Зігфрид ВАЙШЕНБЕРГ:

— Німецька рада з преси була створена у 1956- му, коли ще у всіх на пам’яті були події Другої світової, коли пам’ятали, хто, що і про кого писав за часів фашизму. За яким принципом тоді обирали членів цієї ради?

— І тоді, і на сьогоднішній день Німецька рада з питань преси представлена на паритетних засадах. До її складу входять представники видавців та журналістських профспілок. Звичайно, у 1956 році це ще було старе покоління. Ці журналісти і видавці перевірялись. До речі, після війни видавцями могли стати тільки ті, хто не мав певної провини і старих гріхів.

— А як їх перевіряли?

— Об’єднаними силами. Звичайно, тоді той, хто здійснив злочин, уже був покараний. Перевірка стосувалася членів партії та тих, хто підтримував режим. Етап подолання минулого «пройшли» усі сфери нашого життя — у тому числі політика та мас-медіа. Після цього у Німеччині виросло нове покоління журналістів і видавців. З часом рада з питань преси перетворилася на авторитетну для усіх інституцію.

— У вас раду преси часто називають «левом без зубів». Яка її реальна вага у журналістському товаристві і чи мають наслідки її виступи?

— Дуже важливо усвідомлювати, що рада з питань преси має бути «левом без зубів». Бо якщо цей лев може вкусити, то тоді ми будемо говорити не про етику мас-медіа, а про право, яке мають мас-медіа. Медійна етика означає самоконтроль. Той факт, що рада з питань преси існує сьогодні, базується на тому, що видавці погодились у власних виданнях друкувати догани цієї ради. І — роблять це добровільно. З того моменту, як тільки вони перестануть це робити, рада з питань преси перетвориться на мерця.

— Дія нашої комісії з журналістської етики розповсюджується тільки на тих, хто підписався під зверненням...

— У Німецькій раді з питань преси беруть участь представники обох журналістських профспілок та обох профспілок видавців. Таким чином вони охоплюють усі друковані ЗМІ.

— На які кошти було створено цю раду, і за чий кошт вона існує сьогодні?

— Рада фінансується за рахунок підтримки та внесків засновників ради з питань преси, яких я називав, плюс певна державна дотація. У цьому випадку бюджет дуже маленький — і у ради з питань преси завжди існують фінансові проблеми. Тому вона і не в змозі вести дуже активну роботу з громадськістю.

— Від членів нашої комісії з етики у відповідь на запитання про результати її роботи можна було почути, що вони невеликі, тому що організація існує на громадських засадах. Чи вважаєте ви етичним, щоб комісія з етики працювала на закордонні кошти?

— У раді з питань преси Німеччини немає оплати, а є тільки відшкодування витрат. Тобто це свого роду позаштатна діяльність. Мабуть, не досить розумно, щоб комісія з етики працювала на закордонні кошти. Такі кошти необхідно використовувати для створення інфраструктури. Наприклад, структури, яка б займалася постійним спостереженням за мас-медіа. Німецька рада з питань преси працює у двох напрямках: розглядає скарги та спостерігає за помилками, які роблять представники медіа. А для того, щоб вести планомірне відстеження матеріалу, потрібна інфраструктура.

— Чи є різниця для німецьких журналістів між періодом перед виборами і після них?

— У Німеччині це не складає проблеми. Це пов’язано з дещо різними виборчими системами. Звичайно, існує передвиборна боротьба. Передвиборна боротьба, яка, до речі, зараз, напередодні виборів до бундестагу, розгортається у нас, і яка, як завжди, нагадує виставу. Зазвичай до виборів це нагадує дуель між двома кандидатами на пост канцлера. Після виборів підуть повідомлення про створення уряду і, звичайно, про канцлера. Роль журналіста і до виборів, і після — одна: він — спостерігач. Проте ми відчуваємо, що є велика різниця між Боннською республікою до 1995 року і вже Берлінською після 95-го. У нинішній столиці об’єднаної Німеччини працюють три тисячі журналістів — між ними сильна конкуренція. Вони навіть йдуть на те, щоб деякі р ечі загострювати штучно. Але при цьому вони більше, ніж раніше, тримають дистанцію щодо політиків. Сьогодні у Німеччині мало мас-медіа, які знаходяться відносно близько до певних політичних блоків. У Німеччині принципово немає мас-медіа, які належать конкретній партії. Виняток складає соціал-демократична партія, яка має деякий стосунок до певної кількості газет. Але й у цих виданнях журналісти незалежні. Більше на роботу журналістів і друкованих органів у Німеччині впливає комерційний тиск, а не тиск з боку політиків.

— Які шляхи співпраці українських і німецьких журналістів ви бачите?

— Існує Міжнародна федерація журналістів, яка об’єднує 500 тисяч журналістів із більш ніж ста країн світу. Думаю, що у рамках цієї федерації мають бути більш активними і українські журналісти. З точки зору двосторонніх відносин між німецькими і українськими журналістами було б непогано, щоб існував обмін через профспілки. Думаю, що у такий спосіб українські журналісти могли б упевнитись у тому, що потрібно багато терпіння і що за свободу преси потрібно боротися щодня. Свобода преси — це не стан, а процес. І в Німеччині існує постійна загроза свободі преси. У першу чергу — через економічний тиск.

— Як ви уявляєте картину стану української медіа-сфери?

— Моє перебування у вашій країні нетривале, але те, що я побачив, підпадає під типові проблеми суспільства, що переживає трансформацію. Вони мають різний прояв у залежності від того, з якою країною порівнювати, але спільним є те, що в Україні відсутня професійна безпека. І це не дивно. У Німеччині цей процес тривав більше п’ятнадцяти років, поки не почала діяти свобода преси. Політики мусять навчитися, що вони не повинні контролювати мас- медіа. У свою чергу журналісти повинні навчитися захищати свої права. А громадськість мала навчитися тому, що очевидна свобода преси — чи не найбільше добро у світі. Становище свободи преси є найкращим індикатором становища у суспільстві.

ДОВІДКА «Дня»

Зігфрид ВАЙШЕНБЕРГ — професор, доктор філософії, директор Інституту журналістики та комунікаційних наук Гамбурзького університету та голова журналістської комісії. Вивчав соціальні та комунікаційні науки, захистив дисертацію у 1976 роцi. 1976-1982 рр. — участь у розробці моделі експериментальної журналістики, професор з медіа-виробництва Дортмундського університету. 1982-2000 рр. — професор комунікаційних наук та керівник відділу журналістики Мюнстерського університету. 1999-2001 рр. — голова спілки німецьких журналістів. Має численні публікації на теми журналістики, політичної комунікації, економіки медіа, етики медіа, технології комунікацій та випуску новин.