Зайві люди путінської Росії

З легкої руки І.С.Тургенєва, який написав «Щоденник зайвої людини», термін «зайві люди» увійшов в ужиток. Усі, хто навчався в радянській школі, пам’ятають, як нас мучили цією  горезвісною «галереєю зайвих людей царської Росії» від Онєгіна з Печоріним до Рудіна з Обломовим.

У Росії путінській кількість зайвих людей така, що в жодну галерею вже не вміщується. До армії «зайвих» входить майже все населення країни. Ось тільки одна категорія з цієї численної групи росіян. За даними «Рособрнадзора», в Росії 910 вишів, і їхні філії готують юристів і щороку випускають понад 150 тисяч фахівців у галузі права. Події останнього року, і особливо останніх днів, дають змогу стверджувати, що вся ця велетенська армія юристів — усі вони зайві люди, оскільки сам предмет їхньої діяльності, саме місце їхнього існування, право, в Росії — зникло.

Минулого тижня російські ЗМІ радісно повідомили, що Генеральна прокуратура РФ, розглянувши депутатський запит Сергія Миронова, визнала незаконною передачу автономної республіки Крим до складу України 1954 року. А отже, зраділи російські ЗМІ, усі розмови про анексію Криму 2014 року неправомірні, оскільки цю саму анексію було здійснено 60 років тому, а торік, навпаки, було відновлено законність. Пояснюючи це рішення в «Росссийской газете», генеральний прокурор Чайка повідомив, що рішення про передачу Криму ухвалювали Президія ВР СРСР і РРФСР, які таких повноважень не мали. Найкумедніше в цій ситуації те, що Чайка не міг не знати (якби забув, неодмінно підказали б) про те, що Верховна Рада СРСР закріпила передачу Криму Україні спеціальним Законом СРСР від 26.04.1954 року.

Російські законодавці під впливом успіху почали закидати Генпрокуратуру дедалі новими запитами щодо правової чистки історії. Група депутатів від «Единой России» зажадали скасувати визнання незалежності республік Прибалтики. Нагадаємо, що запит писали депутати від правлячої партії, їхні прізвища, до речі, Федоров і Романов. У коментарях пресі ці люди висловили упевненість, що результат буде аналогічним рішенню щодо Криму.

На жаль, представники преси виявилися не допитливими і не розпитали  Федорова і Романова про те, як вони уявляють собі наслідки своїх дій у тому разі, якщо їхню ініціативу буде підтримано Генпрокуратурою. Певно, в їхній уяві малювалися картини Литви, Естонії і Латвії, що повзуть назад на чолі зі своїми президентами Далею Грібаускайте, Андрісом Берзіньшем і Тоомасом Хендріком Ільвесом, які, винувато відводячи очі і ламаючи шапки, бурмочуть: «Винні,  пане, пробач нас, нерозумних холопів, і прийми назад під свою міцну руку».

Якщо юридичні екскурси в історію все ж, сподіватимемося, не дадуть практичних плодів, то інші вправляння російських політиків в галузі права мають виключно прикладний характер. Річ у тім, що російська влада, незважаючи на монополію в ЗМІ і чуровський підрахунок голосів, панічно боїться виборів 2016 року. І тому ухвалила рішення перенести їх із законного грудня на вересень, цим самим всупереч Конституції зменшивши свої повноваження на три місяці. Конституційний суд, який миттю, всупереч практиці, розглянув це питання, одразу ж радісно оголосив, що таке перенесення цілком законне. За Конституцією, відхилення від п’ятирічного терміну чинності повноважень Держдуми можливе у трьох випадках: розпуску думи президентом, воєнного стану і при призначенні повторних виборів. Оскільки жодна з цих жахливих подій в Росії не відбувається, Конституційний суд вирішив оголосити, що перенесення думських виборів із грудня на вересень відбувається заради «конституційно значущих цілей».

