Філософські квіти
Родина Параски Хоми закликає державу посприяти збереженню та популяризації творчості народної художниці
У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відкрилася персональна виставка Параски Хоми — майстрині народного розпису, яка народилася в селі Чернятин Івано-Франківської області, заслуженого майстра народної творчості, кавалера ордена імені княгині Ольги. У творчому доробку малярки — близько п’яти тисяч картин, що є окрасою музеїв Львова, Києва, Запоріжжя, Івано-Франківська, Коломиї, Одеси, Москви, Санкт-Петербурга. Київському глядачеві картини Параски Хоми презентувала її родина: син Ярослав і невістка Степанія.
«Живописний світ Параски Хоми схожий на вишивку, мережану барвистими орнаментами, де кожна квітка — окремий організм. Кожен із нас може знайти на виставці «свою» картину, з якою входитиме в резонанс. Такі люди, як Параска Хома, безумовно, є «золотим фондом» нації», — відгукнувся про творчість майстрині мистецтвознавець Юрій Мельничук. Багатство кольорів, «запашні» букети квітів на картинах — ось оригінальність мікросвіту 77-річної малярки. «Мистецтво Параски Хоми полягає в тому, що вона вміє вкладати в намальовані квіти філософську ідею, зовсім інше мислення. Свою творчість художниця розпочинала з кераміки та вишивки. На мою думку, цей досвід глибоко ввійшов у душу майстрині. Намальовані квіти Параски Хоми — це знаки-букви, які необхідно вміти читати. Такі полотна доносять нам інформацію від предків, тому подібні виставки я сприймаю як можливість поширення національної ідеї», — зазначив мистецтвознавець Володимир Рак.
Особливість творчості Параски Хоми полягає у формі її вираження. Про це наголосив у коментарі для «Дня» директор «Музею Івана Гончара» Петро Гончар. На думку пана Гончара, роботи майстрині вирізняються від полотен інших художниць, які малювали в подібному «народному» руслі, своєю аналітичністю, оригінально підібраною особистісною палітрою кольорів. «У барвистому розмаїтті Параски Хоми ти шукаєш ті барви, яких бракує твоїй душі. Моя дочка якось запитала у мене: «Мамо, а де Україна?» Думаю, що якби вона була на цій виставці, то сказала б: «Оце і є Україна!» — прокоментувала побачені полотна Народна артистка України Ніна Матвієнко.
В одному з інтерв’ю Параска Петрівна так схарактеризувала своє покликання: «Як хоч один день не малюю — не знаю, де ся маю діти. Малюю на ліжку: кладу фанерку, папір, збоку — фарби. Малюю, коли правнучка спить. Вона прокинеться і запитує: «Малюєш, бабо? Малюй, малюй...»
На жаль, через погіршення стану здоров’я майстриня не змогла приїхати на відкриття виставки. Але від імені художниці її рідні подарували одне з полотен Параски Хоми фондові «Україна-3000», яке передадуть «Лікарні майбутнього».
Після відкриття виставки кореспондент «Дня» поспілкувалася з невісткою Параски Хоми, Степанією Хомою:
— Пані Степаніє, з чого почався живопис Параски Петрівни?
— Мама почала працювати в живописі завдяки синові, моєму чоловікові Ярославу. Вона малювала свої квіткові орнаменти, а Славко «переносив» їх на кераміку. Так розпочалося мамине захоплення, яке «переросло» у величезний творчий доробок.
— Мистецтвознавець Володимир Рак стверджує, що квіти пані Параски — це знаки-букви, але, здається, в них можна вбачати й певні сакральні посилання. Чи свідомо наповнює художниця свої полотна таким контекстом?
— Гадаю, що ні. Мама безмежно любить село, квіти, рідну землю. Мабуть, із цієї любові постає «священність» полотен. А ще філософічність картин полягає у спеціально підібраних барвах. Мама ніколи не використовує чорного кольору, навіть коли й застосовує його, то накладає на нього іншу фарбу. Це «невикористання» Параска Петрівна пояснює тим, що чорне в неї асоціюється із землею. На її думку, треба акцентувати увагу не на землі, а на її буйноцвітті.
— Хто допомагає вам у популяризації творчості художниці?
— Майже всі виставки ми організовуємо за власний кошт. Ми намагаємося постійно «достукатись» до влади з проханням допомогти репрезентувати творчість Параски Хоми в різних містах України, відкрити персональну майстерню, але відповідей на ці запити не отримуємо. Тим часом нещодавно ми отримали пропозицію з Канади щодо купівлі всіх робіт художниці. Ми, звичайно, відмовилися, бо хіба можна продати національну ідею?
