У Карабаху стрілянина, а у Вашингтоні саміт
Минулого тижня знову, через двадцять років, спалахнув Нагірний Карабах. Стріляли важкі гармати й вогнемети, застосовувалися танки й вертольоти. Загинули люди. Повномасштабної війни начебто удалося уникнути. Але вогонь війни, зупиненої у Закавказзі, з великим старанням підтримували у студіях Останкіно.
Особливо яскраво палахкотів цей вогонь у ніч з 6 на 7 квітня 2016 р. у передачі Петра Толстого й Олександра Гордона «Політика». Обидва ведучі всю передачу ходили студією й повторювали одне й те саме питання: «Кому вигідно?» Ніби приміряли на себе пурпурну тогу консула Римської республіки Луція Кассія Лонгіна Равілли, який полюбляв ставити це запитання як суддя.
Першим на це римсько-консульське запитання взявся відповідати Олександр Проханов, але, будучи людиною містичною й оповитою ореолом романтизму, замість прямої відповіді напустив туману, почав згадувати, як вчасно вибухнув Нагірний Карабах, коли треба було розвалити Радянський Союз, і ось тепер як це страшно для Росії. Більшості у студії і так було зрозуміло, що все це умисне проти Росії. І те, що письменник Проханов не назвав конкретного зловмисника, ім’я якого буквально витало у студії, свідчило про його природжену делікатність.
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
Тут слово узяв військовий експерт Ігор Коротченко, який не став панькатися й зі всією солдатською прямотою назвав і причини війни і її призвідників. «Кому вигідна війна у Карабаху?» — перепитав Коротченко. І тут-таки відповів: «Головні бенефіціари — це Туреччина — Ердоган і неокони в США». Це вони, знає військовий експерт Коротченко, намагаються відігратися за наші успіхи в Сирії й, маючи свої стратегічні цілі, влаштовують хаос на кордонах Росії.
Тут військовий експерт Коротченко побачив напроти себе американського журналіста Майкла Бома й закричав: «Це ви, американці, конструюєте цей хаос, вибудовуєте дугу нестабільності довкола Росії!» А ведучий Олександр Гордон негайно виніс у студію докази того, що пожежу в Нагірному Карабаху розпалили США. «Чому бойові зіткнення в Карабаху почалися в той час, коли президенти Вірменії й Азербайджану були на конференції у Вашингтоні?» — свердлячим поглядом Гордон буквально протикав журналіста Майкла Бома. І додав, щоб уже американець не відкрутився: «І там же був Ердоган! Отже, все почалося невипадково!»
Історія з цим американським самітом з ядерної безпеки дійсно підозріла. Щоправда, в ньому брали участь півсотні країн, і всі вони, за логікою Гордона, мабуть, замішані у змові проти Росії, для чого й підпалили спільно Нагірний Карабах. До речі, в Росії якраз є алібі, оскільки ми на це вашингтонське зібрання передбачливо не поїхали, а отже, до конфлікту в Закавказзі Росія не може мати ніякого стосунку. Логічно, чи не так: адже той, хто не був у Вашингтоні на саміті проти ядерної загрози, він же не може бути причетним у розв’язуванні карабаського конфлікту?
Після слів Олександра Гордона всім стало зрозуміло, що бійню в Карабаху влаштували США, для чого, власне, й зібрали цей саміт з ядерної безпеки — а для чого ж іще він знадобився? Досить безпорадну спробу зруйнувати бездоганну логіку Гордона зробив оглядач «Коммерсанта» Максим Юсін, який запитав: «Де мають розпочатися заворушення, щоб Олександр (Гордон) не почав шукати американський слід? На островах Фіджі? Чи десь іще?» Не знаю, що вони там думають у себе в «Коммерсанте», а я от у Гордона вірю й переконаний, що якщо щось десь скоїться: хоч у Республіці Фіджі комусь кокос на голову впаде, хоч на Соломонових островах хтось, не дай боже, потоне, Гордон зуміє збудувати бездоганний доказ того, що це все влаштовано американцями з єдиною метою заподіяти шкоду Росії.
