Аукціон подій п.Хвостіва

КРАСИВО ЖИТИ НЕ ЗАБОРОНИШ (65 у. о.)

Агентства оприлюднили цікаву інформацію: «Виробництво шампанського в Україні в травні порівняно з квітнем збільшилося на 64%». Зрозуміло, раз збільшилося виробництво шампанського, значить, збільшилося й споживання. Який звідси висновок: з одного боку, начебто красиво жити стали, а з іншого боку — дуже ризиковано. Адже, якщо хто не ризикує — не п’є шампанського. Значить, п’є шампанське той, хто ризикує. І, виходить, у квітні-травні маса ризикованих операцій провернулася. З чим громадян і вітаємо!

У зовсім безрадісні часи збільшувалося споживання горілки. Народ мовчав і, отже, не діяв. А зараз в ризиковані афери кинувся. Адже тут таке: поталанить — не поталанить. Сьогодні шампанське, а завтра... Як-то кажуть, від суми і від... Та на цю тему у нас другий лотик.

НЕ ЛІЗЬ У БУТИРКУ! ХОЧА... (45 у. о.)

Той самий Гусинський вирішив налагодити доставку туди пошти, а також власних видань: «Сегодня» і «Итоги». Адже «там немає елементарних людських прав». Зібрався з Бутирки медіа- магнат зробити зразково-показовий заклад.

А може, все-таки Путіну належало Гусинського послідовно, під виглядом ознайомлювальних варіантів, саджати в різні пенітенційні заклади. І тоді телевізорами з холодильниками завалять в’язниці по всій Росiї. А то що ж: скоро зеки, щоб до Бутирки втрапити, екзамени складатимуть на конкурснiй основi?

«БРАТ ЧИЧИКОВ» ВИЯВИВСЯ КУЛЬТУРИСТОМ (89 у. о.)

Коли я читав у «Дванадцяти стільцях» главу про постановку такого собі театру Колумба «Одруження» Гоголя, мені здавалося, що це перебільшення. Ну хіба може Подколесін верхи на Степанові їздити, або Агафія Тихонівна по натягнутих канатах шастати, тримаючи парасольку з написом «Хочу Подколесіна?». Для цього в актора, який таке виконує, безперечно, мають бути видатні акробатичні здібності... На задньому плані — хори і кордебалети... І головна риса тієї пародійної постановки — надто далекий зв’язок із Гоголевим оригіналом. Тому завжди радісно виглядав напис на афіші: «Текст М.В. Гоголя».

Однак театрові імені І.Франка це завдання вдалося в реальності. Більш дивної і дикої інтерпретації Гоголевої поеми «Мертві душі» я не бачив (п’єсу «Брат Чичиков» за «текстом» Гоголя написала Ніна Садур).

Спочатку дія відбувалася в Італії. Чичиков був італійським — гондольєром. Згідно з уже ільфо-петровською традицією, Павла Iвановича грав атлетичної статури актор (хоча в Гоголя він «ні тонкий нi товстий, ні старий ні надто молодий», коротше — ніякий!) Мало того, протягом спектаклю він регулярно скидав із себе сорочку, аби продемонструвати величину біцепсів і грудей, посилюючи враження характерними для культуристів жестами. Це та дещиця, що в спектаклі справді вражала. Оце вже бідний Павло Іванович позаздрив би конституції цього актора...

Італійському Чичикано якась пані з величезним декольте спочатку запропонувала покласти голову на груди i перевірити, чи є в неї душа. А потім диким голосом заволала: «Їдь-но в Росію! Там мор. Скуповуй мертві душі!» Поки гондольєр міркував, де Росія знаходиться, відчинилися двері, розташовані в полотні, яке ділило сцену по діагоналі надвоє, і звідти висипала юрба чоловік із 15 у білих сорочках зі свічками. Режисер постійно використовував якісь загадкові натовпи. (Ну все, як в Ільфа й Петрова! Все!) Загони арлекінів, доміно, пастушок. Інколи з боєм в їхню гущавину вривався хвацький ансамбль балалаєчників. Усі вони чергувалися один з одним, як червоні та білі в часи громадянської війни. То арлекіни потанцюють, поступляться місцем балалаєчникам, то ці зі свічками нагрянуть. Циркуляція не припинялася.

Коли виникали нечасті паузи, актори-солісти відразу починали щось кричати чи плакати. Жінки, як одна, впадали в істерику. Навіть цілком спокійна за романом дружина Манілова норовила розірвати мускулистого Чичикова на сувеніри, мов шанувальниці — Майкла Джексона.

Під кінець першого акту раптом на сцені з’явився маленький чоловічок у чомусь мішкоподібному. Після його перших реплік уперше в залі за півтори години залунав ЗДОРОВИЙ сміх. Цим маленьким чоловічком був актор Бенюк. Грав він, щоправда, чомусь гіганта Собакевича (Текст Гоголя: «Собакевич здався вельми схожим на середньої величини ведмедя»). І хоча Бенюк швидше нагадував ведмежа, зіграв він блискуче. Наприклад, огрядний Собакевич мав звичку наступати на ноги. Бенюк вийшов з цієї ситуації дотепно й оригінально. Він по-дитячому безпосередньо робив широкий крок, наступав на черевик Чичикову і миттєво прибирав ногу назад. І хоч сам Бог велів Бенюкові грати Чичикова, режисер — зовсім інше. А жаль. Хоча в режисерів на це своє театральне право. Так само, як і в глядачів своє — звалити після антракту. Що багато хто і зробив. У тому числі і ваш непокірний слуга.