Влад РЯШИН: «Оптимістичний варіант розвитку українського ТБ ще можливий»
— У цьому сезоні більшість українських телеканалів визначила для себе нову філософію мовлення. Що стосовно цього можна сказати про «Інтер»?
— Я б не говорив про нову філософію. А от про тенденції можу сказати. У зв’язку з бурхливим ростом рекламного ринку в Росії, його обсягом, а також через ментальну близькість російського продукту нашому глядачевi вплив російських телекомпаній на український ринок в останні роки значно зростає. І українські телекомпанії при підготовці до нового сезону, плануючи власні нові проекти, певні надії покладали і на продукт, що купується в Росії чи вироблений разом із нею. Тенденція ж така, що російські партнери для телекомпаній України стають важливішими, ніж партнери з інших країн. Російські виробники сьогодні можуть дозволити собі інвестувати в якість створюваного продукту дуже пристойні гроші, українським компаніям важко угнатися за ними.
Наведу простий приклад. Якщо в Росії витрати на телевізійну рекламу складають сьогодні близько семи- восьми доларів на рік на людину, то в Україні цей показник — приблизно два долари. Звідси може бути два висновки. Або українець живе в чотири рази гірше за росіянина (що малоймовірно), або існують певнi проблеми на ринку.
Річ у тім, що в законодавстві є низка позицій, які обмежують можливості рекламодавця інвестувати гроші в телевізійну рекламу. По-перше, це норма, що не дозволяє телекомпаніям переривати рекламою фільми, а по-друге — заборона на рекламу алкоголю і тютюну в ефірі. Не кваптеся називати мене антиморалістом. Давайте розберемося. У результаті заборони на переривання фільмів рекламні блоки, що йдуть до і після кінокартини, збільшуються до 7-8, а то і до 12-13 хвилин, якщо говорити про дотримання законодавства (згідно зi ст. 12 Закону України «Про рекламу», час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків на кожну годину мовлення, чи 9 хвилин на годину, відповідно, рекламний блок, показаний, наприклад, після півторагодинного фільму, може складати 13,5 хвилин, захопивши частину часу, відведеного на рекламу, від наступної години. — Ред. ). Зрозуміло, глядач не витримає такого обсягу реклами і почне переключати канали. Але ж ніхто не купує хвилини реклами. Купуються пункти рейтингу. При переключенні ж глядача з каналу на канал рейтинг падає. І якщо, допустимо, рейтинг на рекламному блоці в порівнянні з кінофільмом упав у три рази, ми повинні цей блок розмістити в ефірі ще тричі для того, щоб одержати ту кількість пунктів, за яку заплатив рекламодавець. Хоча якби ми перервали, маючи таке право, картину рекламою на дві-три хвилини тричі протягом її демонстрації, підсумкова кількість цієї реклами була б меншою. Зараз виходить так: чим триваліші рекламні блоки, тим нижчий їхній рейтинг. Чим нижчий їхній рейтинг, тим більше необхідно розмістити реклами, повторити її і, відповідно, тим більше рекламних блоків. Чим більше рекламних блоків і чим триваліші вони, тим нижчий їхній рейтинг. І тим більше реклами в наступному рекламному блоці. Замкнуте коло. В результаті на сьогоднішній день на всіх національних і мережних телеканалах — стовідсоткове заповнення рекламою. У рекламодавця гроші є, але немає часу в каналів. Ми обмежені законом, у нас є лише 9 хвилин на годину для реклами. Нам ніде її розміщати! Виходить, обмежуємо приплив коштів на телеринок. Хоча в усіх країнах Європи дозволено переривати фільми рекламою (при тому, зрозуміло, що є регламент — чіткий і жорсткий).
Невтішна картина і з рекламою алкоголю. В Україні на ТБ вона заборонена. При цьому біг-борди «про це» стоять біля шкіл, учні бачать таку рекламу в газетах і журналах. Зрештою, алкогольні напої із самого ранку, а то і двадцять чотири години на добу, продаються. Якщо вже ми ратуємо за мораль суспільства, то чому б не встановити сухий закон, як це вже було. Зрозуміло, це дурість. Але чому ж тоді в цій галузі ратують за мораль, а в усіх інших — ні? Ми зовсім не відстоюємо необмежену рекламу алкогольних напоїв, а говоримо про твердий регламент. Як це робиться, наприклад, у деяких країнах, де реклама алкоголю на ТБ дозволена після 22 години, коли діти вже сплять. Крім того, на неї вводиться податок, кошти від збору якого направляються на фінансування соціальної реклами на тих же телеканалах (у тому числі — й антиалкогольної). Чи ці гроші витрачаються на створення кінофільмів, що рекламують ідеологію держави. Тобто шляхи, як усе робити цивілізовано і правильно, є.
