Аукціон подій п.Хвостіва

Для шанувальників «Аукціону» я трішки розповім про історію його виникнення. Коли ідея «продажу» й містифікованого персонажа вже дозріла, то представити його у плоті взявся Анатолій Миколайович. Як міг я пояснив, яким я його уявляю. А уявляв я його собі слабо. Як виглядають аукціоністи? «Намалюй, будь ласка, Толю, — промимрив я, — щось на кшталт Якубовича, він проводить багато аукціонів».

Коли я побачив портрет, мене як і будь-кого, хто близько спілкувався з художником, вразила нестандартність розв’язання задачі. Блискучий майстер дрібниць: він посадив на плече Хвостіва не звичного в таких випадках папугу, а криловську гаву, котра здивовано впускала сир. Це здивування посилювалося молотком, який втратив звичайну свою міцність і аморфно зігнувся. Картинка набула небаченої динаміки й сатиричної спрямованості. Незважаючи на безпристрасний вираз обличчя Карла Івановича, Анатолій увів дві ліричні деталі. Перша — маленький молоточок, який скоріше нагадує медичний і стирчить з кишені піджака Хвостіва, як у лікарів — із халата. А друга — це те, що метелик аукціоніста повністю повторював його вуса. Тобто, їхню удавану журливість він дзеркально перевертав на задьористість. Вуса — характер даного персонажа.

Ці деталі помічаються не відразу, або не помічаються загалом. Однак підсвідомо вони все одно діють.

Далі я хочу сказати парадоксальну річ: на все це в Анатолія пішло 5 хвилин. Нечувана творча концентрація!

Коли рубрика зароджувалася, то відразу ж, по-перше, мала на увазі стислу до афористичності форму подачі. А по-друге, максимально можливу «свіжість» події. Звідси й мінімум часу на його обробку.

Унікальність обдарування Анатолія полягала й у тому, що він примудрявся працювати над чотирма лотами ВОДНОЧАС. Інформація, стисла до гасла, об’ємно розгорталася його фантастичною уявою. Щоразу підкидаючи йому «лоти», я (та й усі, ясна річ) був вражений результатами. Вони були непередбачувані. Ось приклади його газетних, чисто «хвостівських» праць.

1. Про боротьбу з корупцією вищих чинів міліції з нижчими.

Через неприхід на теледебати міністра МВС Ю.Кравченка з М.Бродським Хвостів перемогу присудив останньому. Проте відзначив, що «в нашій країні саме переможців і судять». Це була не більше ніж уїдлива фраза. Карикатура ж вийшла пророчою. Буквально через кілька місяців М.Бродського посадили. Згодом, правда, народною волею (обраний депутатом) його випустили.

Це був вищий пілотаж переведення щоденних газетних подій у цілком іншу площину, яка дозволяла їх перенести на полотно Вічності. Буденні факти олівець Казанського заломлював у дивовижні, чарівні образи.

Сьогодні я говорю з вами без маски й розповідаю «про кухню», оскільки трагічність того, що сталося, порушує будь-які правила гри. Я переконаний, що сьогодні немає в нашій країні події більшої за масштабом, ніж загибель геніального художника. Ніхто з нас не зможе пригадати, приміром, які королі чи, говорячи сучасною мовою, — «політики з економістами», правили за життя Леонардо да Вінчі (котрого так любив Казанський). І не тому, що вони були не вельми талановитими людьми, просто справа в масштабі впливу. Просто те, що робив цей чоловік, згодом стало потрібним мільйонам людей планети.

Користуючись аукціонним «хвостівським» принципом, я вірю, що все (і навіть народжене маленькими імпульсами щоденності) намальоване Анатолієм, придбає Безсмертя. Не торгуючись.

№223 20.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»