Як «перезавантажити» медіа-сферу

Впродовж останніх місяців до української влади поступово приходить усвідомлення важливості гарантування інформаційної безпеки країни. Так нещодавно вслід за Інформаційно-аналітичним центром РНБО було створено Управління інформаційної безпеки Національної гвардії України. Один із перших проектів управління — газета АТО «Україна єдина». Водночас згадані кроки навряд чи можна вважати достатніми — інформаційній політиці, яку провадить держава, вкрай бракує єдиної стратегії та координації. Українці відчувають гостру нестачу оперативної й точної інформації щодо збройного конфлікту на сході країни, не завжди вдається пояснити й донести до суспільства власну позицію керівництву держави. Вітчизняне телебачення за допомогою серіалів і розважального контенту опосередковано продовжує поширювати ідеї «русского мира», а держава, здається, не може нічого з цим вдіяти. Про власне бачення проблеми, а також про роль Національної ради з питань телебачення і радіомовлення як державного регулятора у сфері медіа розповідають експерти «Дня».

«ЗАКЛИКАЮ ЖУРНАЛІСТІВ ОБРАТИ ДЕРЖАВНИЦЬКУ ПОЗИЦІЮ»

Юрій СТЕЦЬ, народний депутат України, керівник Управління інформаційної безпеки Національної гвардії України:

— В Україні актуальною є проблема інформаційної недостатності — бракує оперативного висвітлення проведення АТО, дій Нацгвардії тощо. Телебачення й журналісти інших медіа мали б докладати більше зусиль, щоб люди, які ризикують своїм життям заради збереження цілісності України, поставали у їхніх матеріалах справжніми героями, а не статистикою. Звичайно, це — проблема не тільки журналістів. У минулі роки знищували не лише армію — зачистили також інформаційне поле. Зараз вкрай важливо налагодити ефективну комунікацію між Збройними силами, Нацгвардією та прикордонниками — всі повинні знати зокрема й про героїчні вчинки наших бійців. На мою думку, рішення міністра внутрішніх справ Арсена Авакова щодо створення Управління інформаційної безпеки мало на меті якнайшвидше максимально спростити отримання інформації журналістами від силовиків. Я зроблю все можливе, щоб буквально протягом тижня ми налагодили цей зв’язок.

Запрошую всіх колег долучатися і надсилати до новоствореної газети АТО «Україна єдина» свої матеріали, які б піднімали дух українських військових. Окрім силовиків її буде отримувати й мирне населення захоплених міст — із цією метою будуть проводитись окремі спецоперації. Будь-яка підтримка з «великої землі» сьогодні дуже важлива для тих, хто перебуває в зоні АТО. По всій країні до нас звертаються волонтери, готові допомагати друкувати й розповсюджувати газету. Думаю, що протягом тижня ми вийдемо на тираж 100 тисяч примірників.

Як член Комітету з питань свободи слова та інформації можу сказати, що ми докладаємо всіх зусиль, щоб Нацрада з питань телебачення і радіомовлення якомога швидше отримала нових членів. Я буду говорити з Президентом, щоб серед членів цього органу з’явилися і його представники. Сьогодні перед Нацрадою стоїть багато важливих завдань. По-перше, необхідно взяти під контроль інформаційний простір, передусім на сході — можливо, це не надто демократично, але ми перебуваємо у стані війни. Слід негайно відновити на цій території трансляцію українських каналів і відключити канали агресора. На сьогодні вже вдалося відновити українське мовлення в кабельній мережі «Тріолан». Крім того, ми маємо жорстко реагувати на спроби поширення «русского мира» вітчизняними мовниками. Це стосується і шоу-бізнесу, і серіалів. Зараз нам не до ігор, маємо діяти за такою схемою: попередження від Нацради, а якщо не допомогло — вимкнення з ефіру. Сьогодні нам доводиться балансувати на межі цензури. Я особисто спілкуюся з багатьма журналістами й закликаю їх обрати державницьку позицію, це — їхній громадянський обов’язок.

«ТРИ ОСТАННІ СКЛАДИ НАЦРАДИ НЕ ВИКОНУВАЛИ СВОЇХ ВИЗНАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ФУНКЦІЙ»

Микола ГРИЦЕНКО, медіа-експерт, з 1995 по 2008 роки працював у апараті Нацради з питань телебачення і радіомовлення на різних посадах, зокрема начальником відділу зв’язків зі ЗМІ та громадськістю:

— Окрім першого та другого складу Нацради всі наступні обиралися за принципом лобіювання інтересів. Причому інтереси медіаолігархічних структур могли представляти не лише центральні канали, а й спілки кабельного телебачення і навіть громадські структури, на кшталт Незалежної асоціації телерадіомовників. Майже кожен із членів мав за собою шлейф зацікавлених осіб із медіа-сфери. Це призвело до того, що принаймні три останні склади Нацради не виконували своїх чітко визначених законом функцій. На жаль, замість розвитку галузі й контролю над телерадіосферою Нацрада переважно займалася розподілом у закритому режимі телерадіомовного простору. Незважаючи на проведення конкурсів, усі рішення приймалися на користь тих чи інших потужних телерадіокомпаній. Такий стан справ мав місце як за Ющенка, так і за Януковича. Наслідком цього стала цілковита безконтрольність телерадіомовного простору. Жодна з потужних медіа-компаній, що порушувала закон, не була притягнена до відповідальності. Всі частоти отримували центральні канали, що унеможливило розвиток місцевого телебачення і радіомовлення. Абсолютний безлад панував і в розподілі рекламного ринку — за потурання Нацради відбулося незаконне заходження потужних центральних телемовників у регіони, що позбавило ресурсів місцеві канали.

Щодо кандидатур, які обговорюються в контексті наступного складу Нацраду, можу сказати, що деякі з них тривалий час були членами громадської ради при Нацраді. Чесно кажучи, поки я працював у апараті Нацради, не помітив за цим органом якоїсь особливо виразної позиції щодо того безладу, який відбувався. З другого боку, не маю підстав не довіряти, наприклад, Тарасові Шевченку й Тетяні Котюжинській, або ж говорити, що ці люди не є професіоналами. Сподіваюся, в ситуації, коли від них будуть залежати конкретні рішення, вони діятимуть в першу чергу на благо слухачів і глядачів, а не власників каналів. До речі, саме Котюжинська свого часу, коли була членом громадської ради, декларувала свою принципову позицію й була серйозним подразником для всієї системи. Згодом її витіснили з цього органу. Тарас Шевченко в свою чергу не помічений у приналежності до лобістських структур, і це дуже важливо.

Законодавча база надає Нацраді доволі великі права — питання в тому, наскільки вона готова ними користуватися. Єдине, що би я пропонував змінити в законах, — це принцип ротації членів цього органу. Сьогодні вона фактично неможлива — можна змінювати лише увесь склад повністю. Члени Нацради повинні бути відповідальними за те, як вони виконують свої обов’язки. Тут працює та ж логіка, що й із депутатами та суддями. Крім того, як на мене, найпершим рішенням нового складу Нацради має бути звернення до парламенту щодо внесення змін до Закону про телебачення і радіомовлення, які б передбачали перенесення видачі ліцензій у площину відкритих аукціонів. Це було б чесно й принесло додаткові доходи в бюджет країни. Але далі постає питання відповідальності — мають бути передбачені реальні механізми санкцій для телерадіоорганізацій за порушення умов видачі ліцензій і реальні механізми їх відкликання. Ці два ключові чинники змінили б усю структуру діяльності Нацради.