Як «вихопити» живу деталь

Відомий український фотограф-фрілансер Олександр Кузьмін минулого року багато працював на Майдані. Пізніше — їздив у зону АТО, зокрема, був одним з перших, кому вдалося зафіксувати звільнення Слов’янська. Попри те, що в фотографіях Олександра часто зафіксовано розвиток драматичних подій, там завжди присутній елемент життєстверджуваності та оптимізму. На Майдані під час відпочинку люди співають під гітару веселі мотиви, обіймаються, цілуються. «Там вирувало життя, і життя зрештою перемогло», — каже фотограф. Або відзначена на минулорічній фотовиставці «Дня» партнером конкурсу — Посольством Королівства Норвегії в Україні — оптимістична робота «Стовп животворящий», де люди у звільненому Слов’янську заряджають електронні гаджети просто від... стовпа.

— У моїх роботах свідомої орієнтації на життєстверджувальні мотиви немає. Якось воно так виходить — упіймати посмішку крізь сльози, чи впевнений погляд у майбутнє стомленого мітингувальника з якоїсь сотні... Я намагаюсь знімати все те, що бачу, і що, на мою думку, буде цікавим людям. Єдине... екшн — це не мій жанр. Я на цій темі ніколи не концентруюсь і не спекулюю, — розповідає Олександр Кузьмін. — Мене цікавсь більше буденність, з якої можна буквально «вихопити» живу деталь, образ. Навіть на Майдані акцентував увагу на особливостях життя мітингувальників, які полишили свої домівки, вийшли із зони особистого комфорту, щоб висловити публічний протест. Повсякденне життя, на щастя, не завжди драматичне. На тому ж Майдані знайомилися, закохувалися... Співали під гітару і разом готувалися до бою. Коли ти в гущі подій, якийсь внутрішній голос підказує — зроби кадр! Просто зараз!

— Як було зроблено фото «Стовп животворящий»?

— Це Слов’янськ. Практично відразу після звільнення. Прийняв рішення поїхати, бо не міг цього не зробити. Для країни це була дуже важлива подія, і я хотів показати героїв, які повернули у місто мир і спокій. На власні очі бачив подвиги... На згаданому вами фото — центральна площа Слов’янська, неподалік від міськради. Коли ми приїхали туди, то в місті не було води і світла. Світло тільки-но почали відновлювати. Перші об’єкти — міськрада і стовпи з ліхтарями, які там розташовані по периметру. Люди приробили перехідники і приходили зарядити телефони, ноутбуки, інші гаджети. Для мене це фото дуже символічне, тому що насправді цей стовп певною мірою об’єднав мешканців всього міста навколо того, що для них було важливо — банально на побутовому рівні. Якщо чесно, в місті доводилося зустрічати людей, які вороже були налаштовані до України, агітували за якісь об’єднання з «ДНР». Але в результаті все закінчилося тим, що люди зрозуміли, що саме Україна забезпечила їм мир і комфорт, відновила електропостачання та забезпечила водою. Дивлюсь зараз на фото і пригадую свої відчуття, які спонукали його зробити — мешканці сучасної країни в центрі Європи в ХХІ столітті змушені заряджати девайси... від стовпів. Сюрреалістична картина.

«СТОВП ЖИВОТВОРЯЩИЙ» / ФОТО ОЛЕКСАНДРА КУЗЬМІНА

...Робота в таких умовах для більшості українських фотографів — перший такий досвід. Ми якось на автоматизмі познайомилися з типами бронежилетів та касок... Пройшли курси невідкладної медичної воєнної допомоги. І якось ніби ненароком частина фотографів стали військовими журналістами. Звичайно, була невелика когорта людей, які знімали війну за кордоном. Але навіть вони зізнавалися, що досвід бойових дій на своїй Батьківщини — це зовсім інше. Наприклад, я ніколи не хотів їздити в Афганістан чи Ірак. Особисто для мене важливіше за допомогою камери шукати відповіді на питання, які найбільше зачіпають українців. Війна в Афганістані, крім того, що вона як і будь-яка війна — жахлива справа, і про неї треба правдиво писати — для більшості українців не була близькою. Сьогодні ж війна прийшла в нашу країну. Це драматичний поштовх для переродження нації. І фотографи просто зобов’язані фіксувати процеси новітньої історії, пропускати їх через себе.

— Минулого року ви вперше брали участь у фотоконкурсі «Дня» і відразу ж здобули відзнаку. Чим здивуєте цього разу?

— Планую цього року брати участь у конкурсі лише за умови, якщо зможу дібрати щось вартісне. Цього року мав травму ноги, лежав у лікарні, довго відновлювався і багато подій просто пропустив. Я дуже поважаю ваш фотоконкурс, щоб надсилати на нього прохідний матеріал. Зізнаюсь, це другий конкурс, де я наважився взяти участь. Перший — взагалі не відбувся. Тому для мене це своєрідний старт. З одного боку я не прагну визнання, але з другого це — унікальна можливість для фотографів показати себе і свої роботи.

В Україні фотоконкурс «Дня» — найбільш авторитетний та масштабний. Це — старійшина свого роду серед типових конкурсів. Публікація фотографій в пресі — це добре. Але виставка, тим паче такого рівня, як це проводить «День», — зовсім інший рівень сприйняття наших робіт. Це можливість показати масовій мислячій аудиторії, що ти робиш, що думаєш, що переживаєш. Ну, і, зрештою, це своєрідний форум спілкування для всіх фотокореспондентів країни. Звичайно, ми знаємо один одного, зустрічаємося на зйомках... Але прийти на виставку «Дня», побачити багато людей, яких давно не бачив, подивитися, що вони зробили за рік, зрештою, показати якісь свої роботи... Це дарує неймовірні відчуття драйву!