У пошуках кохання

Художнім продюсером цієї картини став Ларс фон Трієр, чи не найзнаменитіший данський кінематографіст, давній шанувальник творчості Йоргена Лета і його співавтор за одним із фільмів.

А фільмував Йорген Лет свого «Еротичного чоловіка», якщо перекладати назву стрічки буквально, у різних країнах, не послуговуючись, сказати б, якимось класичного виду сценарієм. Утім, під час перегляду стане зрозуміло, чому задум цієї стрічки просто не потребував іншого підходу. Водночас, Лет як автор використав у фільмі власні поетичні твори, листи й роздуми.

Принагідно, у програмі перед показом фільму «Чоловік у пошуках еротики» у спеціальному сюжеті йтиметься про творчість Йоргена Лета, який є, передусім, поетом і режисером — однією з найвидатніших фігур в експериментальному неігровому кінематографі останнього півстоліття, адже першу свою стрічку зафільмував далекого 1963 року. Загалом Лет створив близько сорока різноманітних картин, і є лауреатом багатьох першорядних фестивалів та премій. І прикметно, що 1995 року Данське королівство удостоїло Лета пожиттєвого гранту за його досягнення у кіноцарині. Цікаво, що він також протягом тривалого часу практикує як спортивний коментатор на данському телебаченні.

І це аж ніяк не випадково — Лет обожнює гру у всіх її проявах. За його ж словами, для нього важливий сам момент гри, до того ж, якомога складніший. Він полюбляє гру в нове, у несподіване: повсякчас експериментує з мовою — кінематографічною та літературною; і він схильний у своїх творах ставити питання, на які чесно не знає відповідей. «Насправді я хочу одного, — веде Лет, — пізнати реальність. Але ігри допомагають мені у цьому і додають гумору».

Йорген Лет є професором Данської національної кіношколи, багато викладав в американських університетах. Певне, зокрема, й від того він тяжіє до пояснення принципів та основ своєї творчості. І нерідко ці пояснення є достоту поетичними чи, принаймні, тяжіють до того.

Наприклад, Йорген Лет каже, що у кінематографі передусім любить ті епізоди, коли можна відчути, як тече час, як він протікає крізь сцену — у фільмі завше має бути місце для часу, фільм має дихати природно. І Лет, як і раніше, досі вважає, що кінематограф — це спосіб знайти певну магію у зафільмованому матеріалі, це спосіб відкинути всі загальноприйняті теорії заради повернення до основних питань: Що відбувається, коли експонують плівку? Як та чи та інтонація, або декілька слів впливають на прочитання образу? Зрештою, як попри людський вік, попри роки зберігати цікавість до життя і бути відкритим?

Отже, Лет кличе нас в екзотичну подорож світом — у своєму чуттєвому, провокативному і, судячи з усього, часом автобіографічному фільмі, у кіноесеї про спроби чоловіка примиритися із власним минулим і змиритися зі своїм рішенням покинути кохану...