Юрко ЗЕЛЕНИЙ: «Іноземні туристи приїжджають в Україну, тому що Європа шукає свої витоки»
З початку нового телесезону на каналі ICTV виходить програма «Подорожник». Тут глядачеві пропонують не глянцеві закордонні курорти, а вітчизняну альтернативу. Мовознавці кажуть, що в українській мові іншого трактування слова «подорожник», ніж трав’яниста рослина, що загоює рани, немає. Ведучий програми Юрко ЗЕЛЕНИЙ вважає себе не філологом-теоретиком, а філологом-практиком. Назва програми передбачає саме подорожі. У інтерв’ю «Дню» він розповів про історію появи нового терміну в українській мові.
— Задум програми наш режисер Іван Ясній виношував ще тоді, коли працював в одній із міських тернопільських телекомпаній — десь у середині 1990-х. Він тоді навіть зробив кілька випусків програми, яка називалася «Світовид». Вона мала трошки іншу концепцію, але саме в ній тоді закладалися підмурівки програми «Подорожник». Коли ж всі ми два роки тому переїхали працювати до Києва, то планували запустити подібний проект. Навіть провели робочі зйомки, але ідея не знайшла фінансової підтримки. Тоді це нікому не було потрібне.
А на початку цього року до Івана звернувся канал ICTV з пропозицією зробити таку програму. Оскільки його знають як людину, яка постійно подорожує, то на нього й поклали відповідальність за втілення проекту й підбір кадрів. Якщо сумнівів щодо редактора не було (ним став Роман Малко), то на ведучого були проби. І коли вже зібралося декілька претендентів, Іван запропонував мені взяти в цьому участь, оскільки ми разом подорожували й він знав мої здібності. Після пробних зйомок мою кандидатуру вибрали на роль ведучого. Отже, вийшло так, що люди, які давно мріяли робити таку програму, втілили свій задум у життя.
— Чи відповідає програма, яку ви зробили, замовленню телеканалу?
— Концепція програми ще відшліфовується. Це не дивно, тому що «Подорожник» — програма, яка не має єдиної стандартної формули. Практично на кожних зйомках трапляються непередбачені ситуації, що вносять свої корективи в хід програми. Але її основа — показати глядачу незнайомі місця в Україні, які містяться майже «за рогом», але нам невідомі. З другого боку — показати вже знайомі місця, але під іншим кутом зору. Мова не йде тільки про якісь природні красоти. У наших програмах сюжети починаються з Карпат і закінчуються, скажімо, відвідинами якогось заводу. Тому що не кожний із глядачів може потрапити, наприклад, на завод з обробки діамантів. Спектр сюжетів — дуже широкий. Є ще один нюанс — інформація в «Подорожнику» подається не з професійного журналістського погляду. У нашій програмі людина немов би сама подорожує Україною і заходить у цікаві їй місця. Завдяки телебаченню вона легко потрапляє на режимні підприємства, хоча в реальному житті зробити це непросто.
— Більшість туристичних маршрутів телевізійних проектів напряму залежать від вибору спонсора (яким часто виступають туристичні фірми). А яким чином потрібно виходити із ситуації, коли хочеш показати глядачу невідоме й немасове?
— «Подорожник» — це не програма про туризм у класичному розумінні. Тобто вона про подорожі. Скажімо, ми показуємо, що в Карпатах існує «зелений» туризм і його потрібно розвивати. З другого боку, ми показуємо перегони на повітряних кулях. Пересічний турист сюди не може потрапити хоча б тому, що в нього немає кулі. Що стосується спонсорів, то «Подорожник» — це інвестиція каналу. Знову ж таки, у поле зору програми потрапляє фактор зустрічей з людьми — майстрами, ремісниками та іншими цікавими особистостями. На них не можна будувати комерцію. Дивитися та знайомитися з цим цікаво, а от наскільки це буде цікаво спонсору — питання. Отже, ми намагаємося подавати програму в динаміці, щоб вона мала хорошу обгортку.
— Охопивши такий широкий пласт тем, чи не боїтеся ви «розпорошити» свого глядача?
— Можливо, ви маєте рацію. Наша програма має дві складові — змістове навантаження та «картинку». Якщо красива картинка, умовно кажучи, приваблює масового глядача, то смислове навантаження (герої наших програм і теми розмов із ними) цікаві більш інтелігентному глядачеві. Отже, виходить, що завдяки двом цим складовим ми можемо осягнути широкий спектр глядацької аудиторії. З погляду телевізійної комерційності (рейтингу), ми ходимо по «лезу», але в режисера та всієї творчої групи поки що таке бачення концепції програми.
— У минулому «жадібні до подорожей» записувалися до туристичних гуртків, де їм пропонували недорого з’їздити кудись по Україні. Крім цього, їх навчали виживанню в екстремальних умовах тощо. Чому ця культура сьогодні забута й чи можна назвати «Подорожник» таким собі «туристичним гуртком», у якому навчать, як можна відпочити?
