Гра в тлумачення

Від житомирян, які активно цікавляться політикою, нині можна почути тиради, що їм повинно знайтися місце в нових виданнях «Словника нецензурної лексики» Лесі Ставицької. Привід — безперервна гра навколо можливості розпуску українського парламенту та дати виборів президента України. Вочевидь, людям це набридло до нудоти. І зрозуміти їх можна. Коли Верховна Рада призначила президентські перегони на 25 жовтня 2009 року, ми з моєю дочкою Галиною, яка вивчає право в одному з університетів, обговорювали це питання. Її висновок був такий: у даному випадку Верховна Рада порушила визнаний (в Україні теж) принцип незворотності права, що встановлює недопустимість переносу нових норм законодавства на правовідносини, які діяли до набуття ними чинності. Але представник Верховної Ради у Конституційному Суді пан Селіванов цим же принципом публічно обѓрунтовував законність даної постанови. Тобто парламент прийняв документ, який допускав взаємовиключні тлумачення, що апелювали до одного і того ж правового принципу. У справі з призначенням дати виборів Президента на 25 жовтня нинішнього року Конституційний Суд своє слово сказав (після цього багато з тих, хто запевняв громаду, що та постанова є абсолютно коректною з точки зору права, почали дружно визнавати, що вона була політичною). Водночас, навколо конституційних положень, якими визначаються можливі причини дострокового припинення повноважень Верховної Ради, тим паче щодо продемонстрованої Віктором Ющенком практики їхнього застосування, вже назбиралися томи коментарів. Тим не менше, блокування трибуни парламенту, розпочате депутатами від фракції Партії регіонів 12 травня, несподівано знову підігріло розмови про можливий розпуск парламенту. Від людей із президентського оточення, та й деяких експертів, пішли заяви, що в разі, коли 17 травня не розпочнуться сесійні засідання ВР (тобто через 30 днів після останнього засідання), то від того дня Президент матиме підстави для розпуску парламенту. (Це навіть не враховуючи суперечок навколо рішення КС щодо конституційності нинішньої урядової коаліції). Виходило, що після перерви, обумовленої великодніми і травневими святами, можна було на кілька днів заблокувати роботу ВР, і... прощавай ,парламент.

Абсурд та й годі. Але потенційно закладений у нормах чинного Основного Закону. Той факт, що задля уникнення звинувачень у розігруванні подібного сценарію парламентарі від ПР дозволили спочатку відкрити сесійні засідання ВР, а потім їх продовжити, свідчить: нардепи серйозно сприйняли можливість названого варіанту. Втім, існують й інші думки. Зокрема, лідер партії «Українська платформа», народний депутат України Павло Жебрівський під час недавньої прес-конференції у Житомирі на запитання автора стосовно даних моментів відповів, що відлік 30-денного терміну непрацюючого парламенту слід починати з дня, коли сесійні засідання повинні були розпочатися, але цього не сталося. Дивимося пункт 3 статті 90 Конституції України. Так ось, серед інших підстав для дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради там записана така: якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Отже, неясність у початку відліку часу «Ч» для парламенту все ж є, оскільки залишається можливість для різних підходів щодо того, як розуміти «не можуть розпочатися». Тому, видається, маленьке доповнення до згаданої статті, яке, наприклад, відповідало б наведеному тлумаченню П. Жебрівського або якимось іншим чином конкретизувало даний пункт, було б дуже доречним.

У принципі як правознавцям і політикам, так і громадянам, які намагаються бути законослухняними, добре відомо, що в Конституції України і багатьох законах є маса положень, які дають (або зацікавлені особи чи політичні сили представляють справу в подібному аспекті) можливості для різного роду юридичних маніпуляцій. Так, і після неодноразового удосконалення виборчі закони часто використовуються не стільки для захисту прав виборців, скільки для нехтування ними. (2006 року автор неодноразово демонстрував це на прикладі судових процесів навколо виборів міського голови Житомира). Безсумнівно, інтереси суспільства полягають у тому, щоб норми Конституції і законів були максимально зрозумілими і не допускали довільних інтерпретацій. Хоча ніхто ще не придумав ідеальної правової системи, і в країнах із розвинутим демократичним законодавством теж трапляються конфлікти на ѓрунті тих чи інших тлумачень положень правових актів. Але те, що там виняток, у нас є правилом. Причому складається стійке враження, що велику кількість юридичних норм написано тими, хто погано вчився у відповідних вишах, тобто «трієчниками». До того ж, обізнані на тонкощах парламентської кухні люди, зокрема й колеги-журналісти, вже давно помітили і наочно показали, як у певні закони, особливо пов’язані із функціонуванням влади, набуттям і обігом власності, фінансів, спеціально вносяться норми, вигідні певним конкретним політикам, партіям або бізнесовим групам і навіть окремим особам (проект «Конституції на двох» ПР і БЮТ, щодо якого сталося «витікання» інформації, — наочний приклад, утім, як і більшість інших проектів нової Конституції). У результаті суспільство постійно лихоманить від узагалі питань — який термін працюватиме парламент, коли закінчуються повноваження чинного Президента і коли будуть наступні президентські вибори, яким чином кожному з цих вищих органів державної влади суспільство може, образно кажучи, показати «червону картку». І питання ці зовсім не другорядні, оскільки вони повним ходом використовуються для дискредитації нашої країни та її дестабілізації нашою північно-східною сусідкою. А проріхи у цивільному і господарському законодавстві стали невід’ємною базою рейдерських атак на певні економічні об’єкти та інші привабливі шматки власності.

...Ідея чіткого принципу встановлення часових рамок для президентських виборів та інавгурації новообраного глави держави, як це робиться в США, вже витає у повітрі. Коли автор запитав лідера УП П. Жебрівського, чи не варто було б закласти подібні норми в наших законах, він сказав, що в принципі це варто розглянути, хоча вказав на складність узгодження названого підходу (при нинішніх засадах формування української влади) з можливістю дострокового припинення повноважень Президента. Дійсно, після смерті Франкліна Рузвельта 1945 року, вбивства Джона Кеннеді 1963 року та добровільної відставки Ричарда Ніксона з огляду на перспективу неминучого імпічменту 1973 (можливо, 1974) року до нових чергових виборів обов’язки президента США виконували віце-президенти. У нас таку посаду не передбачено, отже у таких випадках в Україні потрібні дострокові президентські вибори. Днями ідею чіткої фіксації певних часових проміжків для проведення виборів президента України та його інавгурації озвучив народний депутат від регіоналів Борис Колесников. Отже, процес пішов. Щоправда, автор спіймав себе на думці, що ПР ініціює цей варіант, щоб у разі поразки на президентських виборах їхнього кандидата спробувати розіграти сценарій імпічменту глави держави. А далі повести справу так, щоб із використанням певних механізмів ця посада все ж перейшла до них. Утім, подібні плани мають передбачати зміни чинної Конституції або прийняття нової. Найгіршим для долі України буде такий розвиток подій, коли цей процес українські політики реалізовуватимуть навіть не з власних бодай меркантильних міркувань, а під диктовку Росії. (Про такий поворот пишуть деякі інтернет-видання). Тоді під виглядом розвитку демократичних процедур наша країна може прийти до прямо протилежних результатів. З усіма руйнівними для її долі наслідками.