Як «впіймати»... українське радіо?

Днями у соціальній мережі Facebook набув поширення пост оператора кіно і телебачення, а нині — волонтера, Сергія Тахмазова про фактичну неможливість спіймати радіохвилі українських станцій на передовій і прилеглих територіях. «Якщо їхати від Маріуполя, уздовж лінії фронту, до Попасної, можна багато чого почути. Крім звичайних вуху «прильотів» і «відльотів», хочеться якогось різноманіття. Захотілося послухати радіо. Чого я тільки не почув: «Радио ДНР», «Новороссия», «Республика», «Казачье», і ще якісь кацапські радіопомиї. Послухавши цю різноманітну маячню, насміявшись, захотілося послухати наші станції. Але... Не те, що їх немає. Їх просто мало. Не зовсім розумію, «Русское радио Україна» — це чиє? Місцями, з боєм, проривається «Армія FM». Але місцями. Для них немає частот», — описав трагікомічну ситуацію волонтер. І зауважив: «Я навіть нічого не скажу на адресу «Мінстеця», це все одно, що впрягати дохлого коня у віз. Але Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення явно потребує виїзного засідання. Уздовж лінії фронту. У темний час доби. Від Маріуполя — до Попасної...»

Відомий історичний факт, що під час Першої світової війни німці організовували мобільні радіостанції з запасним генератором, який працював від... велосипеда! З таким «технічним забезпеченням» велося мовлення на окуповані території. А у нас в більшості прифронтових населених пунктів сигнал українських радіостанцій і телеканалів не доноситься, зате чудово приймаються російські. З усіма наслідками, що з цього походять, — засилля ворожої риторики, через яку ми втрачаємо українських громадян. Це підтверджує «Дню» волонтер Тахмазов: «Мізки людям промивають дуже добре — не дивлячись на те, що вони бачать звідки «прилітає» і стріляють, коли 24 години на добу чують про «злих карателів з Намібії, Африки та Індії», хоч це і повна нісенітниця, дезорієнтуються і зомбуються». Такий стан справ має об’єктивне пояснення — ключові вежі, які забезпечували мовлення майже на весь регіон, знаходяться в Луганську та Донецьку, і їх захопили терористи. По іншим, стратегічним об’єктам, вони вели цілеспрямований вогонь. Але ми мали майже три роки, щоб покрити як мінімум прифронтові зони якісним українським сигналом.  Що для цього було зроблено і чи чекають українських теле- і радіопередач на Донбасі, «День» запитав у волонтерів та у профільних структурах. Передусім, важливим є питання: чому немає системи блокування ворожих частот?

«МИ НЕ ТЕ ЩО ПРОГРАЛИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ... МИ НАВІТЬ ЇЇ НЕ ВЕДЕМО»

Сергій ТАХМАЗОВ, волонтер:

— Запит на українське мовлення однозначно є. На лінії розмежування у містах і містечках наші військові добре контактують з місцевим населенням, допомагають по можливості, але по радіо і телебаченню їх постійно дискредитують.  Бійці на передовій це розуміють, сміються з цих «Казачьих радио», але теж потребують новин та інформації, а доступу до них немає. Інтернет здебільшого дуже слабкий.

Розпіарена телевежа на Карачуні була побудована, але вона об’єктивно не має технічної здатності «донести» сигнал до лінії фронту. Ідуть розмови про проекти ще однієї або декількох вишок, однак з нашою бюрократією і численними нормативними актами вони будуть будуватися дуже довго. Є інші виходи — наприклад, запускати передавачі на метеозондах, які при піднятті на 500 метрів покриватимуть до 90 км території. Цей проект спробуємо зробити в якомусь окремому місті, всього один такий зонд коштуватиме 250—300 доларів.   

Війна на сході Україна — вже шоста, яку я знімаю. І перша гібридна — з такою важливою інформаційною компонентою. В Афганістані, на Балканах, Косово не було такої ситуації, а в Україні постала проблема «захоплення» розуму і свідомості місцевого населення, яке втратило орієнтацію в просторі. Так, як проїхалися «по вухах» і свідомості мешканців Донбасу і Луганщини, думаю, не було ще ніде і ніколи. Хіба що під час Другої світової подібними методами користувалися нацисти. До речі, головний редактор німецького журналу «Штурмовик» Юліус Страйхер — предтеча Дмитра Кісельова — був засуджений і страчений першим на Нюрнбергському трибуналі  за свою пропагандистську діяльністю. На жаль, на лінії розмежування я відчув, що інформаційну війну ми не те що не виграємо, а навіть не ведемо.

