«Замовчування» Володимира Великого

Поки в Росії щосили розгортають операцію «перехоплення історії», а саме монополізації Володимира Великого, під керівництвом Володимира Путіна (одне ім’я, але яка безмежна різниця у величині цих постатей!), в Україні — суцільний хаос у датах і... майже повне ігнорування спадщини князя в інформаційному просторі. По-перше, 1000-ліття з дня успіння святого рівноапостольного князя Володимира цього року вирішили святкувати у День Хрещення Русі, тобто 28 липня, хоча історики вказують датою смерті князя 15 липня. А у деяких ЗМІ він узагалі дивним чином трансформувався в якийсь День Володимира абсолютно без контексту. Напевно, така кількість інформації для тих, хто обслуговує сучасні інформаційні технології, занадто обтяжлива. По-друге, жоден із центральних українських телеканалів не підготував до річниці представлення Володимира Великого спеціальні програми чи хоча б ток-шоу. І це тоді, коли на російському «Дожде» вже кілька разів транслювали програму із циклу «інтелектуального дискусійного клубу Світлани Сорокіної», як подає цей канал, де обговорювалося питання доречності встановлення пам’ятника Володимиру в Москві. «Володимир не бував у Москві, і як особа не пов’язаний із цим місцем. Це просто певний ритуал, «капище» нового культу», «Це — пам’ятник імені. Якби зараз третій срок «мотав» Дмитро Медведєв, ставили б пам’ятник Дмитру Донському з тим же ентузіазмом», — висловлювалися учасники дискусії. А де ж українська дискусія про київського князя у телеефірі?..

НЕ ПОМІТИЛИ ЮВІЛЕЮ

Напередодні «День» опитав усі центральні телеканали — чи готували мовники спеціальні проекти до 1000-ліття з дня смерті Великого князя київського Володимира Святого? ICTV, СТБ та ТРК «Україна» звели це до рівня новинних сюжетів, інші канали — «1+1», «Інтер» «UA: Перший» обмежилися трансляцією запланованих урочистостей у Києві. Якщо ж говорити про День Хрещення Русі, то, здавалося б, «Інтер» підійшов до висвітлення найповніше. 27 липня телеканал показав пряму трансляцію молебню на Володимирській гірці у Києві біля пам’ятника князю Володимиру, а у ніч із понеділка на вівторок — документальний фільм власного виробництва, правда, дворічної давності, під назвою «Хрещення». Та що ж криється за цією активністю? Молебень проводив Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, як його всюди називають у ЗМІ, проте забувають додати — Московського патріархату. До слова, Онуфрій відомий тим, що кілька років тому публічно заявив, що у 1930-х роках український народ «заслужив» Голодомор... І тут постають питання вже не лише до телевізійників, які транслюють месиджі цього священнослужителя, а й до перших державних осіб, які дивляться крізь пальці, м’яко кажучи, на діяльність таких фігур в Україні.

Що ж до самого документального фільму «Хрещення», то знято його російською мовою, і коментують його досить цікаві люди. Наприклад, архімандрит Аліпій (Світличний), настоятель храму святих апостолів Петра і Павла на Нивках у Києві (УПЦ МП). Разом з іншими священиками він виходив під час революції на вулицю Грушевського, і потім написав на своїй «Фейсбук»-сторінці: «Беркут» тихенько відстрілював активістів з травматичної зброї. Знаю, що мають стріляти по ногах. Але не впевнений, що саме так і робили». Або російський богослов Микола Державін, який колись був... кандидатом у депутати Держдуми РФ, чи Володимир Легойда — голова синодального інформаційного відділу російської православної церкви. З українського боку також виступили «зручні» експерти, як от відомий науковець, директор Інституту археології НАН України Петро Толочко, який у питаннях Київської Русі підтримує ще радянську теорію «єдиного народу» і «спільної колиски». Такий от російський «правовірний» десант від «Інтера» у час, коли Україна відстоює кожен найменший шматок своєї історії.

