Зміни в Україні та «Голос Америки»

Свого часу я починав вивчати англійську мову, слухаючи програму Special English, яку транслювали на коротких хвилях радіостанції «Голос Америки». Днями мені пощастило взяти інтерв’ю у директора «Голосу Америки» Девіда  ЕНСОРА, який сказав, що й досі ця програма виходить в ефір. Бесіда з керівником державної радіокомпанії, яку транслюють на сорока трьох мовах і яка доступна для своєї аудиторії — приблизно 141 мільйон осіб щотижня — у форматі радіо, телебачення, мобільного зв’язку та Інтернету, відбувалася в кафе на майдані Незалежності. Цікаво, що пан Енсор — журналіст із багаторічним досвідом і великим послужним списком. Із 1975 по 1980 рік він працював репортером Національного Громадського Радіо, його темами були Білий дім, зовнішня політика і питання оборони. З 1980 до 1998 року він був телевізійним кореспондентом для ABC News, а з 1998 до 2006 року — кореспондентом з питань національної безпеки для CNN. Упродовж цього періоду журналіст висвітлював такі важливі міжнародні історії, як військовий стан і повернення Леха Валенси та Солідарності — з Варшави; тероризм на Середньому Сході й подорожі Папи Івана Павла ІІ — з Риму; розпад Радянського Союзу, кінець комунізму, дві спроби державного перевороту і першу чеченську війну — з Москви. Він вів репортажі про збройні конфлікти у Боснії, Сальвадорі та Афганістані, переїжджав з Джелалабада до Кабула в радянському танку, коли росіяни почали виводити свої війська з Афганістану. Зважаючи на такий величезний досвід пана Енсора з висвітлення подій у гарячих точках, розмова почалася з теми викликів, з якими зараз стикаються журналісти і репортери, зокрема передаючи репортажі з України, яка стала жертвою «гібридної» війни з боку Росії.

«МИ ПОВИННІ БУТИ МАКСИМАЛЬНО ОБ’ЄКТИВНИМИ, ТОЧНИМИ, ЗБАЛАНСОВАНИМИ ТА ВИЧЕРПНИМИ»

— Журналісти несуть надзвичайну відповідальність, будучи свідками подій. Журналістика — це перша чернетка історії, — говорить Девід ЕНСОР. — Те, що ви пишете у своїй газеті, історики пізніше перечитуватимуть і використовуватимуть. Отже, наша роль як журналістів бути свідками. Ми повинні бути максимально об’єктивними, точними, збалансованими та вичерпними. До речі, це слова зі статуту «Голосу Америки», який 1976 року було ухвалено Конгресом США і за яким ми намагаємося працювати. Це хороші поради, яких слід дотримуватися кожному журналісту. Та попри це я не вважаю, що журналіст повинен бути просто нейтральним. Як вам відомо, я 9 років пропрацював у CNN після 18 років роботи на ABC News і 5 років на Національному Громадському Радіо. І одна з моїх колег, Крістіан Аманпур, була дуже відвертою і аж ніяк не нейтральною, коли йшлося про Боснію.

— І ось вона каже президентові Сполучених Штатів та іншим високопосадовим особам прямо у вічі: «Ви збираєтеся стояти осторонь, споглядати це і нічого не робити? Скільки ще людей повинно загинути, щоб ви хоч би щось зробили?» Це було зовсім не нейтрально, то був слушний час і місце для журналіста висловити свій протест проти несправедливості чи проти вбивств і правопорушень. Це теж частина нашої роботи поряд із намаганнями бути збалансованим та об’єктивним, висвітлюючи кожну точку зору.

«...ПРАВДА ЗАВЖДИ СИЛЬНІША»

— Чи бачите ви різницю у веденні репортажів у ті часи і зараз, особливо зважаючи на те, як російські журналісти подають події в Україні?

— Одне з питань, які ми зараз обговорюємо на Заході, — як реагувати на широкомасштабну, щедро фінансовану і, чесно кажучи, ефективну та добре сплановану пропаганду, яку просуває уряд. Вони не дурні, там використовуються дуже розумні підходи. Диктатурі завжди легше швидко організувати такий проект. Ми повинні робити  спеціальні трансляції російською мовою. Не думаю, що нам треба рівнятися затратами в доларах чи рублях, бо вважаю, що наші ідеї більш привабливі, ніж їхні. До того ж правда завжди сильніша, ніж пропагандистська брехня, вона може викрити брехню в будь-якому випадку. Але ми повинні працювати в одній площині. Неможливо виграти, якщо в команді немає ладу. Ми говоритимемо з вашим новим урядом про те, як краще поширювати правдиві й основані на фактах репортажі серед якомога більшої аудиторії, особливо в російськомовних регіонах. Не думаю, що нам потрібна пропаганда. Та, зрештою, вона сильніша, ніж якась пропагандистська брехня.

