«Закликаю — всі в Донецьк!»

— У Донецьку люди активно телефонують нам у редакцію і запитують: «А де ж центральна влада і чому вона не захищає громадян України на українській території?» На це питання у нас, донецьких журналістів, відповіді немає, — зауважує в розмові Олексій МАЦУКА. — Сподіваюся, що у влади є певна стратегія дій, яка має розрахунок саме на подібну тактику, що зараз відбувається в Донецькій області. Бо якщо раніше влада була налаштована на те, щоб почути людей, які приходять до адміністративних будівель, навіть впустити їх на екскурсії, — то сьогодні це не спрацьовує. Необхідно негайно давати відповідь на збройні дії, які відбуваються в області і взагалі у східному регіоні. Загалом, гадаю, сьогодні необхідно працювати одразу в кількох напрямках. Перший — гуманітарний. Необхідно розробити оперативну стратегію для спілкування з місцевим населенням, заспокоювати людей, створити спеціальні гуманітарні місії для Донецької області. Другий напрямок — Збройні сили, які давно повинні були взяти під контроль усі основні магістралі регіону та основні об’єкти, які потребують захисту. І третій — міжнародний. Я знаю, що в Києві наприкінці квітня відбудеться серйозний російсько-український культурологічний захід — як інструмент порозуміння. Але я не розумію, чому він буде проходити в Києві, а не в Донецьку? Куди треба, щоб передусім поїхала інтелігенція з Росії та України, — до людей, у яких сформована думка щодо ситуації в країні, чи до тих, у яких не зовсім?

Сьогодні інтелігенція повинна працювати саме в Донецьку. Закликаю — всі в Донецьк! Адже нині особливо гостро відчувається, що в цьому регіоні є певний інформаційний і духовний вакуум. У людей, які виходять під міськраду з єдиною вимогою: «Побачити Путіна» — ще й вакуум моральних імперативів.

ЗА СЮЖЕТОМ... / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

В усьому цивілізованому світі давно зрозуміло, хто такий Путін і чому він — не панацея. Давно зрозуміло, що авторитарна модель управління країною — це навіть не рецепт. Це, радше, антирецепт. А наші люди впевнені, що за рахунок знахарок чи гадалок (а саме в цьому образі їй ввижається Путін) можна зробити собі покращення. Замість того, щоб почати захищатися, стати на певні ціннісні орієнтири, які пропонує сьогодні сучасний світ — це і свобода слова, і вільний ринок, і вільне пересування, і свобода віросповідання та ін., — люди чекають, щоб ними керували. Треба показати людям, що якраз з іншою стороною — східною — приходять зовсім інші цінності...

— Чи можуть сьогодні ЗМІ, зокрема донецькі, бути комунікативним «містком» між своєю аудиторією та київською владою?

— Насправді, сьогодні ситуація дещо змінилася. Якщо ми казали раніше про те, що громадянське суспільство, ЗМІ як його важливий сегмент, певні політичні рухи в умовах миру й демократії дійсно є основним ліфтом для поєднання інтересів громади і влади, то сьогодні, в умовах фактично воєнних дій, громадянське суспільство менш ефективне. Зокрема, тому, що ЗМІ повинні працювати за стандартами журналістики.

— Як зараз працюють донецькі канали, наприклад «Юніон», який пов’язують з Олександром Януковичем?

— Більшість донецьких каналів зайняли доволі солідарну позицію з проукраїнським смислом — що потрібна унітарна країна. А «Юніон», до речі, одним із перших після втечі Януковича вивісив прапорець України на екрані. У них наразі відносно збалансовані новини.

Сьогодні ЗМІ опинилися поза сферою мирного існування в умовах демократії. Відповідно, правила роботи повинні бути іншими. Не можна говорити про дотримання всіх журналістських стандартів в умовах війни. Ми не можемо цього забезпечити. Зрозуміло, що одних стримів із місць подій сьогодні мало. Потрібна аналітика. Але наша журналістика вперше зіткнулася з необхідністю працювати у воєнних умовах. Тому, по суті, журналісти стали воєнними кореспондентами. Отже, дуже важливо забезпечити безпеку журналістів у східному регіоні. Ми пам’ятаємо, як вчинили з кримськими журналістами. Сценарій простий: «зелені чоловічки» заходять у редакції, вивозять журналістів, штурмують і захоплюють телевишки... Аби цього не повторилося, ми зверталися до ОБСЄ з проханням надати оперативні рекомендації з приводу того, як працювати у воєнних умовах, що склалися в Донецькій області. Ми не бачили, що насправді відбувалося в Криму під час окупації, але сьогодні бачимо й фіксуємо те, що відбувається в рідному місті, уже на материковій частині України.

