«Україна допомагає ЄС будувати спільну зовнішню політику»

Впродовж останніх тижнів європейські ЗМІ все частіше розповідають про Україну. Але тут важлива не лише кількість, а й якість. Чи повною мірою вони розуміють ситуацію, що склалася в нашій країні, і те, яким чином її розвиток може вплинути на майбутнє всієї Європи? Яких експертів запрошують? На яких питаннях акцентують? Не менш важливим є також те, наскільки якісно й повно висвітлюють реакцію Європи українські журналісти, які перебувають в європейських столицях. Про все це «День» розмовляв із Ростиславом ХОТИНОМ — журналістом-міжнародником, людиною, яка вже багато років розповідає вітчизняній аудиторії про новини з-за кордону. За свою кар’єру пан Ростислав встиг попрацювати на кількох українських телеканалах, в Reuters, на Бі-Бі-Сі. У 90-х висвітлював конфлікти у Чечні та на Балканах, а сьогодні він — брюссельський кореспондент каналу «1+1» й агентства УНІАН — першим розповідає українцям про те, як об’єднана Європа реагує на драматичні події, що розгортаються зовсім поруч з її кордонами.

— Я щодня дивлюся на перші шпальти провідних європейських газет — Україна не сходить зі сторінок і дуже часто є топ-новиною. А також — що не менш важливо — є предметом редакційних статей, аналітичних коментарів та авторських колонок, — зауважив у розмові з «Днем» Ростислав ХОТИН. — Інформація подається збалансовано, дуже часто — навіть із позитивним ухилом в бік України. Щодо Криму — то існує певна тривога, що дії Росії ламають усталений порядок в Європі після завершення холодної війни. А також де та на якій межі зупиниться цей реваншизм... Однак увесь час також наголошується, що Україні Крим передали в 1954 році, ніби до цього українці століттями не мали жодного стосунку до півострова — хоча саме в Криму хрестився київський князь Володимир, а Тмутаракань була частиною Київської Русі. Також ще дуже сильно присутній оцей регіональний стереотип — україномовна про-європейська західна Україна проти російськомовної східної України, яка, мовляв, дивиться виключно в бік Росії. Але в принципі Майдан і Крим поставили нині Україну в європейському медіа-просторі на провідне місце. Був багато разів свідком, як під час брифінгу якогось не дуже профільного комісара ЄС хтось із журналістів обов’язково запитає і про Україну. Тобто, є інтерес, і питати про Україну є гарним тоном. Такого раніше не було.

— На вашу думку, чи допомогли останні події Європі краще зрозуміти суть «українського питання»?

— Вже сам факт, що Євросоюз двічі спромігся зібратися на екстрені зустрічі для розгляду українського питання є красномовним. Рада ЄС на рівні міністрів закордонних справ зібралася 3 березня, а потім лідери 28 країн з’їхались на саміт щодо Криму 6 березня. Раніше однією з улюблених справ журналістів було вишукувати друзів і недругів України всередині ЄС. Але цього вже немає! Хтось, звичайно, має більше зацікавлення українськими справами (Польща, Вишеградська група, Швеція, балтійські країни), хтось, може, менше цікавиться, але Майдан і Крим зробили так, що в України вже немає недругів в ЄС і скептиків щодо її європейської перспективи. Європейці були заскочені, дивлячись на те, як українці вночі при мінус 20—25 стояли взимку на Майдані під прапором ЄС, а потім вистояли під кулями, заплативши, щоправда, дуже високу ціну за свободу. Європу це надзвичайно зворушило! Питання коли Україна буде в ЄС залежатиме від того, як швидко єврозона повністю подолає кризу і чи зможе ЄС реорганізуватися в кілька кіл у залежності від ступеня інтеграції. А також від того, як вибудує у майбутньому свої відносини з ЄС неформальний лідер анти-федералістського табору, Великобританія. Ну, і також, коли Балкани повністю буде прийнято до ЄС. Хтось називав 15 років, але мені здається, що Україна — з огляду на Євромайдан та Крим — стільки не чекатиме...