 «IЗ ЧАСОМ БІЛЬШЕ РОСІЙСЬКИХ ГРОМАДЯН УСВІДОМЛЯТЬ, ЩО ЦЕЙ КАРТКОВИЙ БУДИНОЧОК ПРИРЕЧЕНО»

— Як же це робити, зважаючи на те, що Росія прибрала зі своєї території навіть «Радіо Свободу»?

— Путін сказав про Крим: я маю втручатися, щоб захистити кожного, хто говорить російською мовою. Це брехня. Це така сама брехня, як та, яку використовував лідер Німеччини у 1930-х і 1940-х роках. Як нам реагувати на це? Ми повинні дати відповідь у тій же площині. Ми повинні відповісти хорошим, основаним на фактах журналізмом і програмами. Що б це не було — телебачення, газета, Інтернет чи радіо, — ми повинні говорити до російськомовних людей, де б вони не знаходилися: у Ризі чи Донецьку, чи навіть більш глобально — у Лондоні. Отже, це перше, над чим нам слід працювати разом. А друге — це сама Російська Федерація. Тут важче. Пан Путін має рейтинг підтримки 80%. Усі громадяни Російської Федерації щасливі з того, що мають Крим, щоб їздити туди відпочивати. Вони горді і націоналістично налаштовані зараз. Я думаю, засоби масової інформації Кремля вбили людям у голови шалений націоналізм, антиамериканізм, навіть антиукраїнізм. Основні факти не на боці пана Путіна. Перш за все він порушив низку міжнародних угод, правил, законів. Вони були основою цивілізації з 1945 року і навіть до того. З часом все більше і більше людей усвідомлюватимуть, що це не може не потягнути за собою наслідки. Наші трансляції блокують в Російській Федерації. Не так давно ми втратили свою ліцензію на радіомовлення в Москву. Більшість нових програм «Голосу Америки», зокрема «Голос Росії», транслюють в Інтернеті. Ми маємо телевізійні шоу, які люди дивляться на комп’ютерах. Через Інтернет ми транслюємо багато передач у Китай. Влада намагається ускладнити це і вживає заходів, щоб зробити це ще більш складним. Наче гра у кота-мишки. Але мені подобаються наші шанси на інформування великої частини населення Росії, ми гратимемо у довгу гру і будемо терплячими. І я впевнений, що ми зможемо достукатися до більшої кількості людей, і з часом більше російських громадян усвідомлять, що цей картковий будиночок приречений. Та я не хочу прикидатися, що існують чудові безпосередні ідеї чи стратегія, що допоможе нам достукатися до всіх громадян Російської Федерації. Бо це не так. Ми робимо випуски на кількох російських каналах час від часу, але вони дуже обмежені і зазвичай стосуються якихось економічних питань чи ситуації на біржах. Ані в Америці, ані в Росії зараз не хочуть випусків гарячих новин. Влада не хоче. Отже, нам доведеться грати у довгу гру. Та я вважаю, що ми можемо і повинні агресивніше пробиватися до російськомовного населення у Центральній Азії, в Україні, країнах Балтії і в усьому світі.

— Якщо говорити про Крим, як, на вашу думку, «Голос Америки» може допомогти населенню Криму побачити українську точку зору на події в Україні?

— Наша братська мережа — «Радіо Свобода» — нещодавно відкрила нову кримську веб-сторінку татарською мовою, а також українською і російською, зі спеціальними новинами, що публікують журналісти-фрілансери, деякі з них підпільні, якщо повідомляють з Криму. Думаю, це важлива спроба вплинути на частину дезінформованого населення. Ми ведемо нові трансляції російською мовою і робимо це щодня, а не п’ять разів на тиждень. І це не просто п’ятихвилинні випуски новин російською. Їх готує наш український сервіс російською мовою, і ми сподіваємося, що з часом їх зможуть побачити все більше і більше людей, навіть у Криму. Ми викладаємо їх в Інтернет. А також шукаємо партнерів на сході України, щоб пускати їх на телебаченні. Ми шукаємо способи допомогти.

