Вибори і ТБ

У цьогорічній виборчій історії майже всі крапки над «і» вже розставлені. Здається, багато крапок — справа рук телебачення: політичні ток-шоу, дискусії, дебати. На відміну від минулого року, цього разу весь цей потік, що спрямований на електорат, вирвався з екранів не тільки центральних телеканалів, а й відносно дрібних. Не настількі пишні та дорогі студії, не такі зіркові ведучі... Так, можливості у другорядних каналів, звичайно, не ті. Але справа в тім, що фігурували всюди обличчя одних і тих самих політиків.

Чим відрізнялося цьогорічне «виборче» телебачення, зокрема, політичні дебати, від минулорічних? Це запитання «День» поставив експертам.

Тарас ШЕВЧЕНКО, директор Інституту медіа-права:

— В цілому, виборча кампанія цього року була більш спокійною (хоча хтось називає її більш агресивною). Відповідно, більш спокійніше діяли засоби масової інформації. Не було таких скандальних ситуацій, як у 2006 році, таких як судове рішення про закриття ТРК «Чорноморська». З приводу діяльності Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа, яку я очолюю, можна сказати, що в тих рекламних роликах, які до нас потрапляли (а їх було значно більше, ніж у 2006- му), ми зафіксували менше моментів, які можна класифікувати як розпалення ворожнечі. Загалом порушень було менше, принаймні на рівні того, що можна виявити юридично. Але те, чого було більше, принаймні про це говорили експерти — це замовні матеріали. Джинса — це занадто красиве слово для такого ганебного явища. Насправді це корупція, хабарництво, тобто незаконні операції і ця виборча кампанія була на них «багата».

Сергій ТОМІЛЕНКО, головний редактор газети «Нова доба» (Черкаси):

— На мою думку, з кожною виборчою кампанією якість інформування виборців телебаченням і пресою погіршується. Ключовою тенденцією зараз є те, що зростає вплив на інформацію, на відбір інформації, на інформаційні програми центральних телеканалів з боку політичних рекламодавців. Зараз ми бачимо, що фактор політичного тиску заміщений на фактор рекламного тиску. У результаті аудиторія отримує менше збалансованої інформації про перебіг виборчої кампанії. Це загальна тенденція.

Присутність на телебаченні дебатів — це позитив, оскільки на теледебатах є шанс побачити прояви справжньої поведінки політиків. Опоненти можуть поставити таке запитання, на яке у політика немає «домашньої» заготовки. Є фактор непередбачуваності. Можна побачити принаймні деякі елементи природної поведінки політика і зробити відповідні висновки. Щоправда, були проблеми через те, що не всі кандидати змогли брати участь у дебатах. Деякі телеканали обмежилися запрошенням тільки лідерів. Тому можна говорити про те, що не всі сили змогли себе продемонструвати. Ще одне невиправдане очікування: побачити «перших номерів», лідерів списків політичних сил. З різних причин дебати між ними так і не відбулися. Тому найбільші очікування від теледебатів під час наступної виборчої кампанії — це організація «поєдинків» між лідерами політичних сил.

Образи політиків під час цьогорічних телевізійних «баталій» трохи змінилися. З одного боку, на телебаченні стало значно більше Юлії Тимошенко. Минулу кампанію БЮТ декларував, що телевізійна реклама — це зайве витрачання грошей. Це був один із їх лозунгів, мовляв, телебачення — це олігархічний інструмент і вони поза цим. Цього року все переграли, і саме БЮТ був одним із найбільших політичних рекламодавців і домінував у телепросторі. Також був сюрприз від Партії регіонів буквально протягом останніх передвиборних днів. Зовсім невластива їх телевізійному образу хід — проведення концерту під лозунгом «Я люблю тебе, Україно», коли Янукович і біло-блакитний майдан співали гімн України.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, політолог:

— Телебачення було багато, а політики — мало. Телебачення, на жаль, орієнтоване на перетворення політичної дискусії на шоу. А ще ми маємо ситуацію, коли політики виявилися нездатними вести політичну дискусію. Вони вели себе швидше як такі собі сектантські команди, які захищали власні догми і власних лідерів і це виглядало як телевізійне шоу, в якому ідеократична реклама переважала над здоровим глуздом і раціоналізмом. Насправді популізм на цих виборах переміг раціоналізм. На жаль. І не останню роль у цьому зіграли телевізійні шоу. Ця передача може бути цікавою, може мати свого глядача, але мені здається, що суб’єкти медіа втратили загальний контент, вони не змогли подивитися на те, що відбувається в медіа-просторі збоку. Кожного дня по кільком каналам одночасно йде низькопробна політична агітація у формі шоу і це вважається нормою, це сприймається і подається як політичні теледебати, політична дискусія, як можливість щось раціонально обрати. Перепрошую, але моя голова цього не сприйняла. Телебачення напередодні виборів цього року відрізнялося від 2006-го технологічністю, використанням більшої кількості медійних прийомів, інформаційних знахідок: і внутрішнє голосування, і інтерактиви, і включення, псевдоконференції, імітація діалогу з народом.

