Від рабства лікують. Але довго
Напевне чимало наших читачів-телеглядачів звикли, проводжаючи рік старий, підбивати певні особисті підсумки. Для багатьох із нас це магічне свято, яке нібито зобов’язує хоча б ненадовго зупинитись у вічній суєті, відірватися від повсякденності і зазирнути вглиб себе, відчути себе внутрішнього, істинного, аби зрозуміти: чи так живу, де помилявся, як досягав успіху, у якому напрямі йти далі?.. І, зрештою, в ім’я чого?
Пропонуючи поміркувати про це нашим читачам і щодо ТБ (найцікавіші думки будуть опубліковані в січні 1999 року), я спробую — для зачину — передати і свої абсолютно суб’єктивно-смакові відчуття від ТБ-року-98.
Головною тенденцією в нашому вітчизняному ефірі для мене стало поступове, але неухильне витіснення з вітчизняного ефіру політичної аналітики, як, утім, й інформації. Власне, рік либонь і почався зі зникнення з «1+1» найсерйознішого нашого політичного тижневика — «Післямови» Олександра Ткаченка. Президент образився на журналіста, котрий наважився переступити межі дозволеної на нашому ТБ «вільнодіяльності». Це полягало в намірі запросити в ефір одного з головних опонентів Президента. Щоб урятувати канал (а особиста образа Президента має на увазі таку величину ставок!), Ткаченко й Роднянський вирішили припинити виробництво передачі.
Політичному ток-шоу «5 на 5» В’ячеслава Піховшека й Миколи Вересня поталанило більше: локальність проекту дозволила їм «проскочити», уникнувши долі бути знятими за «телефонним дзвінком», тонким натяком тощо. Зате наприкінці 98-го несподівано пішли з ефіру автори оновленого «П’ятого кута» — В’ячеслав Піховшек і Лаврентій Малазонія. Багато хто в добровільність цього не вірить. Проте, що б там не було, думаю, талановитих і таких, які мають власну думку, журналістів може «дістати» не лише прямий тиск, а й сама по собі дрібнуватість наших можновладців, їхня антихаризматичність, боягузтво й нечистоплотність. Як на мене, проект був приречений із самого початку: внаслідок відсутності в нашій державі шляхетної (і в достатній кількості!) політичної еліти і через відсутність можливості говорити щиро і прямо про глобальні в політиці й економіці речі — чи тому, що майже вся наша владна верхівка «скута одним ланцюгом» компроматів одне на одного, чи тому, що для декотрих, можливо, не настав час «світитися», адже в умовах кримінально-олігархічної країни методи боротьби з політичними конкурентами використовують аж ніяк не тільки політичні...
Найпоказовіший приклад плавної деполітизації каналу — це, мабуть, «Інтер», інформаційно-аналітичний тижневик якого «Подробиці» вже перетворився чи на тележурнал «за рубежем», чи на пізнавально-культурологічний альманах. Скажімо, минулої неділі в аналітичних програмах інших каналів («Вікна» СТБ, «Вістях тижня» ICTV, «7 днів...» УТ-1, «Отже» НТУ) висвітлювалися такі внутрішньо-політичні проблеми, як заява Леоніда Кучми про необхідність продовження його повноважень видавати економічні укази ще на п’ять років; перипетії навколо арешту Павла Лазаренка; депутатський запит стосовно діяльності Олександра Волкова; з’їзд соцпартії; ситуація навколо приватизації «Укртелекому» та Миколаївського глиноземного заводу. Говорилося про кримінальний зворотний бік т.зв. «вільних економічних зон»; про механізми «прихватизації» державних об’єктів шляхом отримання в управління пакетів акцій, про візит О.Ткаченка в Москву, про з’їзд ліберальної партії Володимира Щербаня і т.д. і т.ін. А «Подробиці», розповівши про останні події в житті П.Лазаренка й виступ О.Ткаченка в Москві, перейшли до інформації про послуги еміграційних служб, повторили інформацію про зниклий в Анголі український літак, яка вже пройшла на всіх ТВ-каналах, відзначили 20-річчя китайських реформ Ден-Сяо-Піна та 50-річчя створення телевізійної трубки. А також у постійній рубриці «Календар» розповіли про видатних людей, котрі народилися того тижня в різних століттях. Мило, пізнавально. Та про політичні підсумки вітчизняного тижня — з чого «Подробиці» свого часу починали — уже годі й говорити. Напевне, тому, що за нинішньої ситуації в країні неможливо залишатися лояльними до влади, говорячи про всі події у країні правду. Можна тільки замовчувати і прибріхувати. Або змінювати орієнтацію в розумінні форматів передач, що й зробили на «Інтері».
На відміну від «Подробиць» (зокрема й у їхньому щоденному варіанті), «ТСН» від «1+1» орієнтовані більшою мірою на внутрішні новини й події, але не політичні, а соціальні, культурні. При цьому основною концепцією творців проекту, судячи з їхніх виступів у пресі, є збалансованість у подачі інформації. На ділі «збалансованість» щодо політичних новин часто обертається згладжуванням усіх «гострих» кутів для нинішньої влади.