Ще одна проблема — неприйняття протягом довгого часу закону про кабельне ТБ і недотримання норм діючого законодавства стосовно мовлення іноземних компаній. Адже ми працюємо вже на цивілізованому ринку, повинні дотримувати певного циклу. Скажемо, прем’єра фільму спочатку проходить у кінотеатрі, потім з’являються DVD, відеокасети і тільки потім, через рік після прем’єри в кінотеатрах, картину може купити телекомпанія і легально показати її своїм глядачам. Але якщо глядач має можливість подивитися в кабельній мережі якусь зовсім «ліву» піратську компанію і побачити там фільм, закритий до показу по ТБ в усьому світі, а потім ми через рік стартуємо з цим же продуктом... Проблема відсутності контролю за дотриманням авторських прав також істотно обмежує ріст ринку. Я вже не говорю про інформаційний захист держави. На щастя, серед кабельників є і нормальні, порядні люди, які розуміють, що галузь повинна розвиватися цивілізовано.
От це і є ті проблеми, які сформували існуючі на сьогоднішній день тенденції. Щоправда, вони не змусили нас опустити руки. Далі так жити неможливо. Або погодимося з тим, що станемо придатком у чужому інформаційному просторі і будемо мати один-два слабкі національні канали. Або, якщо збираємося говорити про таке собі власне ТБ (причому, потенціал є), повинні «бити на сполох» і говорити про необхідність внесення змін у законодавство. При нормальному регулюванні ринку його обсяг може бути значно бiльшим. І, природно, не сидіти, склавши руки, а намагатися виходити на міжнародний ринок (на той же російський, оскільки вироблений нами продукт більшою мірою придатний для нього). І намагатися бути цікавими закордонним партнерам, робити менше, але більш якісно, поєднувати бюджети в спільне виробництво й у такий спосіб зберігати ще й кадри, й технології, і взагалі — можливість називатися українським телеканалом.
— Виходить, що говорити про збільшення частки продукту власного виробництва на даний момент узагалі не доводиться?
— Не можу сказати, що нічого не робиться в цій сфері. Але якщо на законодавчому рівні не буде створено умов для росту українського ринку телевізійної реклами, то безумовно... Адже що таке рекламний ринок? Зараз це єдине джерело інвестицій у виробництво телепродукту. Держава, фінансуючи Перший національний канал, на жаль, не може виділяти навіть для нього одного необхідні засоби з власного бюджету. Усі створені за останні роки і, сподіваюся, улюблені глядачами канали — «Інтер», «1+1», СТБ, «Новий», ICTV —приватні, з бюджету не одержують жодної копійки і, відповідно, роблять телепродукт тільки за рахунок рекламних надходжень. А чим менший обсяг ринку, тим менше можливостей запросити серйозних фахівців, купити нову технологію, вкласти гроші в ту чи іншу кількість серіалів. І знову парадокс: ми, будучи змушені купувати телепродукт у Росії, показуючи його українському глядачу, заявляємо планку, нижче якої не можемо опускатися. Тобто, маючи менший бюджет, не можемо робити гірше. Для чого повинні... витрачати точно такі ж гроші на виготовлення одного епізоду чи серіалу шоу. Виходить, зробимо менше. А створюючи менше, необхідно чимось «закривати» ефір. Відповідно, докуповувати. Де? Та у тієї ж Росії. От і відповідь на ваше запитання — так, частка національного продукту при такому розкладі буде зменшуватися. І це, до речі, демонструє нинішній сезон. Так зване спільне виробництво, по суті, є однією з форм експансії російських телекомпаній і одним зі способів викрутитися із ситуації для телекомпаній українських.
Маю сказати, що приклад Олександра Роднянського, який, як відомо, виїхав у Російську Федерацію не один, а з частиною команди, — дуже тривожний симптом. Ми пам’ятаємо, куди їхали кращі фахівці ще за Радянського Союзу. До «столиці нашої великої батьківщини — міста Москви». В останні роки, коли українське ТБ, дійсно, бурхливо розвивалося, ми зуміли втримати людей, змогли створити кадри, що почали робити якісний продукт. Але якщо ситуація буде складатися так і надалі — почнеться відтік фахівців із країни. Від’їзд Роднянського — перший дзвоник.
— І на даний момент усе залежить від законодавців?