Найбільш вдалими мені здалися дебати, організовані «5 каналом», хоча як у глядача у мене є зауваження. Але якщо ми говоримо про формат дебатів, то це, мабуть, найбільш правильно організовані теледебати. Вони витримані в стилі парламентської кампанії, там був проблемний підхід, були присутні експерти, ведучий, як правило, був підготований. Це була претензія на змістовні розмови. В усякому разі, можна було розібратися з позицією сторін, ступенем їх готовності до цієї проблеми. Але з приводу інших ефірів... Я не кажу, що політики невдало використали ці ефіри, були просто супер-заготовки. Деякі політики за останній тиждень за рахунок цих ефірів навіть збільшили кількість прихильників. Це була своєрідне вдале маркетингове рішення.

Михайлина СКОРИК, голова Київської незалежної медіа-профспілки:

— Специфіка цієї виборчої кампанії була в тому, що, на відміну від 2006 року (і 2004-го особливо), доступ до ЗМІ мали всі політичні сили. Але при цьому дуже часто вони мали цей доступ за гроші, тобто з основними телеканалами були укладені контракти, у деяких випадках навіть досить офіційно, з прайсами. Відповідно ми побачили як перед виборами різко з’явився в ефірі Блок Литвина у великій кількості, у тому числі з коментарями на всі теми. Володимир Михайлович робив це особисто. Це були абсолютно проплачені коментарі й інтерв’ю. Андрій Шевченко навіть називав ціни на одній із телекомпаній. 25 тисяч доларів коштував один новинний сюжет, а 70 тисяч доларів коштувала так звана «гостьова студія», де обличчя блоку приходить і дає інтерв’ю, відповідаючи на узгоджені наперед запитання. Продаж новин — це неприпустиме явище в професійній журналістиці, але позитив тут у тому, що політики мали рівний доступ, щоправда, залежно від своїх фінансових можливостей.

Інша річ, яка турбувала мене як виборця — це те, що політики стали менш природні, дуже «технічні», дуже жорстко притримувалися рекомендацій своїх консультантів і працювали за написаною і узгодженою технологами схемою. У мене виникала дуже велика недовіра до того, що вони говорили. Відповідаючи на запитання, вони висловлювалися не звичайною, людською мовою, зрозумілою кожній домогосподарці з середнім доходом 500 гривень на місяць, а складними поняттями, піднімали неважливі для звичайних людей проблеми. Наприклад, скасування депутатської недоторканності чи вступ до НАТО, хоча насправді людей цікавить питання медицини, здоров’я, хабарів. Політики виглядали як роботи, виконували задану програму. Вони не відповідали на запитання по суті, не пропонували своїх ідей. На минулій виборчій кампанії цього було менше.

Уже після закриття виборчих дільниць на телебаченні почалися цікаві дискусії, транслювалися цікаві формати, але оскільки результатів ще не було, так само як і визначеності, хто ж переміг, насправді всіх цікавило саме це, а також чи підтвердять остаточні результати виборів висновки екзит- полів. Фігурували тільки ці дві теми.

Анатолій ПІНЧУК, президент Українського центру розвитку зовнішньоекономічних відносин:

— Цього разу телеканали розділилися на два табори. Перший — це ті, хто намагався більш детально розібратися в сутності позицій політичних сил, що йдуть на вибори. Цим відрізнялися ті телеканали, які створювали відповідні проекти або модифікували уже існуючі програми. Друга частина телеканалів проявила відносну байдужість до виборчого процесу і меншою мірою використовувала так звану приховану рекламу. Це є позитивною тенденцією. Я б відзначив «1+1» і ICTV, які ініціювали відповідні програми, спрямовані на визначення позиції різних політичних сил стосовно різних питань.

Є проекти, на яких політик може себе показати. Такі програми не несуть конструктиву для телеглядача та виборця, бо вони дають можливість оцінить лише властивості певного політика, а не його сутність. Дебати повинні бути побудовані таким чином, щоб головними питаннями цих дебатів були програми і механізми реалізації цих програм. Саме вони дають виборцю інформацію, на базі якої він може зробити власний вибір — розумом, а не серцем.