«У цій країні можливо по-іншому»

Уперше український комедійний серіал — політична сатира на злободенні теми, прикувала до екранів — не лише телевізорів, а й комп’ютерів, — стільки глядачів. Кожна із серій нового сезону, що вийшов цієї осені, набрала понад мільйон переглядів на Youtube. «Лічильник» популярності «зростає» щодня — прем’єрний телевізійний показ другої частини завершився лише тиждень тому, а глядачі з різних країн світу (але здебільшого, звісно, з України) продовжують «смакувати» картину, створену «кварталівцями», в інтернеті.

«Слуга народу» стала якісним доказом античної мудрості: «Хто заважає, сміючись, говорити правду?» Так, зусиллями коміків у серіалі оголюються проблеми сучасного політичного простору, які резонують у суспільному житті. Сам факт їх артикуляції в сатиричній формі, яка вже пішла в маси і спричинила такий відгук у мільйонів глядачів, — важливий сигнал вітчизняному політикуму. «Слуга народу-2» не поступився першій частині в гуморі й акторській майстерності героїв (до речі, один із головних акторів серіалу Станіслав Боклан розповів «Дню» «закадрову» історію свого персонажа — читайте «Нам не важлива була особистісна схожість», №207-208 від 17—18 листопада ц.р.) Поруч із хорошим гумором серіал пропонує глядачеві цікаві соціальні контексти і глибокі меседжі про роль політики і політиків у житті суспільства, чимало з яких — серйозний привід для розмови. Обговорити їх «День» запропонував самому президенту (а в минулому, нагадаємо, вчителю історії) Василю Голобородьку. У житті — талановитому актору, продюсеру і шоумену Володимиру Зеленському, який, здається, ні на хвилину не припиняє роботу над численними і різноплановими проектами «Кварталу».

«МИ ПОЦІЛИЛИ ТОЧНО У ВІДЧУТТЯ ЛЮДЕЙ»

— З успіхом завершився показ нового сезону комедійного серіалу «Слуга народу. Від любові до імпічменту». Перед цим повнометражний фільм «Слуга народу-2» в українському прокаті зібрав рекордний серед кінокартин локального виробництва бокс-офіс — майже 24 мільйони гривень. Крім того, опціон на формат вашого серіалу вже придбали компанії США, Франції, Греції і Південної Кореї. У чому, на вашу думку, секрети успіху картини?

— Слово «секрет» якраз і означає, що розгадки ніхто до кінця не знає. І навіть творці. (Усміхається.) Можу лише припустити, які позитивні сторони і моменти могли стати складовими цього секрету. По-перше, серіал вийшов доволі відвертим, це чесна і сучасна історія про людей і стосунки між ними. Незважаючи на певну фантазію, це історія не надумана. Це просто мрія кожного з нас, мільйонів громадян цієї країни. Ми це зрозуміли, тому що людей зворушила ця історія, зачепила за живе, і глядачі своїм переглядом і позитивними відгуками, активними обговореннями в соцмережах, у метро і спортзалах продемонстрували нам, що теж так думають і так відчувають. Вигадавши «Слугу народу», ми своїми роздумами й уявленнями про те, як має бути правильно, точно поцілили у відчуття й очікування людей. І це головна складова успіху. Той випадок, коли продукт створюється не відповідно до кон’юнктури або на замовлення, а творчість зумовила кон’юнктуру, в хорошому сенсі цього слова. Другий чинник успіху, і це підтвердить будь-який продюсер, — звичайно, люди, команда. Люди взагалі важливі. По обидва боки екрана. Про глядачів я вже сказав, а зараз скажу про тих, хто перебуває по цей бік екрана, — фахівці в нашій професії. «Слугу» робила прекрасна команда. Люди зібралися для того, щоб їм повірили. Тому я вважаю, що актори, режисер, оператор, сценаристи і всі, хто доклав руки, мізки, душу і серце до цього проекту, — ключові творці його успіху.

