У новий рік зі старими проблемами

Словом, колоніальне телебачення України — цитадель «русского мира» у нашій країні. Зважаючи на контент у новорічні дні, Україна досі залишається в «союзі непорушному», у полоні імперської псевдодуховності з її невиліковною провінціальністю, вторинністю й банальністю.

На каналі «Еспресо-TV» у програмі «Шустрова-LIVE» зазначили, що в Україні працює цілий пул проросійських телеканалів, що підривають нашу країну зсередини. У центрі цієї діяльності все той же «Інтер», з яким влада ніяк не може впоратися, там і після звільнення московського провокатора пані Столярової нічого не змінилося. Влада традиційна, позбавлена політичної волі для наведення ладу в цій сфері. Наслідки слабкості влади можуть бути вкрай важкими...

Нам усе одно доведеться раніше чи пізніше приймати в умовах війни кардинальні рішення щодо деяких ЗМІ, оскільки ці органи пропаганди вже не зміняться й будуть і далі укріплювати позиції «русского мира» в Україні й, відповідно, ослабляти державу в її протистоянні агресорові.

ДИПЛОМАТИЧНІ «ДОСЯГНЕННЯ»

Незважаючи на різдвяні канікули, активно обговорювали на телебаченні актуальні проблеми, зокрема зовнішньополітичні, серед яких останні наші дипломатичні «досягнення». Сумно, що на міжнародній арені Україна незрідка діє під диктування олігархічних кланів, а не своїх національних інтересів. Ось, наприклад, на виборах президента США ми чомусь демонстрували свою підтримку демократам, а як тепер будувати відношення з переможцем Дональдом Трампом? А тут ще й голосування за антиізраїльську резолюцію в ООН, хоча, на думку ізраїльських політологів, Дональд Трамп буде найбільш проізраїльським президентом Америки. Знову сіли в дипломатичну «калюжу»...

До речі, днями нижня палата Конгресу США засудила ту антиізраїльську резолюцію ООН, за яку й ми голосували. Цікава вималювалася картина і явно не на нашу користь.

Власне, про це на каналі «112 Україна» й говорив нардеп Борислав Береза — в Україні відсутня стратегія зовнішньополітичної діяльності. МЗС лише реагує на подію, нічого не планується й немає дій на випередження. Нещодавно про необхідність формування «червоних ліній», тобто позицій, які Україна ні за яких обставин не здасть, сказав заступник глави Адміністрації Президента і кар’єрний дипломат Костянтин Єлісєєв. Але поки це лише слова. А «червоні лінії» мають стати дороговказом для МЗС і вищої влади країни. Тим паче зважаючи на нинішню негативну для України міжнародну кон’юнктуру, коли нас схилятимуть до капітуляції. Нинішня влада своїми діями постійно спокушає на таке ставлення до себе.

ПЛАН КАПІТУЛЯЦІЇ

На «112 Україна» за участю представника АП Юрія Рубана обговорювали й демарш Віктора Пінчука, його статтю в американській газеті, суть якої зводиться до того, що Україна має припинити бути суб’єктом світової політики й стати об’єктом чужих рішень. Зрозуміло, що пан Пінчук після своєї публікації став центром ідейного тяжіння всіх капітулянтських сил в Україні. Грудневі тези Пінчука дивним чином збігаються з вимогами до України господаря Кремля.

Цікаво лише, пан Кучма підтримує ці тези чи ні? Усе-таки він чомусь представляє Україну на Мінських переговорах. Мені, проте, здається, що тут між Пінчуком і Кучмою розбіжностей немає. На тому ж «112 Україна» голова парламентського комітету із закордонних справ Ганна Гопко розповіла, що вже після анексії Криму Кучма відвідав форум у Санкт-Петербурзі, де зворушливо спілкувався з Путіним і Медведєвим.

На думку нардепа Оксани Корчинської, публікація Пінчука — це маніфест п’ятої колони, початок підготовки поразки України як держави. План капітуляції. Тепер-от у Давосі цей пан збирається організувати якийсь ланч. Цікаво, полум’яні «борці» з корупцією Лещенко, Заліщук, Найем й подібні до них любителі снідати у олігархів туди поїдуть?

Ведуча нагадала, що Пінчук є власником кількох центральних телеканалів України.

Добре, що Президент Порошенко відмовився «їсти» на Пінчук-ланчі. Але це слабка й недостатня реакція.

Оксана Корчинська піддала критиці президента США Барака Обаму за його, як вона висловилася, беззубу політику, що надихнула всі темні сили у світі від терористів ісламізму до російських імперіалістів, від Сирії до Північної Кореї.