«СТАВИМО СОБІ ЦІЛЬ, ЩОБ СОЛДАТИ НАС ЧУЛИ В ОКОПАХ»

Яна ХОЛОДНА, продюсер «Армія FM»:

— Військове радіо «Армія FM» ми запустили 1 березня, щоб підтримати бійців на фронті. Не секрет, що їм іноді доводиться слухати ворожі радіостанції, на яких розказують про «браві походи» так званих «ДНР/ЛНР», а це розчаровує і деморалізує. Такий стан справ став першопричиною проекту. Але приємно відстежувати і розуміти, що нашу радіостанцію слухають не лише військові, але й цивільне населення — у Покровську, Костянтинівці, Бахмуті й Краматорську, де маємо FM-забезпечення. Поки ми без власних частот, і те, що транслюємося, — заслуга небайдужих людей і місцевих радіостанцій, які на безоплатній основі надали нам свої хвилі. Також «Армія FM» з’явилася у Щасті і Новотошківці на Луганщині — допомогли волонтери, закупивши передавачі, які охоплюють територію в 15 км.

На початку жовтня Нацрада дозволила транслювати «Армію FM»  ще в чотирьох містах. Це маленькі населені пункти, але по нашим розрахункам через них ми будемо хоча б частково досягати до передових позицій. Ставимо собі за ціль, щоб солдати нас чули і в окопах. У листопаді будемо брати участь у конкурсі на ліцензію. Маємо амбітні плани, хочемо вести мовлення на території всієї України і не тільки. Потрібно підвищувати авторитет військових і обізнаність про війну на сході, щоб про неї не думали забувати.

«ГОЛОВНА МЕТА — ДОНОСИТИ КОРЕКТНУ ІНФОРМАЦІЮ»

Андрій ЧЕМЕС, виконавчий продюсер онлайн-радіо «Сковорода»:

— Потреба в нових, цікавих форматах і альтернативних джерелах інформації існує. Зараз перед національними медіаменеджерами, тобто Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення, стоїть задача, по-перше, сприяти поширенню україномовних радіостанцій, особливо на сході, а, по-друге, забезпечити ті території мережею передавачів і їхню безпеку. Доносити місцевим мешканцям коректну інформацію з українського боку і достукатися до них — головна мета. Нещодавні похорони Мотороли показали, наскільки має місце зазомбованість пропагандою. Українські медіа і журналісти мають боротися проти цього, таким чином сприяючи боротьбі військових на сході. Уникати стереотипів, експериментувати, поширювати «вільні ідеї» — цього потребує сучасна аудиторія.

«ПО ЛІНІЇ ФРОНТУ ПРАЦЮЄ ТЕСТОВИЙ ПРОЕКТ МЕРЕЖІ МАЛОПОТУЖНИХ ПЕРЕДАВАЧІВ»

Сергій КОСТИНСЬКИЙ, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення:

— Перший шлях відновлення мовлення в зоні проведення антитерористичної інформації — це будівництво нових веж. Зараз вже завершений процес будівництва і відбувається встановлення необхідного обладнання на вежі на горі Карачун. За законами фізики, FM-сигнал розповсюджується в середньому на 40 км, тому їх має бути декілька на території АТО. Зараз відбувається аудит, а після будемо приймати рішення по будівництву вишки у Покровську (місто у західній частині Донецької області. — Ред.). Другий шлях, менш затратний — забезпечення прифронтової зони малопотужним FM-мовленням, тобто встановлення локальних передавачів в населених пунктах або військових частинах, які розповсюджуватимуть сигнал на три-п’ять км, щоб забезпечити покриття потрібних територій. Вже зараз ми спільно з Мінінформполітики, Міністерством оборони та «Армією-FM» реалізовуємо такий тестовий проект. Тест виявився вдалим, і найближчим часом ми презентуємо свої напрацювання.

Також в понеділок (24 жовтня. — Ред.) відбулося переформатування комісії з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення та радіомовлення. Комісію очолили Вадим Черниш і Юрій Артеменко. Вони поставили собі одним із пріоритетних завдань заповнення тих білих плям, де немає українського радіомовлення.

За останні півроку комісія зробила великий обсяг роботи. Було встановлено більше 60 передавачів, було видано для мовлення додаткових 59 радіочастот в Донецькій та Луганській областях, а це дуже велика кількість. Була застосовано процедуру видачі частот без конкурсу, тобто як тільки частота була прорахована і погоджена з Генштабом, то відразу передавалася Національною радою до мовника.

На жаль, глушіння українських радіостанцій на окупованих територіях має місце. Не можу сказати, чи відбувається і наскільки ефективно блокування нами ворожих частот, але знаю, що глушіння — дуже фінансово затратна річ. На одну частоту в одному районі потрібен окремий передавач, він не може глушити одразу декілька. Наш функціональний обов’язок — це розвиток мовлення, а питання протидії — справа військових.