«МІФИ ТРЕБА РОЗВІНЧУВАТИ»

На цьому тлі лункого мовчання надзвичайно відзначаються... регіональні державні телекомпанії. За повідомленням Держкомтелерадіо, три ОДТРК — Полтавська (програма «Уроки історії»), Новгород-Сіверська («Спадщина») та Кіровоградська («Православний календар», «Глас Православний») присвятять тематичні програми Хрестителю Київської Русі. Київська ДРТРК також запланувала до показу в ефірі чотири телепрограми власного виробництва із циклу «Історичні етюди» та телепрограму «Світ особистості». «Ушанування пам’яті князя Володимира Великого в ефірі державних телерадіокомпаній триватиме протягом усього 2015 року. Цій темі планують присвятити телерадіопродукції загальним обсягом понад 620 годин, що становить близько 24 годин теле- та радіопродукту на кожному з каналів», — йдеться у повідомленні. Це — до питання роздержавлення ЗМІ. Хоча проблема двояка. З одного боку, рівень «картинки» програм ОДТРК, з іншого — ті канали, які якраз могли б забезпечити якість цієї «картинки», навіть не подумали про те, щоб взяти в розробку цю тему. Видно, історія, коли не спонсорується зацікавленою стороною, не обходить українських телевізійників.

«Зараз культивується міф про Київську Русь, мовляв її населяла єдина давньоруська народність, яка в результаті розпалася на росіян, українців і білорусів. Що Русь — це «колиска трьох братніх народів», і росіяни мають право на її спадщину. Цей міф треба розвінчувати, і я цим займатимуся і в наступних випусках програми, — коментує «Дню» історик, автор щотижневих циклових передач «Уроки історії» Сергій Блавацький. — Ці інформаційно-психологічні впливи завдають більше шкоди інтересам України, ніж навіть військова агресія. У нас в Полтаві люди цікавляться історією, навіть на вулиці підходять до мене і дякують за програму — от нещодавно мав розмову з головою Полтавської обласної організації «Спілка пасічників», директором Державного навчального закладу Гадяцьке аграрне училище Наталією Сенчук — саме з приводу випуску про Володимира Великого. Зараз у нас, на жаль, у ефірах центральних каналів — все про політику та війну. Але історичні програми теж виходять, і вони — потрібні». Намічається цікава тенденція, що далі від столиці, то більше журналісти зацікавлені у піднятті «непопулярних» тем і фахової розмови і, як не дивно, вказують на те, що їхня аудиторія цим цікавиться. Для кого ж тоді формують свою сітку великі телемовники, і якими «вподобаннями глядачів» прикриваються? Складається враження, що ми живемо у різних країнах.

Але що вже казати про телевізійників, коли українські державні структури неспроможні адекватно реагувати на виклики інформаційної війни, зокрема і за нашу історію. Держкомтелерадіо, не сформулювавши власну позицію, рекомендує вітчизняним ЗМІ скористатися методичними матеріалами Українського інституту національної пам’яті. У документі зокрема є така рекомендація: «Змагання в інформаційному полі з РФ за «спадок Володимира» за допомогою аргументів щодо виключно «української» приналежності князя виглядають безперспективним, набагато продуктивнішим є підкреслення європейського вектору орієнтації Русі за Володимира». Вихолощення свого історичного базису і призводить до появи «білих плям» у національній свідомості. У всіх цих «векторах» губиться ідентичність. І в умовах, коли сусід виступає з агресивною загарбницькою політикою, така позиція більше схожа на добровільну капітуляцію, ніж на відстоювання свого. Ми могли б говорити про те, що Володимир став прекрасним державотворцем, у всіх сенсах цього слова. Об’єднання на всіх рівнях і обговорювання нашого спільного історичного досвіду — ось чого сьогодні потребує Україна. Судячи з ефірів, у сучасну парадигму телеспоживацтва, яке культивують канали, ця історія не вписується. Але тоді постає ще одне запитання — яку країну обслуговують українські телевізійники?..