Бергамський цитрус і бейська груша

Груші «бергамот» я люблю з дитинства. Вони завжди здавалися мені не лише найсмачнішими, а й найгарнішими. Невеликі, трохи приплюснуті, пахучі, ще й гарно родяться на грушці в саду. Бідолашна грушка за тими дітьми, мабуть, ніколи не дочекалася їхнього дозрівання. Груші разом з яблуками, сливами і абрикосами здавна вважалися нашими головними плодовими деревами, яких, на щастя, можна було зустріти у будь-чиєму садку.

БЕЙСЬКА ГРУША

Бергамот — один з найпопулярніших сортів груш. Цим словом називають відразу кілька сортів груш, що об’єднані в одне сімейство, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Ці груші популярні й серед споживачів, і серед садівників. Останнім подобається, що бергамоти добре прилаштовуються до різних умов вирощування, стійкі до перепадів температури і вологості.

А ось назву «бергамот» груші отримали, як вважають дослідники, цілком випадково. Цьому вони мають завдячувати співзвуччю з турецьким словосполученням «beg armudi?», що значить «бейська груша». Отож жодного стосунку ні до італійського міста Бергамо, ні тим більше до чаю з бергамотом ці груші не мають. Хоча можливо, хтось, попиваючи відомий чай, здивовано відшукує у ньому й грушеві нотки.

Груші бергамот, широко розповсюджені в Європі, особливо популярні в Італії, Іспанії і Франції.

Науковці відзначають, що ці груші не лише смачні, а й корисні  насамперед завдяки великому вмісту в плодах арбутину і хлорогенової кислоти. Саме цим вони особливо цінні людям із захворюваннями сечостатевої системи, бо позитивно впливають на функціонування печінки, жовчного міхура, сприяють виведенню жовчі і шлаків.

Та й просто, без усіляких лікувальних намірів з’їсти грушку бергамот — неабияке задоволення.

ДИТЯ ЦИТРОНА Й АПЕЛЬСИНА

В офіційній ботаніці відзначають, що бергамот — це цитрусова рослина, створена людиною шляхом схрещування цитрона й апельсина-померанця.

Відомо про це мало що. В одних джерелах йдеться, що відбулося це в Китаї. В інших, що бергамот ніякий не гібрид, а взагалі такий собі апельсиновий мутант.

Батьківщиною бергамота в усякому разі вважають Південно-Східну Азію. Та справді відомим він став завдяки Італії, де в місті Бергамо його не вирощували у великих кількостях, і навіть розпочали виробництво бергамотової олії.

До слова, цитрус став не лише хрещеником італійського міста Бергамо, а й символом провінції Калабрія. Рослину культивують у Китаї, Індії, середземноморських і чорноморських країнах, у США і Латинській Америці.

ЛІКУЄ І ЗАСПОКОЮЄ

Бергамот-цитрус має чимало лікувальних властивостей, тому його здавна використовують у медицині. У часи, коли не було антибіотиків, його використовували як антисептик, прикладаючи розрізаний плід до пошкодженого місця, з нього робили цілющі мазі та бальзами.

Плоди рослини також використовували для зміцнення імунітету й поліпшення травлення. Здавна вважають, що він стабілізує нервову систему і знімає напруження, сприяє концентрації уваги. Та й зараз бергамотову олію цінують насамперед саме за це.

Бергамотову олію, яка має одночасно заспокійливу і тонізувальну дії, отримують насамперед із шкірки плоду, меншою мірою — з квітів і листків.

Олія містить ліналоол, що заспокійливо діє на серцево-судинну й центральну нервову системи,та флаваноїди — мелітидин і брутерідин, що знижують рівень поганого холестерину.

ЧАЙ З БЕРГАМОТОМ

Чорний чай з бергамотом став популярним завдяки сорту ароматизованого чаю Earl Grey, створення якого пов’язують з британським аристократом і політиком Чалзом Греєм. Він нібито отримав чай у подарунок від китайського чиновника. Але ця версія зазнала краху ще у дев’ятнадцятому столітті, коли вже знали, що у Китаї майже не виготовляють чорні чаї та знати не знають, що таке цей бергамот.

Дорогі британські чаї роблять і зараз з бергамотовою олією, як і в старі добрі часи. Та, очевидно ж, що стільки бергамоту, потрібного лише для цих чаїв, не набереться. Так що у дев’яносто відсотків продукції додають «ароматизатори, ідентичні натуральному». Деякі виробники чаю, правда, додають до нього ще й сушену бергамотову цедру.

Класика «Ерл Грея» — саме чорний чай з бергамотом, але зараз під тією ж назвою випускають й ароматизований зелений чай.

Бергамотом ще називають і садову монарду — рослину з яскравими фіолетовими чи ліловими квітами і продовгуватим листям. На неї ще кажуть американська меліса, бо батьківщина рослини — Північна Америка. Певно, чули таку назву і квітку бачили, вона зараз досить популярна у садівників.

Відомо,що першими відвар з монарди почали пити індійці племені освего, через що напій і отримав назву Oswego tea. А перші білі поселенці, помітивши, що смак монади схожий на смак бергамота, а чай з листям монарди такий же смачний і ароматний, називали її також бергамотом.

Крім того, суцвіття й листя монарди народна медицина використовує для приготування лікувальних настоїв і відварів, які мають жарознижувальну і бактерицидну дію, використовують при бронхітах, болях у шлунку, для загоювання ран.