Зуби дракона

Патріотичний письменник Захар Прилєпін відзняв кліп на пісню «Пора валить», яка за популярністю може скласти конкуренцію кліпові «Я — російський окупант». Пісня виконується у стилі реп. Весь її зміст вкладається в одну фразу: «Пора валити тих, хто каже: «пора валити».

Аби ні в кого не залишилося сумнівів у тому, кого саме і як пропонує валити патріотичний письменник Захар Прилєпін, реперське виконання його пісеньки супроводжується детальною відеоінструкцією. Худий чорнявий хлопець семітської зовнішності в паніці біжить лісом, намагаючись врятуватися від джипа, що переслідує його. У джипі сидить сам патріотичний письменник Захар Прілєпін і двійко вгодованих молодиків цілком нордичної зовнішності. Утікача, звісно, наздоганяють, валять (спочатку в буквальному сенсі, на землю), потім звіряче б’ють. Опісля напинають мішок на голову і везуть здобич на джипі. Везуть валити в тому, основному сенсі цього слова, який і закладено в цій пісні-агітці.

•  Те, що кліп знайшов свою авдиторію і ця, вельми обширна, авдиторія із захопленням сприйняла заклик «валити» всіх цих «ліберастів», «оранжистів» і «п’ятоколонників», — цей факт підтверджується змістом і тональністю численних коментарів, в яких основна ідея пісні патріотичного письменника Прилєпіна обростає натуралістичними подробицями і деталями, що додають гаслу: «пора валити тих, хто каже: «пора валити» — характеру цілком конкретного проекту.

За даними Левада-центру соціальна група «пора валити», тобто ті, хто хотів би виїхати з країни, становить 22% населення Росії. Дослідницький центр порталу Superjob.ru, що провів опитування економічно активних росіян на замовлення газети «Ведомоси», отримав результат, згідно з яким понад 70% цієї групи хотіли б виїхати з Росії.

Отже, «валити» патріотичному письменникові Захару Прилєпіну і його спільникам доведеться досить довго, якщо, звичайно, вони не використовуватимуть сучасних засобів масового ураження. Що ж до долі решти росіян, зокрема патріотичного письменника Захара Прилєпіна, то після завершення чудового проекту, описаного в кліпі, вони стрімко вимруть, оскільки серед «завалених» виявиться приблизно три чверті економічно активного населення, тож годувати, лікувати і всіляко влаштовувати життя професійних патріотів стане зовсім нікому.

•  Цього сумного завершення творчої кар’єри патріотичного письменника Захара Прилєпіна можна було б уникнути, якби Генпрокуратура РФ, Слідчий комітет чи хоча б дільничний за місцем проживання звернули увагу на те, що людина прямо закликає до масових вбивств, розпалює ненависть і сіє ворожнечу, що в нього великими літерами і цифрами на лобі написані 282 і 280 статті КК РФ. Застосували б до людини закон, і було б усім краще, зокрема й самому письменникові. А так він продовжує кидати в землю зуби дракона, не розуміючи, що сіє війну.

Якщо патріотичний письменник Захар Прилєпін старанно розпалює війну внутрішню, громадянську, то душа адміністрації міста Калуги жадає війни справжньої, повномасштабної, ну якщо не світової, то хоча б європейської. Хоче адміністрація міста Калуги захопити Італію. Тому на одній з центральних вулиць цього міста було вивішено величезний плакат: «Сьогодні Крим, завтра Рим». Ну, і як годиться, триколор, георгіївська стрічка і все інше. І трохи нижче і трохи дрібнішими літерами привітання з великим святом 9 травня.

А оскільки плакат дуже великий, там ще вміщувався короткий курс російської історії. Щоправда, не всієї, а лише історії головних переможних битв. Калузька адміністрація розмістила їх у хронологічному порядку: 1242 рік — Чудське озеро, 1380 рік — Куликовська битва, 1812 рік — Бородіно, 1943 — Курська дуга і, нарешті, вінець слави російської зброї, 19.02.2015 року — битва в Дебальцевому (Україна). Плакат, повторюся, дуже великий, тож коли в.о. градоначальника Калуги візьме Рим, він зможе після Дебальцевого по праву вписати ще один рядок у список великих перемог Росії.

