«Вогники» виборчої ночі
У «ніч виборів» чимало потужних українських телеканалів представили глядачам власні спецпроекти. На телемарафонах то на одному, то на іншому телеканалі з’являлися учасники виборчих перегонів. Щоправда, у нічному ефірі на ТБ, мабуть, найбільше було тих, хто навряд чи мав шанси пройти у парламент. Більшість телеканалів, що анонсували «ніч виборів», завершили свої проекти до 3.00, повернувшись до цієї теми зранку. Фактично всі спецпроекти було присвячено попереднім підсумкам виборів, обговоренню питань про можливі конфігурації майбутньої парламентської коаліції, про можливі кандидатури на посаду прем’єра і голови нової Верховної Ради, що стало причиною деякої одноманітності значної кількості телепроектів. Але, без сумніву, усі принаймні намагалися знайти у висвітленні виборів свою нішу. «День» звернувся до тих, хто «ніч виборів» проводив біля телевізора, з пропозицією поділитися враженнями від телепроектів та з’ясувати:
НАСКІЛЬКИ УСПІШНО УКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕКАНАЛИ «ЗІГРАЛИ ФІНАЛ» ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ ТА ЯКІ ТЕЛЕВІЗІЙНІ ХОДИ ВАРТО БУЛО Б ОСОБЛИВО ВІДЗНАЧИТИ?
Артем БІДЕНКО, голова координаційної ради Асоціації зовнішньої реклами України, політолог:
— Рівень інтриги цьогорічних виборів, власне до оприлюднення результатів, не був достатньо високим, і, мабуть, саме з цим було пов’язано те, що не всі канали транслювали власне бачення «ночі виборів». Так, низка загальноукраїнських каналів радували нас фільмами, а канал «Інтер» взагалі перетворив вечір на суміш концертно-політичної інформації, що нагадувала радше «Голубой огонек», ніж виборчу ніч. Особисто я відмітив би телемарафони, які йшли на «1+1», ICTV та «5 каналі». Причому кожен з каналів мав свою родзинку. Так, Савік Шустер забезпечив максимально цікаве шоу, яке за рівнем аналітичності і інформативності, а також саспенсу заслуговує на «п’ятірку». Добовий телемарафон «плюсів» представляв собою ідеальну картинку виборчої ночі. Втім, такий формат цей канал практикує вже не перший раз: декілька майданчиків, максимум інформації з усієї країни, першість щодо отримання новин. Власне «плюси», на мою думку, були найбільш об’єктивними у висвітленні перебігу виборів та найбільш оперативними. Що ж до «5 каналу», то я би відмітив його простоту, наративність: відсутність маси технологічних довершень та агресивності в подачі інформації забезпечило плавний хід передачі. В цілому, «фінал» було зіграно професійно, чітко і цікаво. Всі названі телеканали забезпечили хороших гостей, всі акцентували увагу порівну на різних учасниках виборів. Впевнений, що відтепер каналам залишається лише шліфувати свою майстерність в подачі інформації. Всі інші аспекти — технологічний, оперативність тощо — вже на висоті.
Микола СКИБА, старший консультант відділу етнополітики Національного інституту стратегічних досліджень:
— У мене нема ілюзій щодо ВР нового скликання, і я чекаю лише 2010 року. Адже від тих, хто йде до ВР, не слід чогось очікувати, треба формувати громадські ініціативи щодо різних питань, трансформувати їх у законодавчі і наполегливо добиватися втілення. А тому й стежити за цим цирком по телевізії не мав часу і бажання.
Віктор МОРОЗОВ, співак, композитор:
— Так сталося, що в січні я був у Канаді, коли там також проходила парламентська виборча кампанія, тож мав змогу порівняти якість і рівень телевізійного висвітлення там і тут. Мушу з приємністю визнати, що цього разу чи не вперше в історії України все справді можна було порівнювати і певною мірою пишатися тим, що практично всі українські телеканали, які я мав змогу подивитися в ніч виборів (а я постійно ними «блукав») цілком пристойно і цивілізовано виконали свою місію. Усе було на належному рівні — і плюралізм думок, і зіткнення різних точок зору, і динамізм, і неупередженість. Отже, мабуть, варто з гордістю відзначити, що після чудової телевізійної картинки київського «Євробачення-2005» телевисвітлення парламентських виборів- 2006 теж можна сміливо віднести до позитивних здобутків України, до її чергових успішних спроб прориву в «Європу» (не в суто географічному, а в значно ширшому сенсі, адже мова тут ішлася про Канаду), та й узагалі, в світову цивілізаційну спільноту.
