«Тим, хто вміє розповідати історії, буде завжди робота»

Для американського фотографа Джона Станмейєра цьогорічна нагорода у найпрестижнішому фотоконкурсі World Press Photo вже третя. Але якщо в 2000 році він узяв перше і третє місця в категорії «фото з місця події» за висвітлення протестів у Азії, то цього разу Станмейєр отримав гран-прі.

«Сигнал» — таку назву має фотографія, що перемогла. На ній зображені бідні африканські мігранти, які вийшли на берег міста Джібуті, щоб схопити дешеві телефонні сигнали із сусідньої Сомалі.

На своїй сторінці у Facebook Джон Станмейєр зізнався, коли робив цей знімок: «Почувався, ніби фотографую всіх нас — вас, мене, наших братів і сестер — усіх, хто відчайдушно намагається зв’язатися зі своїми коханими». «У цей нужденний період людської міграції, де одночасно переплітаються відчай і надія, ми прагнемо знайти комфорт, відчутя рівноваги, бажання бути вдома... Ця фотографія сомалійців, які намагаються «зловити» сигнал, — є образом усіх нас, коли ми стоїмо на перехресті людства...» — написав фотограф.

РОБОТА РОСІЯНИНА ДАНИЛА ТКАЧЕНКА «ВТЕЧА» ТЕЖ ЗДОБУЛА ПЕРЕМОГУ НА WORLD PRESS PHOTO / ФОТО З САЙТА WORLDPRESSPHOTO.ORG

З 1998 по 2008 рр. Джон Станмейєр співпрацював з американським журналом Time, паралельно публікував свої фото у National Geographic, з яким і досі співробітничає. Станмейєр також є одним із семи фотографів — засновників фотоагентства VII («Cім»), що зараз нараховує 30 фоторепортерів, які спеціалізуються на конфліктній тематиці.

«День» вирішив привітати пана Станмейєра з його тріумфом на World Press Photo-2014 і, користуючись нагодою, поставити кілька питань.

— Близько 100% моєї роботи пов’язані з соціальними проблемами: зростання бідності, занедбані хвороби, питання безпеки, клімату, води, культурної деградації, — зауважив Станмейєр. — Для мене як фотографа — це й є головними темами. Коли робив переможне фото, працював для журналу National Geographic над темою міграції населення в Африці, що розпочалася 50 — 60 тис. років тому. Будучи людьми, ми потенційно кудись мігруємо навіть сьогодні. Ви можете влаштуватися на роботу в Україні, а потім знайти роботу поза її межами, і це означатиме, що ви мігруватимете, щоб отримати можливість працювати. Але для будь-кого ці можливості є корисними, а для іншого це може бути відчайдушний пошук перспектив.

— Сьогодні є актуальною тема збереження авторських прав. Як, на вашу думку, фотографи можуть боротися з піратством і крадіжкою своїх фотографій?

— Я навіть не знаю, як зарадити цій ситуації, але можемо убезпечити свої права шляхом пояснення в онлайн важливості цього. Критичним моментом для фотографів тут є нанесення водяних знаків на свої знімки, щоб ідентифікувати їх із собою. Це також означатиме, що ви маєте авторське право на цей знімок. Іншим буде складно або проблематично використовувати ці фотографії.

— Чи можна сказати, що картинка впливає на читача нарівні з текстом?

— Однозначно відповісти важко, оскільки все залежить від свідомості читача — подобається йому читання чи просто перегляд картинок. Я вважаю, що текст та ілюстрації — це дуже важливий баланс для самої комунікації. У когось може немає часу на читання, і він може побачити фотографії, прочитати текстівки і повернутися пізніше до самого тексту. Ми всі співпрацюємо над створенням більшого потенціалу для комунікації.

— Яким ви бачите майбутнє фотожурналістики?

— У майбутньому я бачу невичерпний потенціал для фотографії, журналістики та комунікації в цілому. Соціальні мережі вже й зараз стали новою формою видання матеріалів. Величезний потенціал можна побачити і по всьому світу, коли різні люди можуть документувати те, що відбувається навколо, і ділитися дуже важливою інформацією з іншими. Фотограф може бути будь-де. Це дуже унікальний час комунікації, який, я думаю, також створюють і самі фотографи. Ми входимо якщо не до нової ери, то у всякому разі до ери, яка має дуже широкий потенціал для комунікації. Однак  громадянська журналістика професію фотожурналіста в майбутньому не знищить. Багато хто може зробити цікавий чи красивий знімок на свій телефон або на фотоапарат, але для тих, хто вміє розповідати історії, буде завжди робота. Не всі можуть цим займатися. Деякі люди можуть писати короткі повідомлення чи робити невеличкі пости на Facebook або блог, але чи багато людей вміють робити те, чим займаєтеся ви й ваша газета?

— У вашій біографії сказано, що ви висвітлювали соціальні перетворення у Східній Європі після падіння комунізму...

— Кілька років тому мої мандри закинули мене до Румунії, Угорщини та колишньої Югославії. Ось такий мій зв’язок із тією частиною Європи.

— Чи слідкуєте за останніми українськими подіями?

— Так, я дуже уважно стежу за ситуацією у вашій країні. Те, що відбувається, — це дуже серйозні речі. Декілька років тому я мав змогу побувати в Україні, готуючи матеріал для National Geographic про Умань, про священну воду. У матеріалі йшлося про її духовні якості, й це був спеціальний випуск журналу, присвячений воді. Коли я був в Україні, скуштував чудового борщу! Всі люди були дуже привітними до нас. Україну я запам’ятав як прекрасну країну, й я би хотів до неї повернутися і провести більше часу там.

ДОВІДКА «Дня»

World Press Photo — всесвітньо відомий міжнародний конкурс репортажної фотографії, що проводиться з 1955 року. Нинішній конкурс проходив у 57-ме. Цього року в ньому взяло участь 5 тис. 754 фотографи і близько 98 тис. робіт.