, який був у київському «котлі» й вийшов із нього групою генерала Баграмяна, а поранення дістав під Сталінградом, ніколи на 9 травня не вдягав нагороди і не ходив виступати перед школярами...
• ICTV, у свою чергу, пропонує аудиторії два фільми студії імені Довженка — «Дачна прогулянка сержанта Цибулі» та «В бій ідуть самі «старики». Перший — рідкісна в радянські часи комедія на воєнні теми. Чи припустима з морального погляду така комедія? Видається, так, головне — не передати куті меду і не перетворити всю війну на балаган (хоча цей найуспішніше робили і роблять нині автори фільмів зовсім іншого, пропагандистського ґатунку). Другий добре відомий, мабуть, всім, от тільки ті, хто фільм цей переводив у колір, були крайніми невігласами, і зробили авіаторів... артилеристами, пофарбувавши їм відповідним чином (чорним і червоним замість блакитного і синього) пілотки, офіцерські галіфе, смужки на погонах і кашкети...
• А ще ICTV показує фільм «Офіцери». Попри те, що сценарій писав знаний російський письменник-фронтовик Борис Васильєв, відтак там є правдиві епізоди, загалом фільм — осанна радянському війську. Яка виходить далеко за межі «окопної правди», що була фактом в інших фільмах за сценаріями Бориса Васильєва, який загалом ніколи не був апологетом радянської влади.
• У свою чергу, Перший Національний, чесно кажучи, налякав. Хтось вирішив пустити в ефір фільм «Білий птах з чорною ознакою», де грають чудові українські актори, де талановито знято ледь не всі епізоди — а водночас це відверто антиукраїнський фільм, побудований на радянських ідеологемах. Це вранці. Вдень на Першому — фільм «Україна в огні» за кіноповістю Довженка, поставлений у другій половині 1960-х його дружиною Юлією Солнцевою. Щось у цьому фільмі від Довженка справді залишилося, але тільки щось... Ну, а ввечері — класичний «Батько солдата» Резо Чхеїдзе із Серго Закаріадзе в головній ролі. Фільм знятий ще за хрущовської «відлиги», тому він людяний, і це його найбільша чеснота.
• Телеканал «Мега» 9 травня збирається показати аудиторії майже суцільні документальні і науково-популярні стрічки про Другу світову війну на всіх фронтах (що є плюсом) та про кількох радянських (і тільки радянських) полководців (що є мінусом). Але все ж таки програма, здається, непогана... А от «Enter-фільм» глядачам запропонують двосерійний «Подвиг Одеси», знятий у стилістиці колись знаменитого «Визволення» Юрія Озерова, та «А зорі тут тихі» — «справжній», 1972 року, фільм, а не новітня російська попса.
• Можна було би звернутися й до програм інших телеканалів України, але й без них загальна тенденція зрозуміла. Українські художні воєнні стрічки тут рідкість (їх не так багато, і при цьому далеко не всі використані). Є радянські, є російські, є американські. Але де французькі? Де польські? Де британські? Зрештою, з нацизмом воювали всі головні «кінематографічні» держави Європи, включно з італійським і німецьким Рухом Опору. Вони мають чималий доробок у вигляді і художніх фільмів та телесеріалів, і стрічок-реконструкцій (популярний у наші часи жанр), і документальних творів. То невже ж український глядач і далі буде всього цього позбавлений? Адже перемога над світовим злом, втіленим у нацизмі, була спільною перемогою Об’єднаних Націй, отож українці мають право побачити на своїх телеекранах усю багатовимірність Другої світової війни, що допоможе їм осмислити власне місце і роль у цій війні.
