«Журналістам варто обмежити свої «сенсаційні» апетити...»

Події останніх місяців показали, що будь-яке загострення ситуації на фронті неодмінно призводить до бурхливої реакції в медіа-сфері. Соціальні мережі одразу ж «вибухають» сотнями коментарів самозваних експертів, значна частина яких зводиться до звинувачень у зраді. Саме це й потрібно ворогові, адже відомо, що недовіра народу та армії до військово-політичного керівництва країни — найперша передумова поразки. На жаль, жертвами інформаційних спецоперацій часто виявляються й професіональні журналісти. Про те, як не допустити цього й убезпечити себе від дезінформації, «День» запитав Яна Іванишина — фахівця, котрий має двадцятирічний досвід роботи у військовій журналістиці. Як «журналіст у погонах» Ян Іванишин співпрацював із багатьма центральними телеканалами, зокрема, висвітлював участь українських військових у миротворчих місіях. Однак сьогодні він не має жодних зобов’язань перед Міноборони, тому може говорити цілком незаангажовано.

— Яне, як, ви вважаєте, українці можуть убезпечити себе від дезінформації? Яким джерелам варто довіряти за нинішніх умов?

— По-перше, я, наприклад, взагалі порадив би не читати новин посеред дня. Навала інформації змушує людей заглядати на інформаційні сайти, в соціальні мережі ледь не щопівгодини. В Інтернеті ж інформація завжди дуже різнорідна й часто суперечлива — надвечір у голові робиться каша, перестаєш сприймати будь-що. Якраз на цьому етапі людина й стає найуразливішою до психологічних атак ворога. Адже про підрозділи для ведення психологічної війни було відомо ще 15 років тому. Я особисто був знайомий з людьми, котрі розробляли концепції для російських силовиків, які зараз активно застосовуються. Щоб трохи «розвантажити» мозок, на мою думку, варто обмежитись підсумковими аналітичними матеріалами, наприклад вечірніми новинами на телебаченні або газетою. Вдень же доречно зосередитись на власній роботі. Крім того, я порадив би зважати передусім на повідомлення офіційних джерел: Міністерства оборони України, прес-центру АТО та інформаційно-аналітичного центру РНБО. Можливо, часом ця інформація трохи запізніла, зате вона десять разів перевірена.

— До того ж, досить часто, заперечуючи інформацію журналістів сьогодні, офіційні джерела підтверджують її наступного дня — саме тому й виникає спокуса слідкувати за повідомленнями в соцмережах.

— Може, й так. Не виключаю, що часом журналісти отримують правдиву інформацію, про яку силовики воліли б до певного моменту мовчати. Тут просто слід вирішити, чого ви насправді прагнете. Якщо мета — достеменно розібратися в ситуації й навіть робити певні прогнози, вам доведеться шукати інформацію з усіх можливих джерел. Але тоді треба пам’ятати про можливість цілеспрямованих інформаційних «вливань», які здійснює ворог. Підозрюю, що все це робиться не лише з-за кордону — чимало людей працюють над тим, щоб сіяти паніку і в самій Україні. Водночас слід пам’ятати про те, що всі ми не можемо бачити картини в цілому — для цього потрібна хоча б мінімальна військова освіта і значно ширше коло джерел. Саме тому, попри всі емоції, коли ти чуєш про проблеми того чи іншого підрозділу на передовій, не варто робити передчасних висновків.

— Часто жертвами інформаційних провокацій стають і відомі журналісти, яким довіряють люди. Ви припускаєте, що російські спецслужби можуть їх цілеспрямовано використовувати?

