З життя медіаолігархів
З обкладинки нової книги відомого українського експерта з питань телебачення і радіомовлення Івана Мащенка на читача дивиться Ананова — перший у світі віртуальний диктор, що «працює» в Інтернеті. А ось матеріали під обкладинкою тому «Лики і лиця телерадіопростору» присвячені набагато реальнішим персонажам. Як відзначає Іван Машенко, книга, передусім, про відомих персоналій «з того сегменту телебачення, який стосується його організаційно-фінансової сфери. Цього разу увагу автора привернули, зокрема, найкрупніші медіаолігархи світу. І хоча на такому тлі наші вітчизняні творці «електронної преси» виглядають ще досить скромно, проте у них все попереду».
Однак деякі зарубіжні медіамагнати, які вже ввійшли в новітню історію, в певному розумінні — також «наші». Взяти, наприклад, Роберта Максвелла. Творець транснаціональної корпорації сімейного типу «Максвелл Ком’юнікейшнз» і майбутній мільярдер народився в 1923 році в бідній єврейській сім’ї... в закарпатському селі Солотвино. Про те, як склалася його подальша доля, розповідається в одній із глав книги. Але примітний той факт, що, вже ставши англійським лордом, Максвелл не забував про свою батьківщину. І можливість там побувати в медіамагната з’явилася в 1978 році, після того, як у видавництві «Pergamon Press», яке йому належало, побачило світ англійською мовою шикарне видання трилогії Леоніда Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»). Зрозуміло, що, видаючи ці книги, Максвелл керувався аж ніяк не ідейними міркуваннями: вихід «творів» радянського генсека оплачували валютою зі скарбниці Держбанку СРСР. Проте брежнєвська трилогія стала медiамагнату в пригоді, і коли він приїхав до столиці СРСР, то ні в чому не мав відмови. Задовольнили й бажання гостя Леоніда Ілліча побувати в Україні — природно, під наглядом. Рідне селище Максвелла виглядало настільки убого, що під час обіду в ресторані він запропонував голові сільради один мільйон на облаштування Солотвина. Але, через зрозумілі причини, радянська людина не змогла прийняти таке велике пожертвування від «акули» західного медіабізнесу... Проте, пише Іван Мащенко, не виключено, що через деякий час Роберт Максвелл надовго б повернувся на свою батьківщину: коли, наприкінці 1980-х, у Східній Європі відбувалися бурхливі демократичні процеси, його увагу привернула преса цієї частини континенту... До розпаду СРСР він не дожив усього лише близько місяця.
Українське коріння мав і ще один всесвітньо відомий медіаолігарх — засновник американської телекорпорації Сі-Бі-Ес Вільям Пейлі. Його дід — Ісаак Палей був власником лісопильної фабрики під Києво м і переїхав із сім’єю до США наприкінці ХIХ століття. Щоправда, на відміну від Роберта Максвелла, Вільяма Пейлі ностальгія ніколи не мучила: нестримного бажання відвідати землю предків він не відчував і до того ж ненавидів комуністичну «совдепію».
Описуються в книзі Мащенка і відоміші для читача персонажі — наприклад, «телевізійний прем’єр» Сильвіо Берлусконі та колишній російський медіаолігарх Борис Березовський.
Проте не тільки медіамагнати потрапили в поле зору автора книги. Окремий її розділ присвячено «слов’янському сліду» американського радіо та телебачення. Ще один — українській «Студії «1+1» та її засновнику Олександру Роднянському. Привернув увагу автора і «феномен Кашпіровського» — з урахуванням того, що й досі ще «живий курилка». А завершує книгу розділ «Телевізійні актуальності газетним рядком», до якого увійшли статті Івана Мащенка, що раніше публікували у вітчизняних газетах та які присвячені проблемам, що не вичерпали себе і сьогодні. Приємно відзначити, що половина з цих статей, які не втратили актуальності, свого часу вперше з’явилася на сторінках «Дня».