— Хто в Донецьку підігріває настрої?

— Партія регіонів декларує позицію єдності України та миру. Але при цьому вони відкрито спілкуються з громадськими організаціями, які публічно виголошують свої сепаратистські позиції. Функцію «п’ятої колони» в області виконує Компартія. Депутати фракції КПУ в облраді упродовж місяця блокували воєнні бази. Також поновила «дихання» партія, яку очолює Вітренко. Її довго не було в політичному полі зору — а тут з’явилася. Цікаво, що ці політсили, попри свої декларації, не захищають людей, які працюють на підприємствах, а беруть участь у зовнішньополітичних справах. Взагалі публічна активність цих партій помітна лише тоді, коли є політична воля Кремля.

Я думаю, що основна підтримка йде з-за кордону, точніше від Януковича. До слова, СБУ протягом діяльності уряду Януковича — Азарова стежила за всіма організаціями Донецької області, які моніторили прозорість виборчого процесу, прозорість і дотримання стандартів журналістики, які спілкувалися з іноземними місіями західних країн. Ми знаємо про це точно. Але водночас за такими організаціями, як «Донецька республіка», ніхто не стежив. Це підтверджують дані Дмитра Тимчука про те, що пріоритетність у розвідці була надана саме західним країнам, а вже в останню чергу вони займались тим, що стежили за діями російських спецслужб тут.

— Як громадянське суспільство може принаймні частково стабілізувати ситуацію?

— У воєнних умовах доцільна, передусім, робота воєнних антитерористичних операцій та загонів української самооборони. Коли ж вести мову про громадянське суспільство, то гадаю, що необхідно вислати на Донеччину гуманітарний «десант» у складі художників, дизайнерів, журналістів, членів авторитетних міжнародних організацій та успішних донеччан, які виїхали за кордон — для ліквідації гуманітарної кризи. Цей «десант» на місці покаже, що Донбас може бути іншим. Не тільки з російським прапором, як показують російські ЗМІ, а з українським, з різними думками, з толерантним ставленням одне до одного. Адже, погодьтеся, Донбас у масовій свідомості часто сприймався як регіон, де важко працювати журналістам, де важко мати будь-яку альтернативну думку, де немає реальної можливості побудувати повноцінні інституції громадянського суспільства. Чи можемо ми зараз вплинути на ситуацію, щоб побудувати ці інституції? Думаю, що так. І насамперед, на зустрічі з таким «десантом» потрібно витягувати апатичних людей. Цільова аудиторія — це малий та середній бізнес, студенти й молодь.

З людьми треба більше працювати, адже ми реально зустрічаємося з тим, що багато людей хочуть «сильної руки», щоб все вирішувалося за них. Все це свідчить про те, що люди часто не мають сили та впевненості в собі. Зараз Росія дає ілюзію такої впевненості. За 20 років, звісно, занадто складно змінити парадигми. І багато людей виросли, особливо на Донбасі, з усвідомленням потреби в «сильній руці». Цей месидж передавався з покоління у покоління, і ніхто не пропонував альтернативи. Де в донецьких ЗМІ хоч одна стаття, наприклад, із назвою «Лібералізм та імперія», яка вийшла днями у «Дні»? Наша донецька преса пише про досягнення місцевої влади. А от газету «День» чи інші видання для думаючих людей у нас придбати вкрай складно. І це також показник. Газети, що є рупором інтелектуальної еліти України, де ця еліта публікується, дискутує, — малодоступні в Донецькій області. Натомість доступні «Отдохни», «Зоопарк» тощо.

Мабуть, тепер у дискурсі будь-якого політичного процесу в Україні будуть присутні такі терміни, як «сепаратизм», «Крим» і «Донбас» — з окремою конотацією. І будувати всю свою діяльність необхідно саме через ці «фільтри». Це означає, що ще багато років після того, як скінчиться нинішня криза, необхідно буде формувати порядок денний, виходячи з цих смислів.

— Вкрай важливо, щоб заплановані на 25 травня вибори таки відбулися. Чи може цьому завадити нагнітання ситуації на сході?

— Вибори можуть відбутися в будь-яких умовах, навіть гірших, аніж зараз. Всі технологічні можливості для цього є. Але питання в тому, чи є насправді політична воля? Адже деякі кандидати насправді просто не зацікавлені у проведенні виборів. Думаю, що буде воля — вибори можна провести і в Криму, і в Донбасі. Я до останнього сподіваюся, що ця воля буде і ми невдовзі матимемо легітимного президента.