У паралельній реальності
Доповідь міжнародної комісії щодо «Боїнга» досить чітко показала Володимиру Путіну його майбутнє. Рихлий, обережний і корисливий Захід, утім, приведе його до Гааги. Так, не скоро. Так, швидше за все, заочно. Так, імовірність побачити Путіна в тюремній камері не дуже велика. Оскільки для цього треба буде покласти надто багато народу. Задоволення, звісно, велике, але ціна надмірна.
Перспектива провести залишок життя, нехай і не в тюремній камері, але в доволі сумнівному статусі оголошеного злочинця примушує російського президента значно переформатувати параметри зовнішньої і внутрішньої політики. Звідси абсолютно анекдотичний ультиматум у зв’язку з «плутонієвою угодою»: виконуватимемо, якщо ви скасуєте всі санкції і виплатите компенсацію за збитки від усіх санкцій, зокрема й тих, які ми самі ввели. З таким самим успіхом можна було б вимагати від США повернути до російського бюджету все, що вкрали наші корупціонери, віддати Аляску, а заразом пофарбувати Місяць у кольори російського триколору. Вітчизняні медіабазіки ось уже який день намагаються якось пояснити публіці, а заодно й собі сенс цієї феєричної за своєю дурістю вимоги.
Сенс для Путіна і його оточення — в остаточному розриві з реальним світом, у якому нічого хорошого для них не очікується, й у відході в паралельну дійсність, у якій немає жодних поразок, а є самі суцільні вікторії.
Для створення цієї паралельної реальності здійснюються якнайрішучіші дії. Перш за все, необхідно зачинити ті нечисленні вікна, що з’єднують країну з «реальною реальністю», назвемо її «реальність №1». Одне з таких вікон — медіахолдинг РБК, який усі ці роки стримано і спокійно задовольняв запити тієї частини російської популяції, яка хотіла отримувати більш-менш об’єктивну інформацію про те, що відбувається в країні і в світі.
Московський арбітражний суд, що відбувся 29.09.2016 року, приступив до процедури забивання цього вікна в «реальність №1». Вірніше, арбітражний суд став інструментом забивання, а основним ініціатором цієї процедури був голова «Роснефти» Ігор Сєчин, який пред’явив РБК позов на суму в 3,124 мільярда. Цю абсолютно рекордну суму Сєчин хоче отримати за те, що РБК повідомила про його, Сєчина, звернення до уряду з проханням зобов’язати потенційних покупців акцій «Роснефти» не укладати угод з BP.
Очевидно, що ця невідповідна сума позову не має під собою жодної підстави, тим паче, що, як повідомив ТАСС, представник «Роснефти» заявив, що шкода репутації компанії може настати в разі, якщо відомості, поширені РБК, не будуть спростовані. Тобто шкоди ще немає, а астрономічну суму вже вимагають.
Ймовірність того, що Сєчин суд виграє, близька до 100%, враховуючи долю всіх його попередніх тяжб. Вірогідність того, що в цьому випадку РБК не виживе, просто рівна 100%, оскільки така сума гарантовано вб’є будь-яке недержавне медіа в Росії. Отже, цілком можливо, що найближчим часом це вікно в «реальність №1» буде благополучно забито.
Водночас добудовується спорудження паралельної «реальності №2». Виконроб Соловйов практично не вилазить із будмайданчика. Черговий його «Вечер» від 5.10.2016 був цілком присвячений презентації того, що сам Соловйов назвав «найяскравішою зброєю російської дипломатії». Цією «зброєю» виявилася, звісно, Марія Захарова, яка цілу годину намагалась розповісти, які неймовірні проблеми всередині Сполучених Штатів призвели до того, що вони тепер не хочуть мати з нами справи.
Найбільше і Захаровій, і Соловйову було шкода держсекретаря США Джона Керрі. У тій паралельній реальності, яку вмонтовують на російських телеканалах, Керрі — це «хороший янкі», який в глибині душі розуміє, що Росія в усьому права й дуже хоче з нами дружити, але не може подолати опору «поганих янкі», яких більшість.
