Ювілей провісника вічності

Його твори давно вже склали цілу епоху в історії російської літератури. Сорокін увібрав у свою творчість усю спадщину російської літератури XIX-XX століть і випробував практично всі панівні в російській літературі стилі, створивши при цьому абсолютно оригінальні твори. Ця особливість сорокінської творчості призводить до того, що у настільки великого письменника немає послідовників. Дуже важко назвати літераторів, на яких Сорокін вплинув. Я, принаймні, таких не знаю. Справжнім послідовником Сорокіна міг би стати лише такий письменник, який би зміг спародувати, в найширшому сенсі слова, все створене Володимиром Георгійовичем. А для цього, як мінімум, треба мати такий самий, як у нього, талант. Але письменники з таким талантом, як у Сорокіна, народжуються один-два на століття. Може, Сорокін письменник навіть не 21-го, а 22-го століття, в якому створені ним твори, напевно, читатимуть. Великий письменник живе вічно - у своїх книжках. І геніальна здатність Сорокіна поєднувати в оповіданні найрізноманітніші стилі, а потім підривати їх цілком реалістичним абсурдом, робить письменника унікальним не лише в російській, а й у світовій літературі. І при всій складності заломлених в його творах ідей, читати Сорокіна напрочуд легко, що видає правицю великого майстра. Можна сказати, що сорокінські тексти (а тут не лише проза, а й п’єси, лібрето та кіносценарії) формують свій власний Всесвіт, у якому переплітаються різні види мистецтв. Нагадаю, що один з найграндіозніших і разом з тим один з найспірніших кінопроектів у сучасній Україні «Дау», здійснений режисером Іллею Хржановським, виріс з початкового сценарію Володимира Сорокіна, про який автор сказав: «Я написав, на мій погляд, цілком пристойний сценарій про геніального фізика-фріка Дау і божевільне ХХ століття навколо нього» (дай Бог, щоб цей сценарій коли-небудь опублікували!). Однак отриманий результат письменник визначив жорстко, але точно: «Постсовки грають у Совок... Постсовок вставив Совку».

Володимир Сорокін здається поборником «чистого» мистецтва, але при цьому створив, напевно, найгостріші та найактуальніші сатиричні твори - «День опричника» і «Цукровий Кремль» (обидва романи (хоча «Цукровий Кремль» іноді називають збіркою новел) переведені українською мовою ), де передбачив еволюцію путінської Росії в неофеодальну державу, і ця еволюція проходила потім просто на наших очах. А в «Блакитному салі» (теж перекладено українською) показав анатомію всякого тоталітаризму та наявність у ньому творчого начала, що має величезну руйнівну силу. Причому садистські штучки в сорокінскіх творах викликають не сльози, а сміх. Що ж, письменник в одному інтерв’ю обмовився, що поєднувати страту й сміх - давня російська традиція, що сягає корінням Івана Грозного.

Коли Володимир Сорокін 2010 року побував в Україні, він в інтерв’ю «Дню» нагадав: «Прийшов Путін, який одразу оголосив руйнування Радянського Союзу геополітичною катастрофою. А для мене це - одна з найрадісніших соціальних подій моєї батьківщини, власне. Та ж команда, яка зараз прийшла до влади, багато в чому спирається на досвід сталінської епохи, яка, у свою чергу, бере початок від епохи Івана Грозного». А в інтерв’ю «Реальной газете» зізнався: «В Україні є щось дивовижне, що притягує. Я живу в Москві, місті, розчавленому вертикаллю влади, де дуже жорсткі відносини й дедалі менше людського. Потрапляючи сюди, я дуже відчуваю цю людську енергію. Може, тому, що поруч Європа, може, тому, що радянська влада була у вас дещо іншою. Мені дуже приємно у вас бувати». І назвав своє письменницьке кредо: «Або ти пишеш чесно, або боїшся. Іншого шляху немає». Цікаво, що б він сказав зараз, через десятиліття, за яке відбулося стільки бурхливих, трагічних подій, загинуло стільки людей? Наблизилася Україна до Європи чи, навпаки, віддалилася? «Революцію гідності» Сорокін привітав: «Росія вагітна Україною. Пологи неминучі. Усе ще попереду: наростання болю, розрив пуповини, перший крик новонародженого. Немовля отримає добре ім’я: Прощання з Імперією. Чи буде його дитинство щасливим? Ніхто не знає. Багато хто щиро хоче, щоб воно росло здоровим». Що ж, сподіватимемосяся, що немовля виправдає своє ім’я.

За Сорокіним давно закріпилася репутація письменника, який вміє передбачати майбутнє. Ось і в лібрето опери «Фіолетовий сніг» (композитор Беат Фуррер, прем’єра відбулася в Міському оперному театрі Берліна 19 січня 2019 року, за рік до пандемії коронавірусу) він передбачив нинішній режим карантину (самоізоляції) і нашу поведінку в цих умовах. А набагато раніше в п’єсі «Щи» Сорокін передбачив майбутню світову екологічну диктатуру, задовго до появи руху Грети Тунберг і виходу на глобальний рівень боротьби з глобальним потеплінням. А ще Сорокін вміє геніально передати будь-яку мовну манеру, вбираючи багатство найрізноманітніших мовних практик.

У нещодавньому інтерв’ю виданню «All Andorra - All Pyrenees» Володимир Сорокін зробив ще один прогноз: «Росія - непередбачувана країна. Після краху СРСР і нелюдськи жорстокої Червоної Утопії ХХ століття у 90-ті у Росії були реальні шанси очиститься від минулого й піти європейським шляхом. Але, на жаль, вона цей шлях не обрала - сила минулого, яке так і не зумів поховати Єльцин, виявилася фатальною. Зараз у Росії править бал Нове Середньовіччя: у неї єдиновладний незмінний правитель, Церква практично на службі у держави, державні чиновники й губернатори грають роль феодалів, а силові структури - опричників, розправляються з незадоволеними. Боюся, що в найближчі роки це не зміниться. Хоча, повторюся - наша країна непередбачувана... Радянська ідеологія була потужнішою за ідеологію путінської влади, тоді в офіційній літературі панував жорсткий принцип соцреалізму. Зараз немає офіційної літератури, є лише офіційні телебачення і ЗМІ. Останні події, економічна криза неабияк підірвали мілітаристсько-імперську ідеологію влади, критика Кремля йде вже і зверху і знизу. Росія зараз входить у смугу смутного часу. Описувати його за допомогою художньої літератури дуже важко - гротеск життя часто сильніший за фантазію письменника. У такі часи важко давати поради письменникам!» Але сам Сорокін зараз якраз працює над новим романом. Побажаємо йому удачі!