Iмперія хоче їсти

В одному з випусків програми «Угол зрения с Александром Приваловым» директор Центру Карнегі в Москві Дмитро Тренін зазначив, що «висловлювання Володимира Путіна про роль України у Другій світовій війні, мовляв, Росія перемогла б і сама, означає початок осмислення російської історії окремо від історії України». Якби російське суспільство наважилося на відверту розмову про історію та переосмислення власної ідентичності, що автоматично означає відхід від імперської парадигми, це був би, напевно, чи не найкращий варіант розвитку геополітичної системи на пострадянському просторі.

Але... Висловлювання нового-старого глави РФ Володимира Путіна щодо стратегічних зовнішньополітичних завдань та імперська ностальгія (з останнього — лист російського письменника Захара Прілєпіна до Сталіна) свідчать про протилежне.

Великою мірою відверте переосмислення тих фундаментальних принципів, якими Російська держава керується вже століттями, — небезпечне для неї самої. Зрештою, будь-яке переродження — процес болючий, але, з іншого боку, життєво необхідний. «Я вважаю, що Росії потрібно не претендувати на роль особливого зовнішньополітичного полюса, а всі свої зусилля зосередити найперше на внутрішніх проблемах. Потрібно освоїти свої території, зайнятися подоланням жахливих диспропорцій на всіх рівнях життя, розвивати Далекий Схід. В іншому разі країна може не втриматися в нинішніх кордонах», — зазначив у коментарі «Дню» незалежний журналіст Семен Новопрудський.

На жаль, російська більшість цього не розуміє, а колишня радянська партійна номенклатура, що зараз перебуває при владі, тим паче не здатна очолити процес переосмислення. Що ж до ліберального середовища, то концепція Росії як європейської національної держави також не витримує критики, адже російська ідентичність не побудована на мононаціональній основі. То як будуватимемо національну державу — відколюючи неросійські шматки чи, навпаки, уніфікуючи всіх і все?

Характерною є реакція російського ліберального (!) середовища на прийняття в Україні закону про мови. Один з провідних співробітників Московського центру Карнегі зазначила: «Я не погоджуюся з тим, що це рішення, до речі, внутрішньоукраїнське, було продиктоване Росією. Сама наявність російської мови та її широке розповсюдження в Україні — результат історичних обставин, а зовсім не нав’язування з боку Росії».

Тобто так чи інакше перемагає Росія архаїчна, тоталітарна, імперська. Те, що проект усього життя Володимира Путіна — це реінкарнація Радянського Союзу у вигляді союзу Євразійського, — річ давно відома. Але будь-яка імперія, а особливо далеко не на пікові свого розвитку, «хоче їсти»...

Згідно зі статистикою, наведеною на сайті агентства «РиФ», 85% території Росії не придатні для комфортного існування. 40% населення перебуває за межею бідності, а 53% — це люди пенсійного чи передпенсійного віку. 93 мільйони осіб із 127-ми живуть за рахунок бюджету. Не кажучи вже про те, що в Росії різко скорочується насамперед кількість слов’янського населення, натомість за останні 15 років кількість мусульман у країні збільшилася на 40%. Якщо так триватиме й далі, то ідеї російського світу в самій державі не буде на кого спрямовувати.

Експерти, в тому числі російські, відверто попереджають, що на відновлення СРСР у РФ не вистачає ресурсів. Найперше йдеться про економічні ресурси. Адже ВВП Росії з усіма її природними багатствами займає менше як два відсотки у ВВП світовому.

Утім, для нинішньої Росії за наявної ситуації не менш важливим є і людський потенціал. І якщо протягом ХХ століття долю Радянського Союзу вирішувало українське зерно, то зараз, у ХХІ столітті, статус Росії як одного зі світових полюсів залежить від того, чи вдасться їй обстояти претензію на нашу історію та інтелектуальний потенціал.

«У Росії існують серйозні проблеми з людським потенціалом. У найближчому десятилітті їй доведеться вирішувати складні демографічні проблеми та питання якості людського потенціалу. Поповнення цих ресурсів за рахунок населення України — дуже важливий елемент», — переконаний заступник генерального директора центру ім. Разумкова Валерій Чалий.