— Цілком. Звичайно, я не маю на увазі тих, хто працює в зоні АТО, але коли ти сидиш у Києві, це дуже просто реалізувати. Військова розвідка і контррозвідка за попередньої влади в Україні були практично знищені. Сьогодні вони лише починають відновлюватись. Ми можемо лише здогадуватися про кількість агентів впливу, які продовжують працювати у вітчизняних силових відомствах. Я впевнений, що там є люди, які займаються саботажем — можливо, саме вони й організовують «вкидання» дезінформації. Треба виводити їх на чисту воду. На жаль, на те, щоб викорінити «п’яту колону», нам доведеться витратити ще чимало зусиль. Люстрацію ж у державних органах влади ще навіть не починали... Сьогодні жоден журналіст не може бути впевненим у своїх джерелах на всі 100%. Відомий прийом — коли джерело певний час «підгодовує» медійника правдивою інформацією, а потім підмішує серед неї «дезу». Все це — технології психологічної та інформаційної війни. Журналістам варто обмежити свої «сенсаційні» апетити і більше довіряти власне військовим. Переконаний, що переважна більшість військових та міліціонерів, які відповідають за інформування суспільства, є справжніми патріотами України. Мені імпонує підхід Дмитра Тимчука та групи «Інформаційний спротив», які перед публікацією перевіряють кожне повідомлення у двох-трьох не пов’язаних між собою джерелах. Але, навіть знаючи про це, провокатори кілька разів намагалися їх використати!

— У редакції «Дня» Дмитро Тимчук зізнався, що сьогодні вони публікують приблизно 5% інформації, якою володіє група «Інформаційний спротив». Таким чином, їх уже складно назвати джерелом, яке є певною альтернативою офіційним структурам...

— Сьогодні ми фактично перебуваємо у стані війни — за таких умов не можна надавати всю наявну інформацію. Будь-який військовий скаже вам, наскільки корисним це може бути для ворога. Переміщення підрозділів, розташування блокпостів, кількість бойової техніки... Інколи читаю повідомлення наших ЗМІ та серце кров’ю обливається: «Три бойові машини проїхали в такому напрямку, допомога надійшла до населеного пункту...» Не можна повідомляти такі речі! Це — справа Міністерства оборони. Журналісти щонайбільше можуть постфактум за узгодженням з військовими констатувати, наприклад, захоплення певної висоти. За радянських часів за такі «новини» одразу посадили б до в’язниці. На жаль, без запровадження військового стану держава не має досить юридичних підстав для того, щоб забезпечити належний рівень інформаційної безпеки. Саме тому єдиний вихід сьогодні — самоцензура. Гадаю, у групи Тимчука також є велика спокуса видати більше інформації. Але це хлопці, які пройшли гарячі точки, й тому вони знають, чого ця інформація варта — ти візьмеш великий рейтинг, а люди можуть загинути. Я порадив би й іншим журналістам узяти на озброєння цей принцип Тимчука: маєш інформацію — дай 5%, а 95%, які можуть нашкодити нашим хлопцям — притримай.

— Чи адекватно, на вашу думку, відреагували державні служби, які відповідають за інформування громадськості на нещодавнє вторгнення регулярних частин російської армії на Донбас? Багато хто з експертів, наприклад, вважає, що за цих умов Президент мав би виступити зі зверненням.

— Зараз відбувається дуже велика політична гра з надзвичайно високими ставками. Кожне слово тут може зашкодити ситуації. Ще кілька місяців тому були підстави говорити про непрофесіоналізм, але сьогодні, на мою думку, люди, які відповідають за інформаційну сферу, перебувають на своїх місцях. Мабуть, вони так само дотримуються принципу Тимчука — інформація видається дуже дозовано. Я знаю багатьох із тих офіцерів, які працюють у прес-службах силових відомств. Це — патріоти, і якщо вони чогось зараз не говорять, то для цього, я певен, є вагомі причини. Про саботаж тут не йдеться. Можливо, ще просто не час. Можливо, зараз десь розгортаються війська, можливо, десь починається операція, про яку ми зможемо дізнатися лише після перемоги. Але наше завдання — не тільки перемога, а й збереження життів солдатів та мирного населення.