Як повернути в ефір дитячі програми?
Круглий стіл, ініційований Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення, відбувся без представників топових українських каналівУ середу Національна рада з питань телебачення та радіомовлення організувала круглий стіл, тема якого у вигляді риторичного запитання «Чи все найкраще дітям?» закликала учасників дискусії проаналізувати інформаційну політику на телебаченні та радіо, спрямовану на дітей. Брак дитячих розвиваючих програм, мультфільмів та серіалів у ефірі загальнонаціональних та регіональних каналів — очевидний («День» неодноразово порушував цю тему). Упродовж минулого року обсяг дитячого мовлення на загальнонаціональних каналах становив 8% на тиждень (тоді як у європейських країнах він становить не менше 15%), причому більшість цих програм транслюється з 4 до 7 ранку. А чимало регіональних каналів узагалі, за словами заступника голови Нацради Лариси Мудрак, відмовляються від дитячого мовлення.
Проте справа не тільки в цифрах, а й у якості, у смисловому наповненні того, що вноситься в дитячу свідомість через екрани телевізорів. Ще раз говорити про вплив найбільш популярних серед дітей сімейних сіткомів «Воронины», «Папины дочки», сумнівних мультфільмів та голівудського трешу, яким переповнене українське телебачення, — невдячна справа. Голова Нацради Володимир Манжосов, відкриваючи дискусію, зазначив: «Ми не знімаємо із себе відповідальності за те, що відбувається в українському ефірі. І поява якісних дитячих програм не вирішить проблеми, якщо інший ефірний час буде зайнятий програмами, що руйнуватимуть ті цінності, які будуть пропагувати дитячі програми». Справді, проблема якісного дитячого мовлення лежить у тій самій площині, що й питання наповнення ефірного часу на українських каналах загалом. Це, знову ж таки, проблема відсутності повноцінного національного інформаційного простору.
Тому можна скільки завгодно говорити про дитяче мовлення, про згубний вплив на психіку дітей, привнесення чужих цінностей або їхнє руйнування, про зростання злочинності серед неповнолітніх (за минулий рік дітьми було вчинено 17 тисяч злочинів), але поки не зміниться інформаційна політика, поки доступ якісному українському продукту буде закритий на загальнонаціональні канали у прайм-тайм, нічого не зміниться і в дитячому мовленні. Як влучно зазначив учасник дискусії, кінорежисер, заступник голови Національної спілки кінематографістів Олег Фіалко, ми йдемо із системи в систему, а совковий підхід залишається. Адже справа не так у відсутності якісного українського продукту для дітей (він є), як у тому, що Сашко Лірник та Степан Коваль можуть скільки завгодно знімати прекрасний проект «Моя країна — Україна», але наші діти на ТБ його не побачать.
З одного боку, ініційована Нацрадою дискусія створила «майданчик», де було висловлено чимало вартих уваги думок. Але діагностика проблеми ще не означає її вирішення. І навіть поява окремих дитячих програм без системних змін в українському інформаційному просторі кардинально ситуації не змінить. На цьому теж наголошували учасники круглого столу. Сподіватися, що дискусії дадуть швидкі практичні результати — марно, поки участь у них не візьмуть принаймні представники топових українських телеканалів.