Усюди «своя» Ольга Котлицька

У листопаді програмі «На перший погляд» харківської телекомпанії «Приват ТV» виповнюється 2 роки, що, певно, само по собі є гарним приводом для розмови з її творцем.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

— Програма з’явилася 1996 року як органічне продовження програми «Преданья старины глубокой». Займаючись вивченням спільних етнографічних коренів різних слов’янських народів, ми вирішили одного разу, що проводити паралелі, робити порівняння можна в більш широкому значенні. І як тільки з’явилася можливість виїжджати в далеке зарубіжжя, взялися за здійснення нових планів.

ПСИХОЛОГІЯ ПЕРЕДУСІМ

— Звісно, я «пережила» симптом людини, котра вперше потрапила за кордон: подобалося все. Тому й знімали все. Однак пізніше, начитавшись туристичних буклетів, зрозуміла, що всі... розповідають про одне й те ж: про ту ж таки Ейфелеву вежу, Колізей тощо. Тому вирішила відштовхуватися в своїх репортажах не стільки від архітектурних пам’яток, скільки від жителів конкретної країни. І з кожним випуском програми її «населення» дедалi збільшується. Не обов’язково сюжети побудовані на інтерв’ю. Мене цікавить внутрішній стан людини. Його світосприймання, психологія, так би мовити. Нещодавно я повернулася з Єгипту. Мені було цікаво знайти в нинішніх єгиптянах риси тих, древніх, з’ясувати, що привнесене, що тут арабське, а що істинно єгипетське, зрозуміти, як вдалося їхнім предкам побудувати грандіозні піраміди. Спробувала пояснити їхню поведінку з погляду древньої релігії, адже тоді багато що в ній стає зрозумілим. Знаєте, судячи з листів, саме такі передачі й знаходять відгук у глядачів.

ЖІНОЧІ ХИТРОЩІ

— Ні на хвилину не маю сумніву, що в багатьох моїх починаннях допомагає те, що я — жінка. Наприклад, з начальниками різного рангу (а такі пости здебільшого займають представники сильної статі) мені значно легше вирішувати проблеми, ніж колегам-чоловікам. Однак, з iншого боку, на Сході зіткнулася з такою ситуацією: там жінку просто не мають за людину. Тому переговори довелося вести нашому операторові-чоловіку. Щоправда, все, що треба було говорити, я нашіптувала йому на вухо.

МЕНЕ УСЮДИ СПРИЙМАЮТЬ ЯК СВОЮ

— Я побувала в 17 країнах, у деяких — навіть кілька разів. І жодного разу не хотілося де-небудь залишитися. Хоч би якою прекрасною не була країна, на п’ятий день дуже хочеться додому. Колеги, знайомі часто питають: тобі не важко повертатися з таких благополучних Німеччини, США до нашої незатишної дійсності? А я ніколи не порівнюю. Для мене від початку існувало два світи: Україна — і решта. Не можу стверджувати i там краще, там гірше. Кожна держава живе за своїми законами.

Найцікавіше, що в кожній країні мене приймають за... корінну жительку: в Італії — за італійку, в Іспанії — за іспанку, в Ізраїлі я виявилася типовою ізраїльтянкою, а в Єгипті — єгиптянкою. Коли розмовляю з місцевими жителями, вони дуже дивуються, що я —чужинка. Проте, я також ніде не почуваюся чужою, хоч не всюди відчуваю себе комфортно. Наприклад, Іспанія, Америка, Австрія — «мої» країни. А ось Єгипет, Франція, Голландія, Італія — ні. Сподіваюся, це не відбивається на моїй програмі.

№223 20.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»