•  Утім, у питаннях зовнішньої політики в російському істеблішменті спостерігається певний підозрілий плюралізм. Адміністрація Калуги, як з’ясувалося, має схильність до агресивної війни з метою захоплення чужих територій. А ось газета «Известия», навпаки, прагне війни оборонної, закликає до упереджувального удару по підступному агресорові. Ця стратегія зовнішньої політики викладена в колонці соціолога Павла Крупкіна, опублікованій 4.05.2015 під заголовком «На шляху до Голокосту 2:0».

Під «Голокостом 2:0» соціолог Павло Крупкін має на увазі зовсім не чиїсь ідеї щодо нового геноциду євреїв. Зовсім не щодо євреїв його занепокоєність і тривога. «Чи готова світова спільнота до остаточного вирішення російського питання?» — ось воно що, виявляється, стоїть на світовому порядку денному! Геноцид російського народу — ось задуми «світової спільноти», що їх вчасно викрив соціолог Павло Крупкін.

Цей соціолог Павло Крупкін, він людина дуже освічена. Це одразу впадає у вічі. Він ніколи не скаже: «текст», «оповідання», чи там «розповідь», чи «виклад матеріалу», ні, він завжди каже «наратив». У нього цей «наратив» через слово. А ще «дискурс», ба більше, не просто сам по собі «дискурс», там у нього ще й «дискурсивна деконструкція» живе. Це все має, звичайно, справити на аудиторію «Известий» абсолютно гіпнотичну дію і переконати читача, що такій освіченій людині не можна не повірити на слово.

•  І ось чому саме пропонується вірити: «Українська криза раптом яскраво висвітила той антирусизм, що вже існував у світі. До того ж це явище до такої міри «анти», що «прогресивне  людство» може без особливих зусиль виписати ліцензію на вбивство росіян, на їх погроми, аби зберегти цих людей в їх нинішньому становищі». Про те, які люди і в якому становищі вони мають бути збережені, заради чого «прогресивне людство» має намір поголовно вбивати росіян, автор не повідомляє ні в наративі, що передував цій цитаті, ні в подальшому «дискурсі».

Далі вода стає ще темнішою. «Можна також бачити, що антирусизм проявляє себе як досить-таки універсальна система психологічних установок частини світового істеблішменту, хоча й слабо оформлених вербально, що утруднює його критику і дискурсивну деконструкцію». Кінець цитати.

•  У перекладі людською мовою, соціолог Павло Крупкін повідомляє свого читача, що жодних слідів горезвісного «антирусизму» ні в кого зі «світового істеблішменту» він, соціолог Павло Крупкін, не знайшов, оскільки вони, сліди ці, «слабо оформлені вербально», а тому він, соціолог Павло Крупнін, пропонує повірити йому на слово, що він цей самий «антирусизм» відчуває шостим, сьомим, а також 18-м відчуттям, до того ж відчуває крізь океани і товщу землі.

«Довівши» таким чудовим чином наявність у «світового істеблішменту» невидимого ока «антирусизму», соціолог Павло Крупкін цілком логічно робить висновок, що цей «антирусизм», розростаючись, неминуче розробить, а може і вже розробив «сценарій остаточного вирішення російського питання».

І соціолог Павло Крупкін, зробивши таке відкриття, б’є на сполох: «А чи варто чекати початку практичного втілення сценарію «остаточного вирішення російського питання», можливо, варто продумати заходи щодо його недопущенню?».

•  Заходами щодо недопущення гітлерівського сценарію остаточного вирішення єврейського питання були військовий розгром гітлерівської Німеччини, Нюрнберг і денацифікація. Заходами щодо недопущення сценарію «остаточного вирішення російського питання», яке привиділося соціологові Павлу Крупкіну, мабуть, мають стати знищення всього «світового істеблішменту». Про те, як саме собі уявляє цю процедуру соціолог Павло Крупкін, відверто кажучи, не хочеться навіть думати. Так само як немає жодного бажання намагатися уявити собі можливі наслідки слів і дій патріотичного письменника Захара Прилєпіна чи адміністрації міста Калуги. Проте зростає нагальна потреба в деідіотизації російського іспеблішменту.