«Скажіть чесно», — голос Соловйова робиться проникливим — «Керрі зателефонував, мовляв, Сергію, пробач — час такий?». Захарова трохи мнеться й робить обличчя людини, яка знає все й про всіх, але вимушена не розкривати всі таємниці світу, щоб світ не розвалився. «Не можу все вам розповідати, але... він намагався, та в нього не вийшло».
Для довідки, невелика інформація з «реальності №1». Ось що про це казав сам Джон Керрі, виступаючи в залі Благородних зборів у Брюсселі: «Я провів з Лавровим більше часу, ніж з будь-якою іншою людиною. Але сирійський режим і Росія відкидають дипломатію й прагнуть військової перемоги».
І, нарешті, момент істини у виконанні дуету: Соловйов—Захарова. Соловйов робить паузу, потім наважується й ставить головне запитання Захаровій: «От нас у всьому звинувачують. Ми використовуємо заборонені засоби війни? Ми бомбимо дитячі майданчики?». Тиша в студії дзвенить від напруження. Глядачі біля екранів завмерли, хтось з пельменем у роті, не наважуючись дожувати продукт Шиловського м’ясокомбінату, хтось не помічає, як «Балтика №7» давно ллється мимо склянки на скатертину. Усі погляди прикуті до телевізора, всі розуміють, що ось зараз ми дізнаємося всю правду. Очі Захарової стають білими від чесності, й вона виголошує повільно, відділяючи кожне слово: «Наведу слова Сергія Вікторовича Лаврова: ні, не використовуємо, ні, не бомбимо. Для мене слова цієї людини — гарантія!». Соловйов, а разом з ним усі в студії полегшено видихнули. Продукт Шиловського м’ясокомбінату теж радісно вирушає у свою останню путь, залишки «Балтики-7» допиваються вже просто з горла. Усі щасливі, й дізнавшись правду, Росія спокійно засинає.
Але Соловйову не до сну. Виконроб і одночасно головний інженер на будівництві «реальності №2» має постійно працювати, щоб у головах росіян не оселилися якісь сумніви. Для цього до студії запрошуються люди, які в цій паралельній реальності живуть давно й не вилазять з неї ні на хвилину. Один з таких — генерал Леонід Івашов, президент Академії геополітичних наук. Леонід Григорович твердо знає, що Гітлер не прийняв отруту у травні 1945 року, а тривалий час ховався у теплій земній порожнині під Північним полюсом. Він також упевнений, що американці самі себе підірвали 11.09.2001 року. Багато чого такого геополітичного знає генерал Івашов, що робить його абсолютно незамінним під час створення «реальності №2».
Виступаючи у Соловйова в його «Вечере» від 4.10.2016, генерал Івашов пояснив росіянам нинішній геополітичний розклад: «Велич Америки? А в чому вона? У культурі? В освіті? У науці?». Тут ми на секунду залишимо Івашова в «реальності №2» і одним оком зазирнемо у «реальність №1», подивимося, що там відбувається. А там, у той самий час як генерал Івашов іронічно розвінчує псевдовелич США, зокрема й у науці, оголошують Нобелівських лауреатів з фізики. Їх троє, і вони, ви сміятиметеся, всі троє з Америки. Щоправда, всі троє народилися у Великобританії, але вже хто 30 років, а хто майже 40 років працюють у США.
Але довге перебування в «реальності №1» може розвинути всякі нездорові процеси в організмі, тому якнайшвидше повернемося в «реальність №2», що стала вже рідною і де генерал Івашов продовжує «опускати» Америку. «Китай Америку «штатиками» вважає», — повідомляє генерал Івашов. — «Ми повинні не з Керрі сидіти, а з китайцями й іранцями. І ООН реформувати».
Усе-таки хороша річ ця паралельна реальність! Роби що хочеш! Можна США «штатиками» назвати, можна ООН реформувати, і ніхто тобі слова не скаже. Головне міцніше примружитися, щоб не дай боже не побачити те, що відбувається в реальності. Яка все-таки одна.
