Власний погляд vs об’єктивність?

Завтра, 16 грудня, у Харківському національному університеті імені В. Каразіна відбудеться міжнародний баркемп «Каразінський медіасимпозіум», головною метою якого стане обговорення теми «власного погляду» як предмета міждисциплінарних досліджень. Анонсується, що в межах заходу провідні журналістики, науковці та медіаексперти проаналізують ключові дискусійні напрямки роботи ЗМІ в час війни, зокрема «власний погляд» vs об’єктивність, інформаційні війни та фактчекінг: «власний погляд» в епоху постправди; «власний погляд» як авторська позиція: між конформізмом та протестом; «власний погляд» та/або свобода слова: межі політкоректності; «власний погляд» як виклик: лінії втечі та дистанції незгоди; альтернативний «власний погляд»: небезпеки і ризики, інші теми.

Дискусії проходитимуть у формі круглого столу, скайп-сесій та мультимедійних презентацій. Під час заходу на учасників чекають: літературно-музичний перформанс, кінопоказ, фотоарт-експозиція та колективний похід на експозицію Фотовиставки газети «День», яка до 23 грудня триває в Харківському національному академічному театрі опери і балету імені Миколи Лисенка.

— Наша кафедра виникала як інноваційний експериментальний проект, своєрідний провідник нових медіа. Тому зараз ми теж вирішили провести експеримент — спробувати провести міжнародний неформальний симпозіум для спілкування професійної спільноти, не залучаючи значних коштів, грантів, бо у нас їх немає. Ми хочемо запросити провідних експертів із медіа, які працюють у Вашингтоні, Лондоні, Варшаві та які займаються аналізом путінською пропаганди, — говорить у коментарі «Дню» голова оргкомітету заходу, завідувач кафедри медіакомунікацій соціологічного факультету ХНУ ім. В. Каразіна Лідія СТАРОДУБЦЕВА. — У добу нових медіа не обов’язково всім їхати до Харкова, хоча, якщо така можливість є, — це чудово, і ми раді будемо поспілкуватися наживо. Сьогодні світ не має ментальних і культурних кордонів, тому ми хочемо в режимі он-лайн обговорити ключові актуальні питання медіасфери. Зокрема, зараз активно дискутується тема стандартів журналістики у час війни. Переконана, стандарти журналістики повинні змінюватися, згідно з вимогами часу. Ми не можемо бути об’єктивними з професійних та етичних максим і давати іншому, по суті, терористу — слово... Тут ми приходимо до парадоксу: якщо хочемо дотримуватися так званих стандартів медіа, то повинні дати слово, вислухати позицію людини, яка хоче нас убити. А це як? Така журналістика відірвана від життя, не є гнучкою, не є адаптованою до реалій нашого часу. І це одна з болючих проблем, яку будемо обговорювати: чи давати голос «іншій стороні», і кого взагалі в нашій ситуації вважати «іншою стороною»? Моя точка зору чітка — слово давати не треба. Якби під час нацистської ідеології Третього Рейху фашистам надавали слово і казали, що є така точка зору: «Всіх незгодних — загнати у газову камеру і знищити», — яким був би фінал історії? Невже це була б об’єктивна картинка світу? Чи перемогли б ми з такою журналістикою фашизм?