Чому ж вересень конституційно значущіший, ніж жовтень? КС Росії заявив, що у вересні буде вища явка виборців. З урахуванням звичного графіка відпусток, оксамитового сезону на курортах і збору врожаю на дачах, оголошені конституційні переваги вересня над груднем видаються вкрай непереконливими. Проте, якщо відкласти Конституцію (і справді, до чого тут цей папірець, на який в Росії вже ніхто не звертає уваги?), і подивитися на інтереси чинних депутатів, то переваги вересня над груднем стають незаперечними. За кого голосуватиме той поодинокий виборець, який прийде до урн у вересні? Правильно, за того, кого він знає, тобто представника чинної влади, оскільки період передвиборної агітації припадає на серпень, і опозиції доведеться представляти свою програму в напівпорожніх містах, спілкуючись здебільшого із двірниками-таджиками, які переважно не мають російського громадянства.

Ще кращий приклад застосування права продемонстрували всі гілки російської влади в ситуації з ЮКОСом. Спочатку всі дружно заявили, що Росія не виконуватиме рішення Гаазького суду за позовом колишніх акціонерів ЮКОСа. Тобто, спочатку Росія своєю участю в процесі визнала юрисдикцію цього суду, а, програвши процес, відмовилася визнавати його результат і сплачувати 50 мільярдів доларів.

Але, якщо відмова сплачувати 50 мільярдів, незважаючи на своє кричуще беззаконня, була принаймні передбаченою, то подальші дії російських правоохоронних органів викликають подив. Після того, як на виконання рішення Гаазького суду власті кількох країн почали заарештовувати російські активи, Слідчий комітет Росії у зв’язку з «новими обставинами, що з’ясувалися», відновив кримінальну справу 17-річної давнини про вбивство мера Нефтєюганська і цього разу оголосив, що підозрює, що це вбивство замовив Михайло Ходорковський.

Говорити про право в цьому разі так само недоречно, як і ставити запитання Слідчому комітету Росії про те, що ж за «нові обставини», що так вдало з’ясувалися через 17 років. Очевидно, що це чергова асиметрична відповідь, суть якої в тому, щоб в процесі «нової-старої» справи захопити в заручники кілька абсолютно невинних осіб з-поміж юкасівців, що не встигли сховатися, і намагатися їх долями і життями шантажувати Ходорковського, прагнучи змусити його припинити публічну активність.

Під час висвітлення в ЗМІ цієї історії вельми показовий конфуз стався з одним з найіменитіших юристів, що належать до вищих шарів інтелектуальної обслуги влади. Михайло Барщевський, відомий адвокат, представник уряду РФ в Конституційному і Верховному судах, коментуючи в ефірі «Эхо Москвы» цю ініціативу Слідчого комітету, певно, невчасно згадав, що він юрист, і заявив, що притягти до відповідальності у цій справі нікого не можна, оскільки термін давності за позовами за вбивство в Росії 15 років, а минуло вже 17.

Але тут почувся окрик з боку представника Слідчого комітету Володимира Маркіна, і Михайло Барщевський одразу ж визнав свою помилку і публічно вибачився перед авдиторією «Эхо Москви» за те, що ввів її в оману. Михайло Барщевський — доктор юридичних наук, заслужений юрист Російської Федерації. Володимир Маркін — випускник журфаку МГУ, 6 років тому отримав диплом юриста, закінчивши заочно дивний заклад під назвою Інститут економіки і культури. 2011 року «Рособрнадзор» позбавив сумнівну контору ліцензії на освітню діяльність, а юридичний диплом Маркіна анулював. Потім, щоправда, отямився і повернув, але юридичної кваліфікації Маркіну це не додало. Причина, чому доктор юридичних наук гірше знається на праві, ніж власник сумнівного диплому, криється у специфіці правових норм і особливості їх застосування на території Росії. Маркін — генерал-майор юстиції і працює у Слідчому комітеті. Тому Маркін може запроторити за ґрати хоч доктора юридичних наук, хоч академіка, а доктор і академік у Росії жодних шансів проти маркіних не мають.

Тому вся численна армія російських юристів — це все зайві люди. Такі ж зайві, як журналісти, економісти, інженери і вчителі. Якщо за часів Тургенєва «зайвими» називали освічених дворян, які не вписувалися в миколаївську Росію, то в путінську Росію не вписується вже весь російський народ, хоча багато хто про це поки що не знає.