Російське питання має для українського майбутнього величезну вагу. Утім, ані розпад Росії, ані, тим паче, її трансформація в новітню імперію не є виходом із ситуації. Як вважає експерт з проблем міжнародної безпеки Євген Жеребецький, доки Росія зберігає певні позиції, вона є стримуючим фактором експансії Китаю та розгулу екстремістських мусульманських течій. Але «Росія перейшла точку неповернення — немає духу, немає енергії в російської нації, — зазначає він. — Вони й хочуть нас з’їсти для того, щоб затягнути агонію. Але відвернути її неможливо. Україна в цій ситуації потребує відповідних лідерів і народу, який цінував би свободу і те, що його діти розмовляють рідною мовою, вище за кон’юнктурний заробіток».

Вікторія СКУБА, «День»

«ЯКЩО ВИЗНАТИ, ЩО УКРАЇНЦІ — ЦЕ ОКРЕМА НАЦІЯ, КОТРА ІСНУВАЛА Й ІСНУЄ НА ТЕРЕНАХ КИЇВСЬКОЇ РУСІ, ТО ПОСТАНЕ ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ РОСІЯН»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор КНУ ім. Т. Шевченка:

— Питання полягає в природі російської держави. Важливу роль відіграє не тільки політичний устрій, а й кордони країни, території, соціум, який створює цю державу і живе на ній. Усі ці параметри російської держави ставлять її громадян та керівництво перед дуже складною проблемою: вибір майбутньої моделі Росії. Чи це буде демократична європейська держава з федеративним устроєм та відповідною політичною системою, чи їй підходить якась інша форма існування. У цьому контексті історія засвідчила, що найоптимальніша модель для збереження цілісності величезної російської території з різними народами — імперська.

1991 р. проблема ідентичності російської держави була дуже гострою. Критично постало питання: що має утворитися після розвалу Радянського Союзу? Переважна більшість росіян не ототожнює своєї держави з Російською Федерацією. На їхню думку, це — усічені рамки. Оскільки така концепція доволі поширена, Україна для них — питання номер один. Незважаючи на те, що історія формування Російської імперії налічує кілька етапів формування, остаточно вона склалася, коли було покінчено з українською самостійністю та приєднано наші землі. Зараз вони претендують не лише на наш суверенітет та землі, а й на право українців бути окремою нацією. Ми бачимо, як в інформаційному просторі України набувають поширення ідеї русофільства, через російську культуру ведеться насадження їхньої ідеології. Все для того, щоб переконати українців, що вони не мають права на свою власну мову, культуру та окремішність як нації. В іншому разі, вони стануть чужорідним тілом для майбутньої Російської імперії. Отже, Росія зі своїми імперськими мріями становить величезну загрозу для української державності й ментальності.

У суспільну свідомість послідовно впроваджується гіпотеза про те, що до 2035 року від України залишиться тільки Центральна та Західна частини. Схід і південь країни, включно з Кримом, відійдуть до Росії. Такі прогнози публікуються на сайтах і навіть у певних футурологічних дослідженнях. Тобто в суспільній та міжнародній думці готується підѓрунтя для сприйняття того, що через 20 років України вже не буде в її теперішніх кордонах. Вона увійде до складу Росії...

Коли відбулася пролетарська революція 1917 р. і в період буржуазних реформ були спроби змінити російський устрій, але це не дало ніякого прогресивного результату. Пізніше Єльцин хотів створити демократичну майже конфедеративну державу, але це призвело до дезінтеграції Росії. Серед ліберальних кіл сьогодні популярна ідея, що треба будувати Росію як європейську національну державу, тобто на основі російської нації. Утім, виникає питання: хто такі росіяни? Якщо будувати державу на основі «русского национализма», всередині Росії виникнуть серйозні міжнаціональні тертя.

Тож, 20-річний період самостійного існування Росії переконав її громадян, що треба повертатися до імперської форми існування. Саме такий курс обрав Путін. Він розуміє, що відмова від імперської форми існування призведе до неминучої втрати територій. Це підтвердили і Іспанія, і Британія (де досі тривають процеси розпаду), і Австро-Угорська імперія. Однак перед російським керівництвом та суспільством стоїть проблема: чи може відбутися Велика Росія, поверненням якої всі марять, у кордонах Російської Федерації? Російські ідеологи вважають, що не зможе. На їхню думку, має постати нова держава, відтворена в межах старої імперської форми. Для повернення наших земель та всіх імперських окраїн до нової форми «імперії» створюється Євразійський союз.