Олена РАДЗИВІЛЛ, заступник головного редактора видавництва «Генеза»:
— На мій погляд, чогось особливо нового у висвітленні перебігу виборів не було, за винятком гала-концерту, влаштованого на телеканалі «Інтер». Принаймні, це було чимось нетрадиційним, не нудним, і за духом і формою нагадувало жваві «Суботні вечори» з Ніколаєм Басковим або ж «Новорічні вогники»: в такій собі веселій компанії «кращих людей» жваво, ніби «між іншим», подавалися дані про перебіг виборів, результати екзит- полів тощо. Що ж до інших каналів, вони виступали в традиційній для себе манері: інформативно, сухувато, по-діловому. Шкода було добряче наляканих Леонідом Черновецьким журналісток телеканалу «Київ». У одному із сюжетів йшлося про те, що 27 березня до Київської мерії зайшов Черновецький з почтом, й інтерв’ю з ним взяла журналістка телеканалу «Київ», яка перед тим кілька разів робила про нього критичні матеріали. Він дуже різко з нею говорив, заявив про те, що журналісти цього телеканалу працювали в обстановці жорсткої несвободи, а під час передвиборної кампанії його (Черновецького) не допускали до ЗМІ, робили про нього брехливі репортажі, а він насправді «білий і пухнастий». І щойно він (Черновецький) прийде до влади, «все будет по-другому». З цього журналістка зробила висновок про розгортання репресій проти журналістів телеканалу, особливо тих, хто робив критичні репортажі. Вочевидь, там відбудуться кадрові зміни. Побачимо, що вибір столичних мешканців означатиме для киян...
Мар’ян ЖИТАРЮК, докторант Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— З того, що пропонували українські телеканали в післявиборчу ніч, зупинив свій погляд на програмі Савіка Шустера «Свобода слова» (ICTV). Чому? По-перше, через інтригу, на яку очікував саме у цій програмі, по-друге, через толерантність (неозлобленість), професійність і незаангажованість автора і ведучого та очікувану і традиційну можливість максимально висловитись гостям, по-третє, через брак реальної конкуренції. У рекламних паузах, перемикаючи канали, зупинявся на «плюсах». Тут (з того, що побачив), як на мене, команда ведучих спрацювала добре, але форма — з двома майданчиками — уже не нова для українського телебачення, для того ж «1+1». Загалом, коли вести мову про те, що я бачив, то враження позитивні. Телебачення поступово втрачає роль глобального масово-комунікаційного маніпулятора, намагається запропонувати чесні (чесніші) правила гри. З одного боку, доступ до ефіру забезпечений носіям найрізноманітніших переконань та ідей, з іншого — немає традиційного тиску на глядача на кшталт «це — чудово, а це — погано», або — «слухайте тільки це!». Глядач-громадянин отримав можливість самостійно робити вибір (важко йому чи легко, хоче він цього чи ні) між порядністю та брутальністю, правдою та брехнею, чорно-білим та кольоровим... Реклама рекламою, а громадяни, попри певні очікування, зробили свій висновок і власний вибір. Усе це, безперечно, прояви свободи слова, великий «плюс». І коли порівняти поствиборчі ефіри на згаданих каналах у 2002 році, тобто після попередніх парламентських виборів, то можна сказати: ці канали принципово змінились на краще. Попри це, дещо здивувала (це і не «мінус», і не «плюс», а підстави для роздумів) невисока активність низки телеканалів у виборчу ніч. Я маю на увазі те, що, здається, крім ICTV, «1+1», «Інтера», Першого національного та «П’ятого», телемарафон наживо і надовго, тобто до ранку, низка загальнонаціональних каналів і не прагнула організувати. Не хотіли? Забракло фінансових та інтелектуальних ресурсів? Зайняли чітко визначену деполітизаційну позицію? Просто скористались принципово іншою нішею? Тут можна припускати і здогадуватись, або — помилятись. Принципово інше — в умовах перехідного етапу від «темникового» до «звільненого», хоч і не завжди морального та відповідального ТБ, начебто не було причин для відвертого роздратування й обурення. Це вже досягнення на шляху до суспільного мовлення, про яке якось, між іншим, почали забувати.