Якщо Олександр Гордон переконливо довів, що в усьому винні американці, то Сергій Кургінян дедалі більше викривав Туреччину й персонально Ердогана. На цього Ердагана у Кургіняна був зібраний великообсяговий компромат, який Сергій Ервандович акуратно вивалив на голови глядачів Першого каналу. Кургінянівські звинувачення проти Ердогана складаються з таких пунктів. По-перше, цей Ердоган погрожував пальчиком Путіну. За яких обставин це сталося, Кургінян не уточнив, але сам масштаб злочину вражає. По-друге, Ердоган говорив про нову організацію тюркського світу. Тут, звісно, напрошуються всілякі аналогії з лідером іншої країни, який часто говорить про «русский мир», але ці аналогії абсолютно недоречні й украй шкідливі. По-третє, Ердоган злочинно заявляв, що в Сирії є турецькі інтереси й навіть турецькі землі. Безглузді аналогії знову-таки треба випалювати розпеченим залізом.
На основі пред’явлених Ердогану звинувачень Кургінян дійшов таких висновків. Перше: «Це (мабуть, Туреччина, а може Ердоган особисто) нічим не відрізняється від Ісламської держави». Друге: в результаті руху Туреччини вбік неоосманізму «під загрозою Крим і Північний Кавказ». А головна проблема — нестабільність довкола наших кордонів. Третє: «Треба готуватися до переходу до класичної політики кінця ХІХ століття». Ймовірно, Кургіняну не дають спокою спогади про російсько-турецьку війну 1877—1878 років, хоча, якщо вже копатися в минулому, ситуація більше нагадує ту, що склалася перед Кримською війною, результати якої навряд чи надихають патріотичного Кургіняна. На довершення свого глибокого аналізу Кургінян перемістився з минулого у сучасність і оголосив, що «навесні 2017 року все знову спалахне». На запитання Петра Толстого, здивованого такою точністю прогнозу, звідки такі дані, Кургінян пояснив: «Тому що в листопаді вони оберуться, потім відпочиватимуть, а навесні почнуть». Оскільки всі добре знають, хто саме «обереться в листопаді», то стало зрозуміло, що, незважаючи на нападки на Ердогана й Туреччину, головним джерелом зла на планеті й війни у Карабаху зокрема Кургінян вважає все ті ж Сполучені Штати.
Якщо Сергій Кургінян намагався знайти відповідь на запитання, що робити з Туреччиною, в минулому, пропонуючи повернутися в ХІХ століття, то Семен Багдасаров шукав сучасні відповіді на турецькі підступи. І вони, за його словами, мають бути всі як один асиметричними. Головна асиметрична ідея від Багдасарова звучала так: «Ми надамо допомогу Робочій партії Курдистану, й вони (Туреччина і Ердоган) забудуть і про Сирію і про Кавказ». При цьому Семен Аркадійович постійно напирав на те, що ми (Росія й особисто Багдасаров), на відміну від США і Туреччини, не вважаємо Робочу партію Курдистану терористичною організацією. У дужках зауважимо, що вони, тобто Росія й Багдасаров, і Хезболлу з Хамасом терористами не вважають, ось Туреччину той Кургінян визнав невідмітною від «ІДІЛ», тобто кваліфікував як країну-терориста.
Толстой з Гордоном зібрали в студії Першого каналу мислителів глобального масштабу, і їм було тісно в рамках нагірнокарабаського конфлікту. Тому вони щоразу виходили за межі Карабаху й навіть за межі Кавказу. Сенатор Франц Клінцевич, наприклад, був дуже занепокоєний тим, що «американські фахівці вже щосили воюють у Придністров’ї». А коли хтось із табору скептиків, здається Максим Юсін з «Коммерсанта», здивовано запитав: «А що, там то хіба йде війна?», — сенатор Клінцевич твердо сказав: «Так, йде». Після чого в студії всі принишкнули, побоюючись, як би сенатор Клінцевич, який, на хвилиночку, аж заступник глави комітету Ради Федерації з оборони й безпеки, в запалі полеміки не видав яку-небудь військову таємницю.
Коли дорослі люди серйозно розмірковують про причинно-наслідковий зв’язок між самітом з ядерної безпеки у Вашингтоні та конфліктом у Нагірному Карабаху, це означає, що у людей великі проблеми. Медики це називають проявом обсесії, нав’язливої ідеї. Причини можуть бути різними, але в цьому випадку очевидним є отруєння федеральним ефіром, у який пацієнти занурені тривалий період. Для лікування пацієнтів треба з цього ефіру вилучити, а сам шкідливий ефір тимчасово заборонити до повного одужання суспільства.