Ізоляціонізм у політиці США, починаючи з ХХ ст., завжди сприяв хаосу у світі й збільшенню кількості збройних конфліктів, що, врешті-решт, завдавало шкоди й самій Америці.

Ну, а ми нині можемо розраховувати лише на себе, ну й, можливо, на великий Китай. Екс-нардеп Тарас Чорновіл у радіовиступі повідомив, що в КНР сталася виставка найсучаснішої китайської бронетехніки, здатної діяти за температури -40 і навіть -50 градусів. Цікаво, що по периметру кордонів Китаю таких температур не буває, за винятком Сибіру.

Що б сказав із цього приводу військовий розвідник Віктор Суворов? Питання в тому, наскільки глибоко РФ загрузне в Україні й Сирії.

Може, саме тому так нервують у Кремлі й прагнуть скоріше все вирішити в Україні на свою користь, зокрема й й руками своїх «квіслінгів»? Щоб звільнити собі руки на заході й бути готовими до несподіванок на сході.

Екс-керівник зовнішньої розвідки Микола Маломуж відреагував у телеефірі на інцидент у Маріуполі, коли групу військових викликали туди на зустріч з Президентом для нагороджень і потім забули про них. Нагородженим довелося провести новорічну ніч у складних умовах у місцевому аеропорту. Міністр оборони Полторак уже покарав 7 високопоставлених військових начальників. На думку критиків, совєтчина в нашій армії залишилася. Армія не реформована, спостерігається все те ж засилля паркетних генералів. А нам розповідають, як усе добре. Апарати міністерства оборони й АП працюють не дуже ефективно. Ці питання мають нам вирішити ООН, ОБСЄ, Рада Європи? Чи нарешті у нас щось зроблять?

ОСОБЛИВИЙ СТАТУС?

На каналі NewsOne Євгеній Кисельов і видавець Олександр Красовицький розповідали про користь російської мови для України, через що вона має у нас мати якийсь особливий статус, як Донбас. Красовицький навіть вигукнув: «Україна повинна приватизовувати російську мову!» Це як? На думку видавця, «російська мова народилася в Київській Русі». Дуже сумнівно. Київська Русь унаслідок монгольської навали припинила існування в 1237—1240 рр. Російська мова (а не церковно-слов’янська або старослов’янська) з’являється пізніше на землях Московії. Російські території досить довго переходили з фінських діалектів на нову мову на основі церковнослов’янскої письмової традиції.

Навіть на початку XIX століття за 100 кілометрів від Москви ще були села, де ніхто не вмів говорити російською.

1964 року в Москві був виданий довідник «Народы европейской части СССР». Там є цікаві дані про те, як уже в XIX і ХХ ст. фінські народності Центральної Росії ставали «російськими» й «слов’янами», повторюючи з меншому масштабі те, що відбувалося в ХI і ХII ст. на Східноєвропейській рівнині. Наприклад, описано, як «росіянами» вже на очах вчених — етнографів і лінгвістів стали фінські народи водь і іжора: «Таким чином, чисельність воді й, повільніше, іжори впродовж століття систематично скорочується. Ці групи були православними, що дозволяло їм одружуватися між собою й росіянами і сприяло обрусінню (вони давно вже самі вважали себе росіянами). З часом зближувалися й культури: як обряди, звичаї й фольклор, так і матеріальна культура. Це давало воді й іжорам дійсно підставу говорити, що вони «росіяни, тільки мова інша».

І ще: «Є відомості, що в першій половині минулого століття (XIX. — Авт.) водь не знала російської мови. Ще на початку нашого століття (ХХ. — Авт.) у низці водських сіл російську мову розуміли вже всі, але між собою говорили лише водською». «У колишніх (! — Авт.) водських селах є люди похилого віку, які ще пам’ятають мову, але ні середнє покоління, ні тим паче молодь її не пам’ятають. Адже й іжора вважають себе росіянами». А на кілька століть раніше такі ж процеси, як з воддю й іжорою сталися з народами меря, мурома, мещери, чудь, весь та ін., які заселяли тоді весь простір Центральної Росії. Російський археолог з міста Плеса Микола Травкін на основі своїх досліджень дійшов скандального для Росії висновку, що росіяни — це слов’янізовані фінські народи, й негайно був підданий остракізму — про нього почали писати, що Травкін «офінів» і його аргументи не слід сприймати серйозно. Так, до цих народів з Києва проникала письмова церковно-слов’янська традиція офіційних документів, літератури, але не російська мова, якої в Києві не було. Жива розмовна мова стародавніх киян була близькою до сучасної української...