— Чи не вважаєте ви, що для журналістів усього світу слід вигадати щось на кшталт клятви Гіппократа, а у випадку з Росією — кожному журналісту, який задіяний у пропаганді, а не правдивому висвітленні подій, треба забороняти виїзд за кордон?

— Не думаю, що можливо найняти достатньо людей, щоб моніторити це. Але звучить чудово. Та знаєте, якщо відверто — не хочу забороняти будь-кому, включаючи диктатора у Москві, казати усе, що їм заманеться. Я вірю у свободу слова, повну свободу слова навіть для брехунів і я вважаю, що правда набагато сильніша, ніж брехня, і якщо мати повну свободу слова, це стане очевидним. Перша поправка до конституції США гарантує свободу слова. Без свободи слова неможливо мати демократичне суспільство, це перший будівельний блок. Але потрібні й інші речі. Потрібна система вільних від корупції судів. Потрібно багато чого, але перш за все потрібно мати справжню свободу слова. Вона не є тотальною. У нас був гучний судовий процес, коли Верховний Суд ухвалив рішення, що незаконно кричати у переповненому театрі «Пожежа!», коли насправді пожежі немає. Повинні бути якісь цивілізовані межі щодо того, що можна казати і де це можна казати. Але треба бути якомога наближеними до тотальної свободи слова, особливо щодо політичної ситуації. Я не вірю у світ, в якому ми встановлюємо правила і цензуру для журналістів, навіть якщо вони брехуни. Багато з них такими є.  Судити їх повинна громада. Така концепція для мене найзручніша.

 «ГОЛОС АМЕРИКИ» ХОЧЕ БРАТИ УЧАСТЬ У ЗМІНАХ В УКРАЇНІ»

— Пане Енсор, розкажіть про мету вашого візиту в Україну.

— Востаннє я був у Києві, здається, 1993 року. У будь-якому разі це був час кінця Радянського Союзу і кінця комунізму. Тоді був зовсім інший Київ. Я дуже гордий бачити те, що сьогодні відбувається у Києві. Я тут також для того, щоб сказати, що «Голос Америки» хоче брати участь у змінах в Україні. Ми хочемо допомогти українцям побудувати сильну, процвітаючу і захищену демократію, і я знаю, що це буде непросто. Ми, міжнародні диктори і журналістська організація, не можемо бути з вами на лінії фронту, але можемо підтримувати вас, споглядаючи з Вашингтону, з боку, і намагатися допомагати й осмислювати проблеми, з якими ви стикаєтеся. Звичайно ж, ми намагаємося висвітлювати відносини США з Україною досить глибоко і дати змогу людям в Україні дізнатися, що відбувається у Сполучених Штатах і як це може вплинути на ці відносини і на Україну.

— Що ви думаєте про ідею створити в Україні щось на кшталт CNN чи RT англійською мовою для міжнародної аудиторії?

— Думаю, це хороша ідея і на це варто звернути увагу. В англомовному просторі велика конкуренція. Багато людей — Аль-Джазира, Бі-Бі-Сі, CNN, ви можете продовжити список — усі вони змагаються за кусочок одного пирога. RT, CCTV, PressTV Ірану та багато інших. Я не проти цієї ідеї. Я вже казав вам, що хотів би поговорити з українськими посадовцями про те, як охопити чесними новинами більшу аудиторію російськомовного простору.

Коли ми під час ленчу спілкувалися з одним із ваших депутатів, він був засмучений тим, що в ефірі багатьох англомовних каналів є красномовні проросійські оратори, що мовлять з Лондона, Брюсселя, Парижа, і він сказав, що нам треба зробити щось подібне. Тож вам потрібно зробити це. Вам потрібно ідентифікувати красномовних і сильних англомовних дикторів, які б говорили з української точки зору. Які б могли поїхати на студію Бі-Бі-Сі в Лондоні щоразу, як їх попросять. Думаю, це дуже важливий для вас проект. І це набагато дешевше, ніж влаштовувати цілу окрему телемережу з усією інфраструктурою. Перед тим як почати великий проект, займіться меншим.

Окрім того, для вас дуже важливо пробитися до російської аудиторії, просто щоб висловити українську точку зору. Мені здається, Україна зіткана з різних етносів і повинна бути, як Америка, досить інклюзивною. Вам слід приймати людей різних національностей, грузинського походження чи російського. Вони не обов’язково повинні мати українське походження, щоб бути українцями. І якщо у вас буде таке бачення громадянства, ви зможете побудувати дуже привабливу модель. Отже, це один із проектів для вашого нового уряду.