Тихі газетні дії… на балтійському інформаційному фронті

Я не міг пройти повз цю газетну емблему: «Вести» майже в тому самому до болю знайомому прямокутничку, тільки червоному. Спочатку й шрифт здався знайомим, але, звісно, ні – газета, що продавалася в одному з магазинів Риги, звісно, була геть іншою. Схожа наче лише назва: «Вести Сегодня». Та все-таки я вирішив її купити.

І не даремно. Як гадаєте, який матеріал займає найбільше місця в одній з найрозповсюдженіших російськомовнних газет Латвії (декларований тираж 24100, присутня в усіх точках продажу преси, які мені доводилося бачити у Ризі та Вентспілсі)? Інтерв’ю з російським журналістом Максимом Шевченком. Тим самим, відомим прихильником донбаських «республік», інформаційним активістом «вставання з колін». Теза, винесена в анонс на першій шпальті: «Не вірте казкам про Росію! Жодна притомна людина в нас не розглядає країни Балтії як ворожі». Забавно, що Шевченка називають то журналістом, то «авторитетним московським політологом». Розмова посідає майже повні дві шпальти, її риторику можна назвати порівняно м’якою, хоч і однозначно спрямованою (чого лише варті слова про те, що національні держави Балтії сьогодні, як у Середньовіччі, належать німцям). На решті сторінок газети № 31 (213) ознаки, скажімо так, російської пропаганди (в широкому сенсі) спливають рідко і так, що зовсім усерйоз це не сприймеш. Наприклад, обурення читачів і журналістів, що хтось із латишів зрадів катастрофі російського літака в Єгипті. Яскраві враження справляє лише Шевченко, але ж це лише інтерв’ю, чи не так?

Сайт газети vesti.lv уже серед досить нових матеріалів повідомляє, що «украинские силовики обрушили новый шквал огня на Горловку» з посиланням винятково на «Русскую весну». Кожен охочий може покопатися на сторінці «Вестей» і погодитись або не погодитися з моїми враженнями: не занадто часто, в міру, акуратно, уникаючи екзальтації, але регулярно це видання ретранслює тексти з ознаками пропаганди «Русского мира» та іншими елементами проросійської, пропутінської орієнтації.

Видання входить у «Всесвітню Асоціацію Російської Преси» (підтримувану російськими державними інституціями), виразно позиціонує себе як газета переважно російськомовної, навіть етнічної російської громади Латвії (нагадаю: в головних містах Латвії ця громада кількісно співмірна з латиськомовною, десь трохи більша, десь трохи менша, а, наприклад, у Дауґавпілсі виразно переважає). Це єдина щоденна російськомовна газета Латвії. Що цікаво, вона є спадкоємницею популярного ризького видання радянських часів «Советская молодежь», де публікували, скажімо, «крамольні» виступи Бориса Єльцина. За даними деяких латвійських інформаційних сайтів, наприклад, kompromat.lv, власником «Вестей Сегодня», точніше видавничого дому «Вести», є… росіянин Едуард Янаков, колишній депутат Державної думи від «Єдиної Росії», голова ради директорів «Дальполиметалл». За даними російської Вікіпедії, він – акціонер цього видавничого дому.

Іще одне популярне російськомовне видання – «Суббота». Я би сказав, що його геополітична орієнтація ще виразніша. Знову-таки з акцентом на інтерв’ю, де завжди все можна подати як особисту думку героя. «Чому росіяни стають русофобами» з підзаголовком «Такий результат тридцяти років промивки мізків» - інтерв’ю з місцевим проросійським журналістом. «На Росію напала вовча зграя!» - тривожно говорить Станіслав Говорухін, і журналістка з українським прізвищем, здається, йому співчуває. «З державністю на Україні нічого не вийде», - переконує російський телеведучий Разумовський. «Субботу» видає «Press Distribution Center”, структура з не надто декларованими зв’язками з публічними персонами чи установами. В них же виходять іще одні «Вести» - тепер уже «Латвийские вести», щоденник, а також «7 суперсекретов».

Тут друкують і латвійську версію «Аргументов и Фактов». Історія поділів і перепродажів латвійських російськомовних друкованих видань доволі плутана, журналісти її часто переказують, нарікаючи на кризу жанру, надмір конкуренції та відтік публіки в інтернет. Але так чи інакше в них регулярно фігурує нинішній депутат міської думи Риги Андрій Козлов. Він – представник партії «Согласие» (яку чимало ЗМІ називають проросійською, хоча це твердження аж так однозначно поділяють далеко не всі, в «активі» партії в будь-якому разі є угода про співпрацю з «Єдиною Росією»). За даними передачі «De facto», Козлов може зберігати зв’язок із цією групою видань. Принаймні, він точно систематично дає коментарі «Латвийским вестям». Цікава деталь: в одному з матеріалів репліки двох героїв позначено лише прізвищами, а от Козлова наведено і з іменем. Наприкінці жовтня латвійським медіа здалося підозрілим те, що фірма колишньої дружини Козлова виграла тендер Ризької думи на розміщення реклами. Ще Андрій Козлов характерно прокоментував запровадження Росією продовольчих санкцій: «у російської людини поняття гідності є понад інстинкт самозбереження».

Це, звісно, далеко не всі російськомовні засоби масової інформації Латвії. Це, зрештою, тільки друковані видання (і теж далеко не всі!). Але саме кількісна обмеженість газет і їхня зручність для обсервації дозволяє зробити низку висновків.

По-перше, російський і російськомовний інформаційний простір продовжує відігравати важливу роль у житті Латвії. У якомусь сенсі тут можна робити порівняння з Україною, хоч на латвійських газетних розкладках, у кіосках і супермаркетах російська мова не домінує настільки, як у нас.

А, по-друге, російськомовні видання Латвії, схоже, добряче інтегровані з Росією, з її бізнесом – а в Росії бізнес це, м’яко кажучи, «більше, ніж бізнес», - із проросійськими місцевими політиками. Виглядає інтегрованою і їхня інформаційна політика: обережне, стримане, але послідовне просування образів та ідей, близьких російській зовнішній і внутрішній політиці.

За певного, добре зрозумілого українському читачеві повороту обставин це може стати додатковим підґрунтям для провокацій. Отож, інформаційні дії на балтійському фронті тривають. А Росія та її симантики й далі налаштовані активно. Мусимо це розуміти і враховувати.