Востаннє у цьому сезоні програма «Аргумент-кіно» вийде в ефір із фільмом «Артист»
Уночі з 30 червня на 1 липня, о 00.20, на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-кіно» та німу стрічку режисера Мішеля Азанавічюса (2011, Франція — Бельгія).
Абсолютна й несподівана подія світового кінематографа 2011—2012 років — німий фільм французького кінорежисера Мішеля Азанавічюса «Артист», став улюбленцем публіки, критики й володарем найрізноманітніших фахових нагород у всьому світі — загалом вдалося нарахувати 116 фестивальних та інших призових відзнак; отримав п’ять «Оскарів», зокрема — як найкращий фільм, за найкращу режисуру та найкращу чоловічу роль.
Події стрічки розгортаються в Голівуді 1927 року. Джордж Валентайн — зірка світового кіно, він популярний, його просто обожнює публіка. Ну а Пеппі Міллер — усього лише проста статистка, яка мріє стати великою актрисою. Однак, кінематограф стоїть на порозі звукової ери, що кардинально змінить порядок речей. І, звісно, тільки кохання здатне зарадити всьому й допомогти героям знайти щастя.
«Артист» розпочав свій тріумф із Канського фестивалю 2011 року, на якому було удостоєно двох виконавських нагород — актор Жан Дюжарден отримав відзнаку за найкращу чоловічу роль, ну а джек-рассел-тер’єр на прізвисько Уггі — спеціальний приз Palmе Dog, що комічно співзвучний з Palmе D’Оr — «Золотою пальмою». У Каннах цей приз щорічно вручають за найкращу роль у виконанні собаки. Мішель Азанавічюс по тому згадував: «В одній з останніх сцен, де герой Дюжардена хоче накласти на себе руки, а йому заважає пес, що весь час чіпляється за ноги, я попрохав Жана засунути собі до шкарпеток ковбасу. І це найдивніша річ, яку я будь-коли просив актора виконати на знімальному майданчику».
Дещо про режисера. Він народився у Парижі в єврейській родині, що переїхала до Франції з Литви у 20-х роках минулого століття. Дебютував у кіно 20 років тому комедією «Американський клас». Утвердився ж, набув авторитету у французькому кінематографі завдяки екранізації романів письменника Жана Брюса про Агента 117 — вийшло дві такі пригодницькі ретро-комедії, які пародіюють класику жанру: стрічки про Джеймса Бонда, Фантомаса і знамениту серію «Рожева пантера». І ці картини опинились серед найкасовіших в історії французької кіноіндустрії, що допомогло Мішелю Азанавічюсу отримати згоду продюсерів на ризикований у комерційному сенсі фільм без слів. До речі, в «Артисті» головні ролі виконують зірки стрічок про походеньки Агента 117 — вже згаданий Жан Дюжарден і Береніс Бежо, яка є, власне, дружиною режисера.
Розмірковуючи про стилістику свого фільму, про, так би мовити, німоту «Артиста», в одному з інтерв’ю Азанавічюс казав: «Німий кінематограф потребує тієї простоти, яка не дуже суголосна з такою складною темою, як стосунки чоловіка й жінки, де, за визначенням, потрібно багато говорити. Та й простота американського німого кіно 1920-х нині непідходяща: глядач змінився за останні 80 років. Знайти баланс поміж простим і складним — ось було завдання при написанні сценарію. І тут на допомогу прийшла чорно-біла палітра, яка виглядає досить таки нереалістично, а тому припускається певна додаткова романтика, що надає фільму мрійливості, непритаманної сучасному кінематографу. І теперішній глядач, що прийшов на німе кіно, загалом готовий до того, що на екрані точитиметься нереальне дійство».
Звісно, «Артист» — це стилізація, це гра в німий кінематограф. Насамкінець іще слова Мішеля Азанавічюса про це: «Ми від початку старалися бути не надто серйозними, намагалися змішувати жанри, жартувати й мелодраматизувати, грати з аудиторією. Ну а щодо універсальності німого кінематографа, то дуже просто: у спілкуванні зі своїми найближчими, найкоханішими людьми ви далеко не завжди вдаєтеся до слів — часом досить погляду, досить поруху брів, губ, плечей, рук... Так само відбувається і на екрані».
Принагідно ж, у програмі спеціальний відеосюжет буде присвячено ностальгійним фільмам про епоху Великого Німого.