На жаль, телебізнес у нашій країні так само безмежно залежить від лояльності до влади чи до якогось іншого політичного «даху», як і будь-який інший бізнес. «Збалансованості» в позиціях ТВ-каналів (боронь Боже від крену до іншої, «неофіційної» точки зору) влада досягає завдяки величезній кількості механізмів, використовуючи які виконавчі структури тримають на повідку всіх — бажаних (до пори до часу) і небажаних. Ці механізми відомі: свавілля податкових органів (нерегламентованість перевірок), надмірно високі податки, які змушують бізнесменів значну частину своєї справи ховати в «тіні», судове свавілля, монополія держави на розповсюдження друкованих і електронних ЗМІ, непрозорість процесу тендерів на отримання ліцензії для мовлення на тому чи іншому каналі, подвійні стандарти Нацради ТБ і РМ у вимогах до різних телевиробників тощо. Особливо звужено рамки маневру для загальнонаціональних каналів. Й існування СТБ, де нерідко з’являються досить гострі та вдумливі, сутнісні матеріали про економічні й політичні дії як ВР й народних депутатів, так і виконавчої влади, і пролазаренківського ЮТАРу — тому лише підтвердження. Незначне охоплення аудиторії цими каналами дає можливість владі дивитися нібито крізь пальці на «альтернативність» їхньої позиції в деяких питаннях. Хоча, безумовно, багато залежить і від самих журналістів. Нерідко справді межі незалежності та свободи у нас набагато ширші, ніж нам диктує страх, бажання благ чи звична догідливість до влади. Від рабства лікують. Проте потрібно, кажуть, років 40... Хоча не можна замовчувати й про те, що журналістам у незалежній Україні таки є чого боятися. Погрози й випадки фізичної розправи над ними, вбивства журналістів на замовлення в Україні вже були... Що маємо в результаті? По суті, серйозне, професійне ТБ сконцентрувалось у нас на двох острівцях: у «Вікнах-тижневику» СТБ і пропагандистськи одіозних «7 днях» на УТ-1. Скромна палітра, прямо скажемо.
Найгучнішим телескандалом року стало, ясна річ, призначення і згодом звільнення Миколи Княжицького з поста президента Національної телекомпанії України. Ця історія, по-моєму, могла б стати посібником для тих, хто хотів би зрозуміти, чому в Україні не йдуть (і ніколи при цій владі вже не відбудуться) реформи — і не лише на ТБ. Так, Президент і його оточення чудово розуміють і знають, що рейтинг I національного каналу країни залишає, м’яко кажучи, бажати кращого. І свого часу Президенту навіть вистачило волі спробувати влити туди свіжу реформаторську кров. Однак така структура, як ТВ-канал з охопленням понад 90% аудиторії країни — це сфера бізнесу, яка для багатьох є ласим шматочком. І його неможливо реформувати, не порушивши усталений баланс інтересів Івана Петровича, Петра Івановича... І «забути» про це Президенту ніхто не дозволить! Та він і сам дуже хоче свого «Доренка». У результаті всі навіть часом розумні «ініціативи» нашої вищої посадової особи на ділі втілюються в традиційне «маємо те, що маємо» і «краще поганеньке, але своє», а т.зв. реформи — лише в перерозподіл сфер впливу в навколопрезидентській обоймі.
До речі, про сфери впливу в нашому ТВ-просторі. З виходом із лав активних «гравців» Володимира Сивковича поки що все нібито стабілізувалося. Зміцнив позиції Олександр Волков і К0. Вадим Рабинович втрату «1+1», схоже, надолужує іншими надбаннями (зокрема вельми сумнівною видається випадковість переїзду агентства УНІАР у будинок, де міститься радіо «СуперНова», співвласником якого, за повідомленнями преси, як власник 50% акцій українсько-ліванської компанії UNITED GROUP, є В.Рабинович). Адже ще влітку йшлося про переговори між В.Рабиновичем і Сергієм Набокою, успішність яких, правда, останній заперечує. Однак... Ігор Бакай, подейкують, має тепер прямий стосунок до ICTV. Традиційно сильні позиції Григорія Суркіса на УТ-1 як і Ігоря Плужникова на «Інтері». А з приходом на УТ-1 Зиновія Кулика посиляться позиції ще деяких ТВ-бізнесменів. Проте перманентні зміни в нюансі не змінюють суті: практично всі телеканали країни контролюють структури й особи, близькі до Президента. Бо лише цей політичний «дах», повторимося, дозволяє бізнесу в нашій країні бути удатним. Альтернативні джерела фінансування (і творчого натхнення) медіа-проектів майже приречені на задушення, тож передвиборну одностайність у нашому ТВ-ефірі вже практично забезпечено.
Що в результаті всіх вищеописаних і багатьох інших колізій надбали цього року в неполітичному ефірі ми — глядачі? Про це особисту думку вашого телеоглядача читайте у «Дні» 31 грудня 1998 року. Сподіваюся, до того часу ми вже отримаємо й ваші перші відгуки з відповідями на запитання: 1. Чим запам’ятається вам телебачення 98 року?
2. Чи не були ви чимось у вітчизняному ТБ розчаровані?
3. Назвіть, на ваш погляд, найкращі передачі 98-го? 4. Ваші побажання телевізійникам країни? 5. Що ви сказали б країні, якби вам надали хвилину прямого ефіру? Відповідей чекаємо за адресою: Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2-Л, телеклуб «Дня».
№248 24.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
