«Україна Incognita» – п’ять років по тому,

П’ять років тому запрацював сайт «Україна Incognita», а трохи згодом — однойменна сторінка у Facebook. Назва прозоро вказувала на джерело походження — першу книжку з Бібліотеки «Дня». Але задум газети виявився значно ширшим від друкованого тезки. Це не лише розміщення у Всесвітній мережі відомих та нових історико-культурологічних нарисів із минулого України, Європи, світу, а низка нових опцій, серед яких — «Сімейний альбом», «Музеї он-лайн» та інші. Перший — не що інше, як погляд на минуле через долю родин, знаних та не дуже, особистісний момент, без якого історія народу не існує. Така собі картина у стилі імпресіонізму. Напрям дуже популярний в сучасному світі. Другий — свого роду віртуальний помічник туристу. Нині це дуже поширений спосіб заохочення потенційних відвідувачів до об’єктів, що становлять основу національної пам’яті, та, водночас, ознайомлення з ними на відстані. Мабуть, йдеться про сферу, якою б постійно мала займатися держава або ж уповноважені нею юридичні особи — спільно з громадськістю та зацікавленим бізнесом. Але з цим в Україні традиційно складно — крім, можливо, кількох відомих випадків, що виглядають як винятки. На запитання, навіщо це все треба, періодичному виданню свого часу відповіла його головний редактор Лариса Івшина: «Народом, як і городом, треба займатися». Мабуть, для того, щоб не втратити країну, не перетворитися на внутрішніх емігрантів (в кращому випадку) у ворожому оточенні. Така робота містить значну долю волонтерства. Вона неможлива без стійких переконань та самовіддачі.

Новий ресурс побачив світ за доволі гнітючої політичної атмосфери в країні, коли новим керманичам держави інтелектуальна спадщина сприймалася як не надто зрозуміле, отже, потенційно небезпечне явище. Або принаймні підозріле. Тобто це був свого роду виклик політичному режимові, вчинений за допомогою професійної діяльності. Зовні він виглядав аполітично, а насправді йшлося про дуже принципове ненасильницьке протистояння антиукраїнським тенденціям в Україні. Наскільки подібні публікації важливі, ми могли переконатися під час трагічних днів Євромайдану і на початку війни — коли на тлі паралічу владних інституцій, насамперед, громадський підйом врятував державу Україна від загибелі. На жаль, і через два з половиною року її існування — під постійною загрозою. Виключно військовими методами чи міжнародною дипломатією такого роду речі не розв’язуються — необхідна підтримка та розуміння переважної більшості громадян — навіщо, заради чого ми йдемо на жертви. Це безкінечна змагання за розум та серця громадян. Без знання історико-культурологічного підґрунття та відповідного виховання воно неможливо.

Тут має значення не лише зміст, а й форма — доступний для розуміння текст, його візуалізація. Чомусь в Україні досі немає популярного молодіжного історичного журналу на кшталт Mowia Wieki («Мовлять століття»), що виходить у Польщі. Але концептуально підходи «України Incognita» дуже схожі. Тож в Україні зацікавленому читачеві все ж таки є куди звернутися за відповідями на складні запитання з минулого. І за історичними паралелями також.

За час що минув, і на сайті, і на сторінці в соціальній мережі накопичилося чимало інформації. Тобто на наших очах створюється один із небагатьох електронних архів популярних, але науково вивірених матеріалів про минуле України та її народу. Він — необхідна складова інтелектуального середовища сучасної нації та подразник для критичного сприйняття дійсності.