Повернути собі колишні землі — це надзавдання Росії, котре важливіше, наприклад, за відносини зі США в галузі стратегічного озброєння, бо від цього безпосередньо залежить існування самої Росії як держави та росіян як нації. Якщо визнати, що українці — це окрема нація, котра існувала й існує на теренах Київської Русі, то постане питання про походження росіян та їхній стосунок до цих земель і Києва як матері «городов русских». Їм доведеться створювати нову міфологію, щоб пояснити, звідки взявся їх народ і наскільки вони — слов’яни. Відомо, що утворення централізованої російської держави — Московії відбулося вже після розпаду Київської Русі й татаро-монгольської навали. Тож хто вони такі і де їхнє коріння? Існує концепція угро-фінського походження росіян, оскільки вони утворювалися як нація на землях, де жили угро-фінські племена. Крім того, вони мають міцний зв’язок з азійською культурою. Росія як держава та росіяни як нація творилися в зовсім іншому, відмінному від українського, етнокультурному середовищі. Вони дуже старанно приховують цю ситуацію, намагаючись ідентифікувати себе як російська нація через причетність до Київської Русі. Саме імперська форма та поглинання України надасть їм можливість легітимізувати себе як Велика Росія та велика європейська нація і зберегти головний критерій власної ідентичності. До того ж, приєднання України та відтворення імперії допоможе вирішити Росії її власні внутрішні проблеми за рахунок зовнішньої експансії.

З огляду на фрустраційні процеси, котрі відбуваються всередині України, реалізація задумів Росії цілком можлива. Оскільки ми не маємо національної еліти і нинішній державний устрій не відповідає національним інтересам, прогнози щодо майбутнього нашої держави дуже песимістичні. Партноменклатура, котра збереглася при владі після утворення незалежної держави, перетворилася на трансфер-клас, який приватизував і державні інститути, і ресурси країни. Національні цінності та державний суверенітет для них нічого не вартий. Вони утворили рентну державу й економіку: отримують прибутки за рахунок ренти державних послуг, державної власності та природних національних ресурсів. Із таким економічним, політичним устроєм країна не має майбутнього. Відсутність консолідованої української нації та національної еліти робить сценарій, запланований Росією, абсолютно реальним.

«ПОВЕРНЕННЯ УКРАЇНИ — ЦЕ СИМВОЛ ГЕГЕМОНІЇ РОСІЇ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ»

Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова:

— У ХХІ ст. уже не йдеться про імперський статус держави чи об’єднання такого ѓатунку. Ідеться насамперед про сфери впливу та конкуренцію в глобальному світі. Так, сьогодні в Росії дійсно є лінія, котру озвучив президент Путін та котра задекларована в документах стратегічного плану країни в контексті зовнішньої політики, про збільшення впливу і контролю над пострадянським простором. Це — державна політика РФ: вони намагаються переконати глобальних партнерів (такі геополітичні центри, як США, ЄС, Китай) у тому, що Росія має «природне право» на те, щоб здійснювати більший вплив на країни свого найближчого зарубіжжя. Україна в цьому плані є ключовою країною. Якщо Росії вдасться задіяти нашу державу в Євразійському проекті, вона отримає абсолютно нові важелі впливу як регіональний лідер. Спочатку таку лінію провадили жорсткішими методами: намагання активного втягнення України в різні інтеграційні структури, зокрема Єдиний економічний простір, аж до підписання відповідних документів 2003 р., які потім не пройшли відповідного затвердження без зауважень у нашому парламенті. Тепер це Митний союз та майбутній Євразійський Союз. Проте, зрозумівши, що надто складно досягти чогось жорсткими методами, Росія зараз буде сповідувати політику батога та пряника як стосовно України, так і інших країн СНД. Це не повернення імперського статусу, а бажання повернути домінування і контроль на пострадянському просторі.