ФОТО НАДАНО ПРЕС-СЛУЖБОЮ «КВАРТАЛ 95»

— Василь Голобородько і Володимир Зеленський — наскільки відрізняються погляди на український політикум цих двох людей?

— Майже не відрізняються. Вигадуючи свого героя, ти все пропускаєш через себе. Тим більше, якщо ти граєш не злодія. А образ Василя Голобородька в цьому кіно — це центральний, добрий, дещо наївний персонаж. Чесний ідеаліст. Так, я не вчитель історії, але політичні погляди дуже схожі. По-іншому не може бути, інакше тоді ми б дуже сильно збрехали.

«КРАЇНА, НЕ ГОТОВА ДО КАРДИНАЛЬНИХ ЗМІН...»

— Які, на вашу думку, основні проблеми в країні Петра Порошенка, а не Василя Голобородька?

 — Абсолютно ті самі проблеми. Сюжет цього кіно не висмокчеш із пальця. Якщо не жити в нашій ситуації, то такий фільм ніколи не вигадаєш. Ми придумали його ось таким. Якби ми жили в Польщі, Швейцарії, Америці, Франції, напевно, він був би абсолютно іншим. Скрізь є свої проблеми і хвилювання. Тому коли у нас західні компанії купують історію, вона їм дуже близька, але вони все одно купують права на формат, тому що показуватимуть свої реалії і проблеми. Сюжет «Слуги народу» перетинається з реальним життям, чого гріха таїти. Інакше б наші люди цього не зрозуміли.

— Критики докоряють проекту в тому, що в ньому багато прямолінійних штампів про Україну — корупція, кумівство, продажність... Що можете їм відповісти?

— Разом із цим ми показали найкраще — в цій країні можливо по-іншому. Це найпозитивніше, що може бути. Ми не показали, що по-іншому — це в Америці або десь у Європі. Саме в Україні. Адже країна, не готова до кардинальних змін, — це або усталена, стабільна, або пропаща. Я вважаю, що ми не усталена країна, але точно не пропаща. (Усміхається.)

— Знаєте реакцію тих, кого вона саркастично змальовує, — чиновників, депутатів, олігархів?

— Чесно кажучи, не знаю до кінця реакцію якихось людей, їхніх прізвищ. Особисто для мене вона не важлива. Знаю, що багато політиків уже цитували, використовували у своїх виступах придумане нами. Це говорить про те, що люди чують. Думаю, і політикам, і звичайним громадянам у цьому кіно є що подивитись. Не розділяю нікого на якісь клани, в будь-якому разі всі люди — наші глядачі. Кожен повинен винести щось своє, заради чого він дивиться наше кіно.

«У ПОЛІТИКУ ПІДУ В РАЗІ БЕЗВИХОДІ»

— Нещодавно ви зробили гучну заяву, що йдете... у літак. Відповідне жартівливе відеозвернення опублікували у себе в соціальних мережах. Справді, як ви й написали, багато представників нашої політичної еліти вже сказали, що йдуть у президенти і з ними «все буде класно». Та й не тільки політики — в соцмережах не вщухає обговорення, наприклад, кандидатури музиканта Вакарчука. А поряд з тим пропонують: так давайте Зеленського в президенти, він вже має досвід цієї ролі. Хотіли б спробувати себе в реальній політиці?