— Такі питання потрібно вирішувати на державному рівні. Власне, практично кожен з нашої творчої групи пройшов через ту систему туристичних гуртків. На жаль, ми не зможемо всіх бажаючих записати до себе в творчу групу, але якщо брати на віртуальному рівні, то було б дуже добре, якби ми виконували це завдання.
Знову ж таки, ми хочемо показати, що «подорожником» може стати людина будь-якого достатку чи фізичної підготовки. В Україні для кожного можна підібрати маршрут. Наприклад, для походу у карпатські ліси потрібна спеціальна підготовка, а для того, щоб захати у якесь глухе село, необхідно бути готовим морально (наприклад, їхати до місця призначення якоюсь хурою чи мотоциклом). Хочу зізнатися, що й наша група під час зйомок відкриває для себе багато несподіваних місць. Наприклад, Крим для нас постав зовсім іншим, ніж ми звикли його уявляти за розповідями курортників. Виявляється, що там існує не тільки Південний берег Криму, а є ще й степовий, татарський Крим. З другого боку, ПБК має інфраструктуру, яка наближається до європейських зразків.
— Культура туристичного романтизму з гітарою під зірками поступається останнім часом сервісу на кшталт «все включено». Про що це свідчить?
— Я належу до тої категорії людей, які вважають, що відпочинок «з гітарою» — це була найвища мрія інженерно-технічного працівника радянського періоду. Дістати рюкзак по блату й вирватися у лісок під містом на пікнічок — це вважалося вершиною екстриму. Тут мова йде про інше. У нас зараз є певний перекіс у розумінні системи «все включено». Тобто коли ми говоримо про гірські лижі, то вже зрозуміло, що це є певною мірою недешевий відпочинок. Але з другого боку, до сих пір ще можна примудритися вписатися у 200 гривень, якщо позичити в когось лижі, жити в когось в хаті без зручностей — і отримати від цих лиж та гір те саме задоволення, що й у дорогому готелі. Але в нас чомусь іде установка на дорогий відпочинок. Наша програма показує, що є відпочинок на будь-який смак — коли у Карпатах стоїть чотирьохзірковий готель, а на сусідній вулиці є хата з місцями по 10 гривень за добу.
— Цикл «Подорожника» обмежений певною кількістю програм чи матиме продовження?
— Матеріалу у нас вистачить на те, щоб програма виходила до кінця року. Що буде далі — залежить від керівництва каналу та знову ж таки — від спонсорів. Хоча я думаю, що наша програма вигідна для рекламодавців: у «Подорожнику» можна рекламувати багато чого — від туристичного маршруту до спорядження.
Звичайно, ми вчимося на власному досвіді. Але відмовлятися від якихось загальних задумів не хочемо. Тобто наша надмета — ми хочемо показати, що в Україні, попри деякі політичні та економічні негаразди, існує маса місць європейського рівня. Ми хочемо показати, що Україна набагато краща й цікавіша за Європу. У «кадрі» важко пояснити, що в Польщі не лишилося лісів з безмаршрутними проходами. Там, ідучи в похід, ти обираєш якийсь певний платний маршрут. У Карпатах ти можеш сам планувати свій маршрут. І в цьому теж наша перевага. Поляки й приїздять в Україну тому, що в нас немає системи обмежень і зберігається певна «дикість».
— Як свідчать звіти туристичних фірм та санаторіїв, цього року в Україні спостерігався туристичний бум. З чим, на вашу думку, це пов’язано?
— Іноземці приїжджають сюди, тому що Європа перебуває в пошуку своїх витоків. І оскільки глобалізація знищує практично все автентичне, що там залишається, то вони напевне знаходять в Україні ті свої недоторкані витоки, які у нас ще не перетворилися на «макдональдси». З другого боку, в Україні представлені різні природні ландшафти — Карпати, степ, Полісся. А Крим до того ж ділиться на гірську й степову зони. Це приваблює закордонного туриста.
Що стосується внутрішніх чинників, то люди, які займаються організацією туризму, нарешті зрозуміли, що на цьому можна заробляти гроші. Раніше в гуцула на подвір’ї стояла одна колиба, що приймала десяток студентів, які мусили спати на одному широкому ліжку та платили за це 10 гривень за добу. Зараз хазяїн розуміє, що існують люди, з яких можна взяти по 50 гривень, але їм потрібне окреме ліжко, унітаз і гаряча вода. Тому гуцул ставить ще одну колибу, де вже є всі ці умови. Відповідно, збільшується потік бажаючих приїхати до цього ґазди. Єдине, чого я боюся, — щоб ця інфраструктура не розрослася до того, щоб стала дуже дорогою. Тоді романтизм дійсно почне втрачатися.
