Особлива біографія

Сергій Колос народився 8 жовтня 1888 року в родині службовця земельного банку в Петербурзі. Середню освіту здобув у морському кадетському корпусі, але на флот не пішов. 1910 року переїхав на Галицьку Україну, де вступив на філософічний факультет Львівського університету. Під впливом І. Франка, з яким був особисто знайомий, захоплювався культурою та побутом Гуцульщини, вирушив у мандрівку Карпатами, щоб збирати фольклор та замальовувати унікальні костюми місцевих жителів. Це й вплинуло на рішення стати художником.

Сергій Колос виїжджає до Європи і розпочинає навчання в Інституті красних мистецтв у Неаполі, пізніше, впродовж 1912—1914 років, студіює малярство та рисунок в Академії мистецтв у Мюнхені. Здобувши ґрунтовну мистецьку освіту в майстерні професора Антона Ашбе, де свого часу навчалися експериментатори авангардного малярства В. Кандинський та К. Петров-Водкін, 1914 року Колос повертається до України.

Під час Першої світової війни свої навички художника Сергій Колос трохи призабув. Пізніше почав займатися політичною та державницькою діяльністю — 1917 року його обирають членом президії Українського Національного Конгресу, а відтак членом Центральної Ради.

1918 року, тридцятирічний, він знову стає студентом — тепер Української академії мистецтва. Спочатку в майстерні В. Кричевського, а згодом — у М. Бойчука. Бере участь у колективному створенні фресок для касарень Луцького полку, оформленні будівлі Київської опери до Першого з’їзду рад, ілюструє книжку «Український народний танок» у видавництві «Час». До цього періоду належать станкові твори художника — «Дівчина розчісує косу», «Портрет Івана Падалки», «Художник».

Після закінчення навчання Сергій Колос викладає малюнок, живопис та композицію на підготовчих курсах при академії. Як згадує сестра художника Костянтина Піскорського Єлизавета, котра навчалася на цих курсах: «Тоді я вперше зіткнулася з «бойчукізмом», в дусі якого викладав С. Колос». Він працює також у київських текстильних майстернях. 1925 р. С. Колос, ставши членом АРМУ, очолив текстильне відділення живописного факультету КХІ, виїжджав у відрядження до Ташкента з «науковою метою для студіювання художньо-текстильної промисловості».

1929 року художник отримав звання професора, а в творчому доробку вже значилися такі роботи: килими «Птах і собачка», «Ой летіла зозуленька» (1923). Новаторсько-експериментальні пошуки С. Колоса, що були зразками гармонійного поєднання кольорів, орнаментально-площинного трактування рослинних, тваринних та архітектурних мотивів, заклали перші паростки розвитку тематичного килима 1920—1930-х років.

У 1936—1941 роках Сергій Колос — доцент Ленінградського текстильного інституту, як визнаний фахівець із проблем художнього текстилю виступає з лекціями в Академії мистецтв СРСР. Водночас живе «під пильним поглядом» органів НКВС.

Перебувши Другу світову війну на Уралі, С. Колос зустрічається  1946 року в Києві з родиною, яка дивом вижила у блокадному Ленінграді. Працюючи старшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, художнім керівником Київського училища прикладного мистецтва, митець-дослідник багато писав про монументальне мистецтво, килимарство, народні промисли, національний одяг, художній текстиль. У лекціях перед студентами, у численних мистецтвознавчих статтях (опублікованих в альбомах, наукових збірках та спеціальних журналах, а також рукописних, що дбайливо зберігаються в архіві родини художника) він обстоював традиції національного мистецтва, «боровся проти його спрощення та вульгаризації».

У часи хрущовської відлиги, коли 1962 року у Києві було організовано Клуб творчої молоді «Пролісок», головою якого обрали Леся Танюка, 22 червня того самого року започатковано діяльність секції образотворчого мистецтва, основою якої були В. Зарецький, А. Горська, Г. Севрук, Л. Панченко, В. Кушнір, В. Задорожний, Г. Зубченко та інші. Одним із програмних положень секції стало відродження перерваних традицій українського мистецтва 1920—1930-х років, зокрема творчості репресованих бойчукістів. Серед постійних лекторів клубу, які відчайдушно боролися за реабілітацію бойчукістів, були І. Врона та С. Колос. Та невдовзі — «на крижаному перевалі від хрущовської відлиги до брежнєвського застою» — клуб зазнав офіційних утисків. 1963 року було заборонено виставу «Отак загинув Гуска» М. Куліша у Львівському театрі ім. М. Заньковецької творчого тандему Л. Танюк—А. Горська; розгромлено молотками Шевченківський вітраж у вестибюлі київського університету, створений А. Горською, О. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко (1964 р.), багатьох із них виключили із творчих спілок. Серед тих, що потрапили в опалу, був і 75-річний Сергій Колос — його усунуто від педагогічної, публіцистичної та лекторської діяльності.

Залишалася творчість і вузьке коло друзів. Митець і надалі підтримував контакти з уцілілими однодумцями у Києві — О. Бізюковим, В. Нагаєм, І. Вроною, П. Костирком; листувався з О. Павленко, А. Івановою, О. Кравченком. У листі до останнього у квітні 1969 року С. Колос із сумом писав: «...Вже відкрилась наша монументальна виставка. (...) З експонатів 1920-х років викидали речі, як хотіли. З музею теж мало що взяли, мовляв, це не картони для монументального живопису. Про Михайла (Бойчука) згадувати не полагається. Навіть збільшених до 1 метра фото з розпису Луцьких касарень та оформлення Оперного театру до I з’їзду РАД не вказано, що то робила бригада під керівництвом Михайла (Бойчука). Якимсь чудом до експозиції потрапив мій килим Карл Маркс (1926 рік) та «Дружба народів» (1967 рік)».

Боляче було дивитися на людську підлість, на поновлення репресій проти українства, і наступного року — 20 грудня 1969 року — серце Сергія Колоса не витримало. Художника не стало...

Залишилися твори і пам’ять про людину, яка впродовж життя була вірною юнацьким ідеалам творення нового національного мистецтва в Україні.

Фоторепродукції картин надано автором