Кажучи словами ідеологів російської державності та євразійства, потенціал Росії: території, природні ресурси — величезний. Проте існують серйозні проблеми з людським потенціалом. У найближчому десятилітті Росії доведеться вирішувати складні демографічні проблеми й питання якості людського потенціалу. Поповнення цих ресурсів за рахунок населення України — дуже важливий елемент. До того ж, Росії на південному фланзі потрібен вихід до морів і кордонів Європейського Союзу. По суті, російська влада хоче, щоб між нею та ЄС більше не було інших гравців. Таким чином, були б розподілені сфери впливу, але цього не можна досягти без залучення України: територіально ми сьогодні є буферною зоною між двома інтеграційними об’єднаннями. Крім цього, одним із найважливіших сьогодні моментів є символіка. Не тільки прості громадяни, а й, більшою мірою, чиновники та політики Росії відчувають фантомні болі після розпаду Радянського Союзу. Хай би що зараз робилося в економіці та інших сферах у їхній країні, все одно в політиці домінує думка про помилковість розвалення СРСР. Для багатьох повернення України — це символ відновлення могутності Росії за нових умов. Така символіка може серйозно вплинути на самопочуття громадян Росії. Тому це питання не тільки зовнішньої, а й передусім внутрішньої політики.

Якби після розвалу СРСР Російська Федерація продемонструвала перспективні та привабливі моделі модернізації, прискореного економічного та інноваційного розвитку, врахування інтересів громадян тощо, тоді простір, у якому перебувала б і Україна, був би створений органічно. Більш того, дуже швидко це зумовило б поєднання спільних інтересів країн ЄС і країн пострадянського простору. З колишніх радянських країн таким шляхом пішли Балтійські держави (Естонія, Латвія, Литва). Із певною своєю специфікою намагається йти таким шляхом Грузія. Але, на жаль, не Росія. Подолати інерцію не можуть і Україна та Молдова. Білорусь взагалі пішла зворотним шляхом, не кажучи вже про азійські країни. У цілому, модель поширення керованої демократії, більш жорсткого авторитарного режиму на країни-сусіди навряд чи буде реалізований в Україні. З іншого боку, це залежить і від внутрішньополітичних процесів у нашій державі. Ключову роль відіграватиме не вплив Росії та її потужності, а здатність української еліти (якої поки що не видно — тільки істеблішмент) продемонструвати прогресивнішу модель розвитку й утілити її в життя.

Я ніколи не довіряв псевдоаналітикам, котрі перебували навіть у серйозних державних структурах України і прогнозували розвал Росії найближчими роками. Росія — потужна країна. І вона є важливою державою не тільки для регіону, а й багато в чому для Євразії. У питаннях, які залишилися ще з радянських часів, наприклад нерозповсюдження ядерної зброї, вона є одним із ключових геополітичних гравців. Це важлива роль, яку відіграє Росія й далі відіграватиме в найближчому майбутньому.

Україна, у свою чергу, зацікавлена у стабільній та передбачуваній Росії. Але ми водночас хочемо, щоб РФ стала більш плюралістичною та демократичною. Між цими двома полюсами найближчим часом і шукатимуть модель розвитку російського майбутнього. Хотілося б, щоб цей авторитарний стиль, який сьогодні обѓрунтовується необхідністю збереження територіальної цілісності, був замінений більш демократичною моделлю. Звісно, немає прямого зв’язку між рівнем демократії та рівнем економічного розвитку, однак є зв’язок між рівнем демократії і свободою та соціальним статусом окремо взятого громадянина. Це наочно демонструють країни-члени ЄС, в яких громадяни живуть набагато краще, ніж у РФ, та які мають зіставний із Росією розмір ВВП.

Спрогнозувати розвиток Росії на найближчі десятиліття дуже складно. Існує дуже багато внутрішньополітичних викликів, на які сьогоднішній російський істеблішмент не знайшов відповідей. З іншого боку, Росія досить контрольована, щоб у найближчий період і в середньостроковій перспективі можна було говорити про її сталий розвиток.

«ПРОГРЕСИВНІ КРАЇНИ НЕ ХОЧУТЬ МАТИ НІЧОГО СПІЛЬНОГО ІЗ ЗАСТАРІЛОЮ АЗІАТСЬКО-РОСІЙСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ РОЗВИТКУ»

Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник, публіцист:

