ЗМI — НЕ «ШВИДКА ДОПОМОГА»
— Чи можуть критичні виступи в ЗМІ, зокрема й приватних, бути дієвими в демократичних суспільствах? Чи можлива реакція виконавчих державних інституцій на критику в приватних ЗМІ?
Ірина ГЕРАЩЕНКО, журналіст інформаційно- аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— У демократичному суспільстві критичні статті та проблемні сюжети — обов’язкова складова кожного номера й кожного випуску. Мрія будь-якого редактора — отримати критичний матеріал про дії самої влади. Такий матеріал може мати ефект бомби, що розірвалася, й коштувати кар’єри герою публікації й, навпаки, зробити кар’єру її авторові. Але навряд чи варто тішити себе надією, що будь-яка критична стаття, навіть у країнах з розвиненою демократією, не залишається без уваги. Адже ЗМІ — не «швидка допомога». І не завжди можуть допомогти.
Олександр МЕЛЬНИЧУК, журналіст інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— Без критики існування ЗМІ не має сенсу. Ані державних, ані приватних. Інша річ, яка це критика: офіційно дозволена чи така, що має під собою реальний грунт, критика заради критики й створення собі «імені» чи критика на захист чогось конкретного — країни, ідеалів, людей. Від цього дуже часто залежить і те, як на критику реагує «об’єкт». Від міністра до рядового чиновника, від спікера до депутата міськради. В принципі, реагувати на критику ніхто не зобов’язаний. Але якщо проблемний матеріал з’являється не на порожньому місці, то є шанс, що «об’єкт» над цим замислиться. А добрий журналіст завжди повернеться до теми.
Тетяна ТРОЩИНСЬКА, випусковий редактор «ТСН» («1+1»):
— На жаль, в Україні не заведено реагувати на критику в ЗМІ. Загибель десятків людей у нас — не підстава для відставок тих, хто займає високі пости. Але іноді, хоча б ненадовго, ЗМІ перемагають. Колись після сюжету в ТСН про відключення електроенергії в Конотопі, в листопаді минулого року, в усьому місті з’явилося світло, навіть почав працювати трамвай. Глядачі телефонували, дякували. Мабуть, це можливо лише в провінції. Щоправда, саме в провінції може статися абсолютно дика ситуація, як це було на Хмельниччині. Коли після статей в газеті та телевізійних сюжетів про людину, яка живе на дереві, в деяких головах, не виключено, що керівних, зародилася думка зрубати це дерево.
Єгор ЧЕЧЕРИНДА, журналіст «Вікна-новини» (СТБ):
— Звичайно, так! Згадайте хоча б вотергейтський скандал у США. Галас, піднятий тоді пресою, коштував Ніксонові президентського крісла! Якби не мас- медіа, саме вільні мас-медіа, то цілком імовірно, що адміністрація Білого дому «зам’яла» б конфлікт. На жаль, вести мову про демократію нашого суспільства та свободу нашої преси ще дуже рано. Адміністрація українського «Білого дому» може «зам’яти» все або майже все. Причини різні, але найголовніша: немає головної підвалини демократії — вільної преси. Значною мірою в цьому винні і самі журналісти. Дедалі більше конформізму і дедалі менше фаховості та незалежності в роботі...
Реакція державних інституцій на критику в ЗМІ обов’язкова для країн стійкої демократії. Якщо певна газета пише про хабарництво або крадіжки певного чиновника, то він має або спростувати цю інформацію, або піти з державної служби і навіть потрапити у в’язницю. В Україні здебільшого робиться інакше — або з боку влади немає жодної реакції, або певним виданням займаються певні люди: з Податкової адміністрації, пожежної охорони або держчастотнагляду. Як наслідок — відсутність вільної преси та конформізм журналістів. Коло замкнулося.
