Ціна правди

До назви фільму відомого канадського кінорежисера вірменського походження Атома Егояна «Хлоя» (Chloe) (2009, Канада—США—Франція) у нас дивним і зайвим чином додали слово «секснайманка». Було це вчинено, гадаю, з метою привернення до стрічки більшої уваги через скандальність. Хоча картина, зрештою, про зовсім інше. Це фільм, жанр якого можна охарактеризувати, з одного боку, як психологічну драму, а з іншого — як еротичний трилер.

Отже, Канада, Торонто. Це місто постає на екрані у всій його реальності. Й тут живе ніби ідеальна родина: Девід — професор, Кетрін — лікар-гінеколог та їхній чудовий син. Але якось у Кетрін зароджується підозра, що чоловік їй зраджує. І вона наймає таку собі Хлою, яка має звабити Девіда й надати Кетрін звіт про те у всіх подробицях.

Прикметно, що «Хлоя» Атома Егояна розгортає не оригінальну історію, а є фактично рімейком французької стрічки 2004 року, що називається «Наталі». Цю кінокартину зняла режисер Анн Фонтен, а головні ролі виконали славетні французькі актори Жерар Депардьє, Фанні Ардан та Емманюель Беар.

Егоян, відповідно, створював англосаксонський варіант французької історії, перевіряв її — безумовно, зі своїми знахідками і втратами — на нову культурну адекватність. Ну і природно — головні ролі виконали вже знані американські актори: Ліам Нісон, Джуліанн Мур та Аманда Сейфрід.

Сам Егоян, безумовно, той режисер, що давно подолав своєю творчістю, так би мовити, кордони нерозуміння, бо, зрештою, його завше цікавили сюжети універсальні, наскільки б вони, здається, не були занурені до певної культури чи історії.

Разом з тим на «Хлою», зняту через п’ять років після виходу на екрани французького оригіналу, свого часу поцінованого досить високо, Егоян отримав, правду кажучи, не найліпшу критику. Та перед пропонованим переглядом фільму хотілося б виступити на захист режисера і його творіння.

Ну хоча б тому, що Егоян вочевидь ставиться до своїх героїв, передусім, звісно, до героїнь, щиро, тепло і зі співчуттям. Спираючись на це та на інші трактування і втілені на екрані режисерські візії сюжету, можна зробити висновок, що за цією історією, замішаною на сексі, ревнощах і різних страхах, ховається серйозна людська драма. Драма усвідомлення того, що як би двоє людей не кохали одне одного, якими б відданими вони не були одне одному, ці дві половинки ніколи не зможуть поєднатися повністю, аби стати однією людиною. Більше того, вони часто не можуть зрозуміти не тільки іншого, а й себе самого. І що в цій ситуації найкращим виходом є тільки одне — знову і знову знаходити в собі сили для любові й довіри.

Гаслом фільму «Хлоя» у кінотеатральному прокаті було таке запитання: «Як далеко ви підете, щоб дізнатися правду?» Питання чи не кожному з нас: дійсно, як далеко? З другого боку, а раптом існує інша правда, про яку ми навіть не здогадуємося і зовсім не прагнемо дізнатися? Але доведеться...