— Так. Телеканали не можуть порушувати закон. Я маю на увазі дотримання цілої низки позицій. Ситуація дуже небезпечна для майбутнього країни, якщо вона прагне бути дійсно самостійною, незалежною, а не частиною чогось більшого. Існують різні способи змінити стан справ. У Росії, наприклад, на початку 90-х ситуація з кіновиробництвом була не набагато краща за нашу. Однак на певний час виробникам кінопродукції було надано податкові пільги. Термін минув, пільги припинилися, але індустрія вже зміцніла, стала на ноги, навчилася робити якісний продукт, що продається за кордон, зокрема, і в Україну. Це вигідно не тільки фінансово, а й ідеологічно. Адже глядачі дивляться на російських «ментів», суддів, спецназівців. Є й інші схеми, потрібно їх вивчати, обговорювати і приймати. А в нас стало модним говорити про захист моральності, моралі, про те, що телекомпанії порушують закон, пропагують насильство, нездоровий спосіб життя тощо. Тема модна і безпрограшна.
— Так, але з другого боку, економічні аспекти проблеми моралі не скасовують.
— Звичайно. Але економічні інструменти, за допомогою яких держава могла б цю саму моральність і мораль захищати, не створено. От у чому річ. Ті люди, що так турбуються про мораль, моральність і т.д., краще б вивчили закордонний досвід, розробили поправки, схеми, що дозволили б ожити українському кінематографу, залучити додаткові кошти в бюджети українських телекомпаній. Кошти, які були б витрачені на додаткове виробництво серіалів, художніх фільмів, програм українською мовою, які б продавалися в інші країни, зокрема — у Росію, у такий спосіб рекламуючи країну, зміцнюючи її позитивний імідж у світі.
— Якщо говорити про нинішнє програмне наповнення, насамперед про так звані соціально значущі проекти, то для українського ТБ, наприклад, не особливо характерне бажання осмислити значущі події новітньої історії. «Інтер» якось намагатиметься переломити ситуацію стосовно цього?
— А ми почали переломлювати ситуацію. Запустили цикл документальних спецпроектів Костянтина Стогнія. Уже вийшли в ефір фільми і про унікальний підрозділ підвідних плавців, і про вплив на долю як Росії, так і України загибелі Столипіна. Є в рамках цього циклу ціла низка проектів із найновітнішої історії (те, про що ви говорите). Отримали кілька пропозицій від МВС і від прес- служби СБУ про надання деяких матеріалів, у тому числі і з новітньої історії, які могли б бути цікаві і показали б глядачам дійсно невідомі сторінки цієї самої історії. Такі проекти плануються.
Чи, допустимо, документально- публіцистичний серіал «На лінії вогню», де хочемо показати, як живуть люди по той та інший бік барикад у конкретній гарячій точці світу. Він дуже витратний, складний, але ідеологічно важливий, іміджевий для каналу. До речі, цей проект придбало в нас ГРТ.
— Що ви все-таки думаєте про перспективи сучасного українського ТБ у цілому?
— Сподіваюся на те, що в політичних діячів вистачить мудрості подивитися на ситуацію з ТБ не тільки в контексті того, кому належить той чи інший канал, кого показують більше. Якщо займатися цими сварками і розборками, то, підкреслюю, каналів може не залишитися взагалі, нічого буде ділити. Хочеться вірити, що все- таки будуть зроблені зміни в законодавстві, які нададуть нового поштовху розвитку українського ТБ, виробництву українського теле- і кінопродукту. Моя ж головна надія полягає в тому, що зуміємо не розгубити накопичений кадровий потенціал. А не розгубивши його, зуміємо збільшити. Якщо ж при цьому будуть створені нормальні економічні умови (передумови є), то виграють усі — і українські канали, і український глядач, і держава, одержуючи додаткові податки в скарбницю, і люди, що зможуть після закінчення інститутів, університетів приходити на нові робочі місця, а не думати про те, у яку країну їхати і де себе продати. В Україні зараз та ситуація, коли оптимістичний варіант розвитку вітчизняного ТБ ще можливий. А робити телевізійні серіали, документальні фільми, публіцистику, аналітику, новини в нашій країні уже вміють — є достатня кількість професіоналів. І тому я, звичайно ж, сподіваюся на те, що все-таки питома вага українського телевиробництва на своїй території буде рости, на те, що ми будемо розвиватися швидше, ніж розвиваємося сьогодні — і у творчому, і в технологічному плані. І в зв’язку з цим ми «б’ємо на сполох»: звертаємося до профільного комітету Верховної Ради, до Нацради з питань телебачення і радіомовлення — говоримо про те, що необхідне законодавче втручання в цю ситуацію.
