В очікуванні на гамбурзький рахунок

Минулої п’ятниці телеканал НТВ, який отримав це право внаслідок жеребкування, транслював урочисту церемонію вручення національної телевізійної премії «ТЕФІ-2001». Цю урочисту подію, що тривала більше чотирьох годин, в Україні могли спостерігати деякі власники «тарілок», а також щасливчики, котрі проживають у зоні роботи тих небагатьох операторів кабельних мереж, які мають права на ретрансляцію цього каналу. Всі інші могли милуватися блиском церемонії, зображеним у новинних передачах інших російських телеканалів та у пресі.

Церемонія відбувалася усьоме, і на цей раз премії вручалися у 26-и номінаціях. Найбагатший урожай зібрав ГРТ — 12 премій. РТР отримав п’ять статуеток, а по одній статуетці отримали представники телеканалів НТВ, ТБ-6, REN TV, ТВЦ, «Культура», «Югра» (Ханти-Мансійськ), «Четвертий канал» (Єкатеринбург), «Афонтово» (Красноярськ), а також Національна асоціація телерадіомовників. Спеціальним призом телеакадеміки нагородили Тетяну Ліознову, режисера «Сімнадцяти миттєвостей весни», а приз за особистий внесок у розвиток телебачення вручено (посмертно) автору та ведучому програми «Що? Де? Коли?» Володимиру Ворошилову. Переможцями у найбільш престижних номінаціях стали: інформаційна програма — «Вести» (РТР), публіцистична програма — «Времена» (ГРТ), ведучий інформаційної програми — Сергій Кім («Новости», «Афонтово», Красноярськ), репортер-кореспондент 4-го каналу (Єкатеринбург) Олена Широкова. Головною телевізійною подією року названо всеросійський конкурс регіональних інформаційних програм «Новости — время местное», організований національною асоціацією телерадіомовників.

Сам факт проведення росіянами сьомої церемонії нагородження «ТЕФІ» говорить про традицію, без якої вже неможливо уявити собі існування телеіндустрії Росії. Так, сусіди постійно звинувачують своїх телеакадеміків у кулуарності рішень, критикують принцип відбору робіт та прийняття рішень, вимагають реорганізації академії. Так, вони не згодні з багато чим. Але зате у них є ця «цехова» премія. В Україні подібного немає. Противники українського аналогу «ТЕФІ» можуть заперечити: у нас існує багато різних премій, фестивалів, конкурсів, де в оцінці телеробіт також беруть участь в основному професіонали. Але цих заходів — великих і малих, — що проводяться державними установами і творчими союзами, ярмарками і виставками — існує велика безліч, і кожне з них, як правило, має свій «медійний» патронат, який схильний диктувати імена переможців. При цьому кількість, безумовно, переходить в якість — але негативну: ненагороджених яким- небудь призом залишається все менше, критерії якості розмиваються, твереза самокритика поступається місцем маніакальним пошукам заздрісників.

В Україні існує своя телеакадемія, яка свого часу намагалася впровадити щось подібне й у нас, але про її існування знають небагато. (Хоч, проте, і про існування російської телеакадемії згадують тільки напередодні вручення «ТЕФІ».) Власне премія цієї організації — «Золота ера» — повинна була взяти краще із західного і російського досвіду щорічних творчих змагань. Але чомусь не склалося. Чому? Можна, звичайно, не погодитися з сьогоднішнім гостем нашої сторінки — головним редактором ICTV Дмитром Кисельовим, коли він говорить про Україну як про своєрідну культурну невдачу між Заходом і Сходом. Але одне важко заперечувати: надто довго Україна була провінцією. Тут завжди було важче дихати тому, що, на відміну від Росії, тоталітарна ідеологія вимушена була вирішувати тут двояку задачу: крім перекриття кисню паросткам демократії, знищувати національну самосвідомість. Недаремно багато творчих особистостей — пригадаємо того ж О. Довженка чи більш близького за часом Леся Танюка, вимушені були тікати з Києва до Москви з її хоч і імперським, але все-таки лібералізмом. Мабуть, і у невдачі з телепремією ми маємо справу з явищем залишкового провінціалізму, який виявляється, з одного боку, в несамостійності, дитячому прагненні копіювати вже існуючі десь зразки, з іншого — у нашій малій готовності... визнавати чужий успіх. Найбільш вражаючі кадри вручення американського «Оскара» — це ті, коли ми бачимо обличчя номінантів, коли вони слухають остаточний вердикт кіноакадемії. Саме обличчя тих, хто вже знає, що цього разу не отримає статуетку: вони із захопленням аплодують переможцям. І, може, не тому, що згодні, а тому, що спочатку поважають думку своїх колег.

Публічне визнання професійних досягнень, подібне премії «ТЕФІ», необхідне хоч би через те, що, як запевняють знавці, головною рисою нашої національної вдачі є професіоналізм. Містер рейтинг, на жаль, не завжди відображає його присутність або відсутність. Тому гамбурзький рахунок, який можуть пред’явити до телепрограми тільки самі телевізійники, однаково приречений на реінкарнацію в наших краях. Рано чи пізно. Що, власне, і відобразило опитування «Дня», яке ми пропонуємо вашій увазі.