«Журналістська спільнота в Росії відсутня»

До антиукраїнської пропаганди на російському телебачення ми звикли давно – здається, здивувати нас тут уже нічим. Однак, як показали недавні події, збочена фантазія окупантів йде далі і далі. Так нещодавно на російському «Первом канале» показали сюжет, в якому нібито біженка зі Слов’янська розповідає про злочини, здійснені українськими «карателями», що увійшли до міста. За її словами, українські силовики одразу після звільнення міста влаштували на площі публічну страту трьохрічного хлопчика – розіп’яли його на дошці оголошень, а його маму прив’язали до танку… Зрозуміло, що жодних відео- чи інших доказів російські журналісти не надали – в сюжеті була сама розповідь «біженки». Місцеві мешканці, яких потім опитали українські журналісти, не змогли згадати нічого подібного. Як з’ясувалося, Галина Остапенко, яка представилась біженкою зі Слов’янська, є дружиною колишнього донецького «беркутівця», який приєднався до бойовиків. Цікаво, що в березні цього року вона двічі зверталася зі скаргами на свого чоловіка до міліції…

«Тележурналістика в Росії взагалі немає нічого спільного з журналістикою як такої, – коментує незалежний російський медійник Семен Новопрудський. – Це вже навіть не пропаганда – радше якийсь масований «артобстріл» суспільних настроїв з метою підтримки максимального градусу агресії. На мій погляд, російська влада не зацікавлена у тому, щоб Україна існувала як незалежна держава, але єдиної стратегії у цьому питанні в них немає. Ймовірно, зараз тривають дискусії щодо того, якими мають бути подальші дії Росії – пряме вторгнення або продовження т. зв. гібридної війни. Доки ця боротьба триває, існує необхідність підтримувати відповідні настрої серед російських обивателів, але оскільки часу з початку конфлікту минуло вже чимало, робити це щораз складніше. Саме тому доводиться вдаватися до все більш диких способів. У сюжеті про Слов’янськ фактично була застосована методика, яку використовують творці розважальних ток-шоу – нерідко вони просто вигадують історії та персонажів».

Динаміка пропаганди на російському телебаченні періодично змінюється, вона має мерехтливий характер. Наприклад, набір політичних штампів, який використовувався до президентських виборів в Україні, зараз дещо змінився і такі поняття як «київська хунта» або «законний президент Янукович» вже не актуальні. «Загалом рівень інтенсивності російської пропаганди впродовж останніх місяців залишався приблизно однаковим, – розповідає Семен Новопрудський, – говорити про її пом’якшення не доводиться (попри нещодавні заяви РНБО. – Авт.). Водночас на цьому тлі виділяються окремі спалахи. Історія з вигаданою стратою у Слов’янську – якраз один з таких спалахів».

Загалом російська пропаганда вже давно перестала зустрічати якусь реакції як в Україні, так і в Росії. Виняток – лише такі кричущі випадки. «На жаль, журналістська спільнота в Росії відсутня як така, тому очікувати від неї  адекватної реакції не доводиться, – розповідає Семен Новопрудський. – Немає в Росії й однозначних моральних авторитетів, до яких би всі дослухалися. Відсутність активної моральної реакції суспільства на такі випадки свідчить про кризу в Росії і її віддалення від цивілізації. Крім того, медіа-простір у нашій країні кардинально зачищений, тому відсутні й потенційні майданчики для такої реакції. У цьому контексті я  сказав би, що нинішня ситуація в Росії навіть гірша, ніж у СРСР брежнєвського періоду». Залишки ж ліберальної преси, які збереглися в Росії, займаються здебільшого своїми справами й спростовувати вигадки «Кремль-ТБ» навіть не намагаються – мовляв, вони окремо, а ми – окремо. Однак випадок зі «стратою у Слов’янську» сколихнув навіть тамтешню громадськість. «Божевільні збоченці – вони там зовсім хворі, щоб вигадувати таке? – запитує російський блогер і опозиціонер Олексій Навальний. – За це реально потрібно судити. Люди, які влаштовують подібне, небезпечні для суспільства. Те, що вони роблять, – справжній кримінальний злочин».

Й справді – адже йдеться не просто про порушення журналістських стандартів, а про розпалювання війни. Чимало російських громадян, подивившись такі сюжети, приймають пропозиції кремлівських спецслужб і їдуть на Донбас «рятувати» місцеве населення. Якою може бути відповідальність за подібні злочини російських журналістів? Зрозуміло, що розраховувати на тамтешнє правосуддя не варто. МВС України ініціює заборону в’їзду до нашої країни гендиректору «Первого канала» Костянтину Ернсту і ще 300-м російським журналістам. Крім того, МВС звернулося з пропозицією здійснити відповідний запит до Євросоюзу, щоб європейські країни підтримали цю ініціативу. Мабуть, такий крок створив би певні незручності для російських медіа-менеджерів, але чи зупинить він наступ російської пропаганди? «На мій погляд, рішення української влади зробити цих журналістів персонами нон-грата цілком виправдане, хоча тільки цей крок навряд чи зможе знизити градус агресії і брехні, – вважає Семен Новопрудський. – Найбільш доречним, як мені здається, було б застосувати до них принцип люстрації й позбавити цих людей права на професію, адже вони продемонстрували кричущу професійну непридатність й порушили її ключові «заповіді». Раніше ми вже неодноразово бачили, як журналісти кардинально змінювали власний світогляд – наприклад, одіозний тепер Дмитро Кисельов ще десять років тому відстоював цілком демократичні та ліберальні погляди. Отже, професійний осуд таких журналістів у Росії здається мені набагато важливішим, ніж, наприклад, покарання санкціями з боку ЄС».

Про те, наскільки віддаленою є така перспектива, свідчить реакція на брехливий сюжет заступника міністра зв’язку і масових комунікацій РФ Олексія Волина. «Моя позиція – все нормально, – заявив він в ефірі телеканалу «Дождь». – «Первый канал» брав інтерв’ю, він показав те, що сказали в інтерв’ю. Це повністю відповідає всім нормам, правилам і критеріям журналістської етики. Є людина, вона говорить... Ви називаєте це нагнітанням, а це, за великим рахунком,  називається нормальною журналістською емоцією. Рейтинги, які демонструють наші провідні канали, показують, що суспільство сприймає таку подачу матеріалу, саме такий тон. Частки новинних передач на російських каналах за останні кілька місяців збільшилися практично вдвічі. Відбувся навіть відтік публіки з Інтернету до телебачення».

«Відтік» публіки з мережі до ТБ, в Росії може й відбувається, але ще не відомо у що може вилитися засилля пропаганди на екранах мільйонів росіян для їхньої країни.