— Упродовж кількох останніх місяців Росія перейшла в активну стадію пропагандистсько-інформаційної війни проти України...

— Росія має широку мережу корпунктів за кордоном і гарну школу журналістів зі знанням мов і освітою. Україні треба відкривати більше корпунктів і мати активнішу присутність у Європі. Принаймні, в ключових столицях і країнах-сусідах. Проте в України є одна дуже відчутна перевага — Україна має свободу! Наведу приклад: я якось мав ексклюзивне інтерв’ю з президентом Литви і вона сказала, що через тиск Росії на Україну не поїде на церемонію відкриття Сочинської Олімпіади. Коли про це дізналися російські журналісти, то попросили поділитися з ними цим шматочком інтерв’ю. Мені було шкода — бо ж ексклюзив! Але виручив колег. Проте передати це вони не змогли — керівництво їхнього ЗМІ забракувало інформацію. Відтак, якщо до свободи додати ще й корпункти і професіоналів-журналістів, то Україна може легко конкурувати з Росією за вплив на Європу.

— Як ви оцінюєте співпрацю українських журналістів-міжнародників з європейським політичним істеблішментом під час загострення конфлікту в Криму?

— Те, що західні аналітики присутні в українському медіапросторі — це надзвичайно важливо. Але треба ще активніше їх залучати, бо, як правило, це дуже впливові люди, які створюють в своїх країнах відповідну думку в експертному та медійному середовищах, створюють аналітичне тло. Українським медіа треба дуже активно працювати з британськими, німецькими, польськими експертами, але також розширювати географію і привносити нові імена. Бо в ЄС (де рішення приймаються консенсусом) неважливих країн немає. Мені було дуже дивно зауважити, що найвідвертіше і без озирання на Росію в українському питанні говорять міністри закордонних справ менших країн — того ж самого Люксембургу, наприклад... Щодо практичного результату, то він теж є. Коли українська політична криза завершилась втечею тепер вже екс-президента, то співачка Руслана, яка була публічним обличчям Майдану, дякувала — цитата — «мільйон-мільйон-мільйон» разів Євросоюзу за санкції проти попередньої влади, наголошуючи, що саме загроза грошам можновладців у Європі зупинила кровопролиття, а не заклики до мирного врегулювання кризи і потреби діалогу з опозицією. Тому, ясно, що Європа могла більше зробити, але ніхто не чекав, що вона зробить так багато в українському питанні.

— Чи погоджуєтеся ви з тим, що реакція Європи та анексію Криму — млява. Чи критикують за це західні медіа європейських політиків?

— Так, критика лунає, що ЄС міг би діяти рішуче, але треба пам’ятати, що це Європейський Союз, який ухвалює рішення консенсусом, і потрібна згода усіх 28 столиць країн-членів. Колись Генрі Кіссінджер на зауваження, що ЄС, мовляв, є силою, з якою Америці треба серйозно рахуватися, попросив дати йому номер одного телефону в ЄС, на який можна телефонувати... Тобто, так було, але справа зрушується. Хтось вважає, що цим телефоном тепер є телефон президента Єврокомісії Баррозу, німецькі журналісти переконані, що це номер приймальні Меркель — але Євросоюз все більше й більше намагається говорити одним голосом. Це не завжди вдається, але якраз під час Майдану і кризи в Криму так і є. В цьому сенсі Україна парадоксальним чином допомагає ЄС будувати спільну зовнішню політику, об’єднуючи Європу довкола очевидних речей — проєвропейського Майдану, агресії й анексії Криму. Сам факт, що ЄС вже запровадив адресні санкції (заборона на в’їзд та замороження активів) проти чільних росіян за відторгнення Криму від України — є величезним кроком. Не забуваймо, що є ще й третя стадія санкцій... ЄС, звичайно, довго запрягає, але швидко їде...