Всевидюще око часу

Вночі з 1 на 2 лютого о 01.10 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та два українські фільми — ігрову дебютну стрічку режисера Івана Сергієнка «Перекотиполе» та неігровий фільм знаного українського кінодокументаліста Олександра Балагури «Табір».

Продовження українських кіносеансів: ігрова середньометражна дебютна стрічка режисера Івана Сергієнка «Перекотиполе» тривалістю 42 хвилини й на 10 хвилин довший документальний фільм знаного українського режисера Олександра Балагури «Табір».

Олександр Балагура — від 1990-го року — є автором трьох десятків неігрових стрічок, які брали участь у престижних міжнародних кінофестивалях від Києва, Парижа і Турина до Тампере, Флоренції й Торонто. Він, історик за освітою, розпочинав фільмувати на студії «Укркінохроніка», згодом переїхав жити до Італії, але не забуває України і творить (у тісній співпраці з продюсером Світланою Зінов’євою) її кінематографічний образ.

Олександр, починаючи від 2007 року, зафільмував на Батьківщині три дуже своєрідні, надзвичайно медитативні, я б сказав — візіонерські, неігрові повнометражні картини: «Крила метелика», «Час життя об’єкта в кадрі» та, власне, «Табір», який ми і подивимося.

Взагалі можна сміливо говорити про особливий кінематограф Олександра Балагури, що набрав форми, стилю, жанру кінофілософського роздуму. У всіх трьох згаданих фільмах режисер перебуває ніби, майже за Прустом, у пошуках втраченого часу. Він намагається осягнути — якщо не зрозуміти, то відчути плин часу, візуалізувати його.

Між іншим, фільм «Табір» має подвійну назву — також «Лолі калі шуба». Саме так ромські діти на Закарпатті називають бедрика, комашку сонечко, божу корівку. Ту саму, яка з язичницьких часів вважається одним із символів удачі та щастя, а нині — як відгомін давніх магічних дій — перейшла до світу дитячих вірувань.

Стрічка Олександра Балагури є своєрідним кіноесеєм про подорож до старих місць зі сподіванням зустріти когось із персонажів свого фільму двадцятирічної давнини. Режисер приїздить до табору й показує своє документальне кіно, зняте тут 1991 року. Кому ж бедрик із відомої пісеньки приніс долю та щастя?..

Із автором другого фільму, «Перекотиполе», режисером Іваном-Вячеславом Сергієнком, відбулася розмова у студії програми, де Іван відповів на низку запитань і розповів про себе, про особливості навчання у Віденській кіноакадемії та про витоки свого фільму, котрий, за сценарієм, виводив нас на одну з українських національних травм ХХ століття — на Чорнобильську катастрофу. Але, як виявилося в процесі роботи й трансформації та універсалізації його драматургії, не тільки.

Таким чином, в «Аргументі-Кіно» фактично дві кінематографічні подорожі в часі — документальний кіноесей Олександра Балагури, який перебуває у філософських пошуках втраченого часу (фільм  «Табір», або ж «Лолі калі шуба») та ігрова стрічка Івана Сергієнка «Перекотиполе», де за героями стежить Всевидюще око.

Втім, як і за всіма нами. Щодня...