— Складна тема, на яку варто подискутувати... Ну ж бо? Уявіть собі, ви щось дуже любите, шалено. Отримуєте щодня задоволення від свого заняття, навіть втомлюючись, прийшовши пізно додому, не приділяючи достатньої уваги родині тощо. Уявили? Так от, я саме так люблю свою роботу,  справу, якою займаюся. І ні на що її не проміняю. Якди не одне «але». На що я можу проміняти свою професію? Лише на безвихідь. Якщо в мене цю професію відбиратимуть.  А мені здається, що законодавчо мою професію сьогодні в мене відбирають. Звик говорити не абстрактно, а конкретно. Багато законів, пов’язаних із телевізійним квотуванням тощо, б’ють конкретно по нашій компанії. Ми — український виробник, який чітко визначив свою громадянську і суспільну позицію. Із сусідами з близького зарубіжжя жодних стосунків у нас немає з принципових міркувань. І хоч би як фінансово це позначалося на нашій компанії, морально ми на злеті. Але деякі сьогоднішні закони і абсурдні законодавчі ініціативи дуже ускладнюють нам життя. Наприклад, деякі з них дають більше, ніж права зарубіжним компаніям на виробництво контенту в Україні, ніж нашій. Усі чудово знають колектив «Квартал 95» як головний український сатиричний рупор із зрозумілою однозначною позицією. У колективі у нас є Степан Казанін, який родом із Надима (Ямало-Ненецький автономний округ). Народився він у Росії, але все своє свідоме життя пропрацював в Україні. Скільки разів він намагався отримати український паспорт — нічого не вийшло. Але є посвідка на проживання в Україні, він працює багато років у «Кварталі», о’кей. Тут виникає чергова абсурдна ініціатива деяких народних депутатів з Комітету з питань культури та духовності, яка пропонує заборонити ко-виробництво з країною-агресором, а точніше — співпрацю з будь-яким її громадянином, незалежно від його поглядів, його особистої і творчої біографії. Отже, ми повинні вигнати з колективу людину, яка з нами 15 років пропрацювала? Це цілковита маячня щодо мого друга і просто людини, яка давно визначилася зі своєю позицією. «Квартал» — моя родина, і коли вже на те пішло, багато хто з нас знає українську мову краще, ніж деякі політики. А вже чий внесок вагоміший у розвиток української культури і становлення національної ідентичності українців, а отже, духовності — того ж «Слуги народу» чи низки нових законів — велике питання.

Який у цій ситуації у мене вихід? Моя позиція дуже проста і полягає ось у чому: якщо хтось спробує відібрати в нас можливість займатися улюбленою справою, знімати кіно, ТБ-проекти і виступати, я відберу в них політичні рейтинги.

— На вашу думку, який президент потрібен Україні?

 — Мені здається, будь-яка людина — наївна чи сувора, чоловік чи жінка, будь-якої професії і національності, яка народилася в цій країні, любить її, хоче в ній жити, —  може претендувати на пост президента сьогоднішньої України. Не майбутньої, технократичної, а тієї, яка зараз, — у перехідному періоді. Просто хочеться отримати чесних людей при владі. Розумних і чесних. Це найважливіше.

«ВАЖКО ЗВАЖИТИСЯ НА ПРОДОВЖЕННЯ»

— Не можемо не запитати — чи буде продовження серіалу? Коли можна чекати «Слугу народу-3»?

— А ось це, хоч як дивно, найскладніше запитання. Я хотів би знімати. Творчі люди — вони ж, як запальнички, ідея народилася — і горить бажання це терміново робити. Так от ідея для «Слуги народу-3» вже є, хотілося б її реалізувати, але не можу ні обіцяти, ні гарантувати, ні назвати тимчасові рамки. Це дуже непроста справа. Ми робили другий сезон два роки, а люди переглянули його за кілька тижнів. Звичайно, це круто, що серіал зумовив такий резонанс, обговорення,  але я сиджу увечері після показу фінальній серії, дружина запитує: «Ти чому такий засмучений?» А  я почуваюся таким вичавленим, ось щойно закінчилася остання серія, а знімали два роки — це ж, Боже мій, так багато. Вона відповідає: «Але яка кількість людей подивилася, які всі щасливі.» Так, це найголовніше. Але два роки!!! (Емоційно наголошує, сміється.) Це велика праця. Легше, коли знаєш мету, але точно не уявляєш, скільки для її досягнення потрібно буде пропрацювати — можливо, місяць-два, півроку чи більше. Тебе затягує, у процесі це з’ясовується. А коли наперед усвідомлюєш, що кожен твій крок -кілька років, зважитися на продовження складно.