Телестрашилки: комерція бере за горло
Якщо взяти два найвідоміших вітчизняних телеканали — «Інтер» та «1+1» — і систематизувати репертуар серіалів — нехай за один місяць нового року, — виявиться, що є тринадцять серіалів (не мультфільмів) на каналі «Інтер» і шістнадцять — на каналі «1+1». Разом — 29. Із них після 20.00 в ефір виходять лише дев’ять.
Із цих останніх чотири — занурять глядача в атмосферу наступного.
«Залізний нерв і передчуття страшної невідомості заволодіють вами на каналі «1+1». Майбутнє під загрозою в новому серіалі «Тисячоліття». (Т/с «Тисячоліття», щоп’ятниці, «1+1».)
«Під грифом «Х-файлз» — «цілком таємно» — в архівах ФБР зберігається інформація про загадкові злочини, які не можна пояснити з логічної точки зору». (Т/с «Цілком таємно», «1+1», щосуботи.)
«Крадіжки, вбивства, бійки — з ними щодня зустрічаються пітерські «менти». Інакше як кошмаром це не назвеш...» (Т/с «Вулиці розбитих ліхтарів» із циклу «Менти», «Інтер», щосуботи.)
«Секс, кров, смерть — у еротико-містичному серіалі» (т/с «Голод», «Інтер», щоп’ятниці в рубриці «Про це»), а щонеділі, ближче до вечора: «Послухайте казки Паралельного Всесвіту, познайомтеся з Історією Темної Зони...» (Т/с «Лекс», «Інтер», дивіться щонеділі.)
Відзначу, що «Тисячоліття» описано порівняно з його змістом просто пасторально, майже евфемізмами, а «Цілком таємно» — «майже точно», але естетику самої теми словом «загадкове» не зовсім відображено.
Але серіали — не єдині поки фільми на ТV. Оскільки:
«Всесвіт справедливий. Раз на п’ять тисяч років Зло отримує шанс. Шанс правити світом. Нове пришестя Зла має бути зупинено». (Х/ф «П’ятий елемент», 3 січня, «1+1». «Фільм тижня», газета «Факты».)
«Їм так хотілося розважитися! На них дійсно чекає сюрприз: найпохмуріший уїк-енд у непривітній компанії трупа. Куди ж подіти тіло?» (Х/ф «Уїк-енд у Берні», 22 січня, «1+1». «Фільм тижня», газета «Сегодня».)
«Великі розбірки крутих хлопців. Древнє магічне мистецтво на службі темної імперії. Злий володар прагне знайти тіло, щоб вершити долі Землі» (х/ф «Великий переполох у Малому Китаї», 31 січня, «1+1». «Фільм тижня», газета «Сегодня»).
І все це — єдино в прагненні телеканалів «не корысти ради, а токмо» догодити найбільшій кількості глядачів?! Невже ж у нас усі останні — такі монстрофіли, зорієнтовані лише в сектор чогось неймовірно страшного, на кшталт «шлях смертям дано» і «Зло прагне правити світом», де треба що б там не було перемогти, бажано впавши заздалегідь у «наркотичні видіння»? До речі, останнє — цитата з ТV-анонсу в газеті «Факты», що зацікавив мене днями. Тут і стиль, і погляд, і манера подачі — настільки характерні, що наведу цілу фразу з нього: «Цей еротико-містичний серіал із 22 новел, у основі яких секс, кров і смерть... Наркотичні видіння і немислимі еротичні фантазії напевне заінтригують глядача».
«Напевне заінтригують»! Невже це так? Чи нас хочуть зробити такими? Адже з психології сприйняття відомо, що глядач завжди уособлює себе з героєм екрана.
Можна було б не приймати все це так уже серйозно. Мовляв, розваги — ясна річ, балаган, це ж усе — казки, жанр — та й годі. Нехай навіть так, але чому саме такий балаган, якщо балаган? Чому саме страшні казки, якщо казки? Чому треба саме вирізати внутрішні органи без наркозу, щоб розважити саме цим «жанром» людей біля екрана?
Загалом, для світового кіно — це тенденція: доки мистецтво, дещо приголомшене оновлюваною реальністю, шукає саме себе, комерція міцніє на тверезих розрахунках, розширяється і бере за горло. Фільми, що стають дедалі вишуканішими за візуальним і психологічним навантаженням на аудиторію — це розвиток «видовищності» та її методів.
Це — засновок, крок індустрії розваг (переважно — американської). Але, між іншим, в умови руху її входять і різні фільтри, бар’єри, перешкоди. Що створюються в інших країнах, у Європі. Культура мас і психологічна рівновага людей — питання складного порядку. Як говорив герой Куравльова в фільмі «Іван Васильович міняє професію»: «Такие дела с кондачка не решаются».
Те, що відбувається в нас, — відбуватися не повинно. Не можна одній країні загрузнути по горло в поверхневій продукції іншої країни. Кажуть банально: «Це — прикмета часу». Мабуть. Але прикмети бувають погані й хороші. Не все треба вітати. Дивна ідеологія наших телеканалів — створювати хміль для загальмованої мерзотними обставинами реального життя засмиканої свідомості нашої публіки.
Не люблю цього слова як визначення безапеляційності, але іноді воно доречне: безумовно, це насильство над розумом глядачів. До того ж у будь-якому суспільстві завжди є соціальні групи, що переносять приклади з двомірного простору кадру в тримірний — реальність. У цьому сенсі неакуратність із «жорстким» кіно може особливо зашкодити суспільству.
Якщо хочеться перед екраном ТV відпочити, то чому це — «Під сонцем Сен-Тропе» і «Район Беверлі-Хіллз»? Якщо хочеться — бодай перед екраном ТV — торкнутися справедливості (за ображених почуттів), то чому це — «Кунг-фу: легенда» або «Лекс»? За тривалих вправ можна й звикнути, звісно. Оце-то й жахливо.
