Юлія МАВРIНА: «Більше за все на світі я люблю повний зал і оплески»

Виконавиця ролі Попелюшки в новорічному мюзиклі телеканалу «Інтер» у дитинстві відрізнялася від своїх однолітків хіба що тим, що мала одне заповітне бажання, яке наполегливо загадувала під кожен Новий рік…
— У п’ять років я впевнено заявила, що більше всього на світі люблю повний зал і оплески, тому буду актрисою — зізнається Юлія. — З цього моменту себе і пам’ятаю.
— Ви переїхали до Північної Пальміри із сонячної Феодосії. Енергетика Санкт-Петербурга якось на вас вплинула?
— Безумовно, я її відчувала. Думаю, в чомусь вона навіть допомагала мені. Хіба не містика, що я в 14 років, будучи ще школяркою, вступила до Петербурзької театральної академії?
— А на Попелюшку як перетворилися?
— На «Кінотаврі», де режисер Семен Горов представляв «інтерівський» музичний фільм «Вечори на хуторі біля Диканьки».
— Але «Інтер» розповів не зовсім ту казку, яка знайома з дитинства?
— Моя Попелюшка — нормальна сучасна дівчина, яка причому дуже любить читати. Вона перетворюється у своїх мріях на Білосніжку, Жанну д’Арк, Червону Шапочку, щоб піти від дійсності.
— А до своїх зведених сестер і Мачухи вона ставиться за класикою?
— А що з них взяти? Сміється над ними іноді, навіть у чомусь жаліє, розуміє, що їм не дуже-то повезло. Коли Мачуха починає лютувати, Попелюшка може скорчити гримасу, не більше того. А у мріях, звичайно, воює з нею як Жанна д’Арк або уявляє себе Червоною Шапочкою, а Мачуху — Вовком. Думаю, чарівна історія, яка сталася з нею, і трапилася тому, що вона вірила в казки. Адже, якщо твоя мрія — щира, вона обов’язково стане реальністю.
— А у вас самої який Новий рік був найяскравішим?
— У мене така професія, що свята проходять у роботі. Для мене працювати в Новий рік взагалі гарна прикмета, оскільки тоді і в подальшому без неї не залишишся. Пам’ятаю, якось за п’ять хвилин до бою годинника з компанією просто влетіли в будівлю, де повинні були виступати, вибігли на другий поверх, взяли по келиху шампанського, встигли загадати бажання і побігли переодягатися в концертні костюми. Ось такий вийшов Новий рік, що запам’ятався.
— А пам’ятаєте, яке бажання в такому поспіху загадали?
— Після того, як перше бажання — стати актрисою — виповнилося, я рік у рік загадую ще одне бажання.
— І що, воно досі не здійснилося?
— Починає здійснюватися, але через забобони розповідати, що саме — не буду.
— Які новорічні подарунки ви подарували своїм друзям і близьким?
— Гарні фільми. Подрузі — прикраси із каменів і відеокасету з нашим улюбленим фільмом «Театр». Двом хлопцям, з якими працюю, подарую подушки, а то вони, бідні, ніколи не висипаються. Оскільки сама дуже люблю м’які іграшки, думаю, і приятелям їх було приємно отримати як подарунок.
Всі мої друзі знають, що я більше ніж небайдужа до ляльок. У мене їх ціла колекція. Причому, стоять вони по всій кімнаті у вигляді якихось жанрових картинок, і вийшли маленькі казкові лялькові історії в кожному кутку. І навіть на люстрі, де нещодавно оселилася симпатична фея з казки «Пітер Пен» з крильцями, що світяться, і чарівною паличкою.
— А чого ви очікуєте від року, що настав?
— Знаєте, у мене передчуття чогось нового і цікавого. До того ж напередодні 2003-го по телевізору пішла реклама «Попелюшки», де на самому початку я стою абсолютно оголена, неначе в очікуванні чогось невідомого. Думаю, в наступному році моє життя зміниться. А під Новий рік загадаю не одне заповітне, як завжди, а відразу декілька бажань. Сподіваюся, що всі вони здійсняться.