— Як і всі імперії, які в минулому розпалися, Росія також розвалиться. Це невблаганний закон історії. Імперії, які побудовані на пригнобленні одних народів «імперським» шовіністичним народом, не мають великої перспективи і, врешті-решт, зникнуть. Те ж очікує і на Росію. Імперська парадигма розвитку цієї країни — це трагедія і для тих людей, які в ній живуть. У разі спроби розбудувати національну демократичну державу Росія мала б ще якусь перспективу. Проте імперська позиція не дасть нічого, крім погіршення міжнародних відносин, зростання ненависті й опору з боку пригноблених народів. Ми вже бачили імперські корчі — війну на Кавказі, тож розуміємо, що Росія не зможе існувати в такому форматі. Просто дивовижно, коли придумують євразійський вимір, не розуміючи, що відбувається в Центральній Азії. Узбекистан кинув виклик Росії; Казахстан, котрий ближче до Китаю, веде свою гру; на кордоні з Таджикистаном, який уже майже випав із російської орбіти, утворилася діра, через яку в Росію хлинули наркотики з Афганістану. Росія неспроможна створити жодного азійського союзу, адже це абсолютно різні народи, цивілізації та орієнтації. Створення таких об’єднань — безперспективний шлях. Навіть якщо формально союз буде створено, він нічим не відрізнятиметься від формату СНД: раз на рік збираються пани, дивляться один на одного, вирішують свої дрібні питання і роз’їжджаються — кожен залишається при своїх інтересах.

Ідея «власного» шляху розвитку Росії, особливої її місії в цивілізаційному плані, охоплює не лише верхівку, а й репродукується на досить значну частину народу. 60 — 70% населення заражені нею. Хоч останні дані з Москви, де більше ліберальних ідей, свідчать про те, що імперську модель розвитку підтримує дедалі менше людей. Не знаю, які події треба пережити Росії, щоб одужати від цієї хвороби. Поки що вони ще не видужали, і може статися багато історичних колізій, пов’язаних зі спробою залишатися імперією. Однак Російська імперія не має історичних можливостей для існування. Мине три, п’ять, десять, а то і п’ятдесят років (це не так багато в історичній перспективі), перш ніж вони розпадуться.

У Великобританії також існують фантомні болі з приводу імперської величі, але вони зайнялися розбудовою країни як впливового фінансового центру, держави, котра дає надзвичайно високий рівень соціальної допомоги тощо. Колишні колонії багато чим завдячують Британії, однак вона переборола хворобу імперськості. США, хоч формально і не є імперією, також втрачають свій вплив і, за прогнозами, до 2025 — 2030 рр. втратять лідируючу роль у світі.

З іншого боку, досі є країни, які мріють про імперську велич, але їм навряд чи вдасться знову ступити на цей шлях. Ця ідея так само облудна, як і комуністична, котра, проіснувавши 70 років і поклавши мільйони жертв, вижила саму себе тому, що це був хибний механізм.

Величезна небезпека хибності й ворожості російської імперської ідеології криється в претензіях до України та Білорусі як окремих народів, які мають право на розбудову власних держав. Росія категорично заперечує право на існування окремої української нації, держави, культури та мови. Вони не розуміють процесів, котрі тут відбуваються. Прикладом може слугувати приїзд і виступи Навального, котрий вважається в Росії опозиціонером і проголошує ліберальні ідеї — він продемонстрував, що нічого не розуміє у відносинах між Росією та Україною. Їхня стратегія побудована на ворожих акціях супроти всього українського. Проте подібна тактика принесе колосальну поразку Росії. Навіть та досить численна частина українського суспільства. яка поблажливо ставилася до сусідів і була, фактично, проросійською, врешті-решт зрозуміє, що це дуже небезпечний сусід — ворог усього українського. Якщо ратифікація про Зону вільної торгівлі з країнами СНД відбулася під шаленим ворожим тиском із боку Росії, погроз санкціями та війнами, хіба можна розраховувати на дружбу та співробітництво?

У час, коли інші слов’яни: поляки, болгари, словаки — уже в Європейському Союзі та НАТО, ідея об’єднання трьох слов’янських народів видається божевільною. Прогресивні країни не хочуть мати нічого спільного із застарілою азіатсько-російською деспотичною моделлю розвитку. Головний російський імперіаліст — Путін слухає Дугіна, котрий нав’язує йому ідеї ХVIII ст. і думає, що вони спрацюють у ХХІ. Росія пропонує безперспективний тупиковий варіант, котрий не має нічого спільного ні з моделлю азіатського стрімкого розвитку, як у Японії чи Китаї, ні з європейською моделлю. Такий курс не призведе ні до чого, крім опору, повстань та революцій.

Формально, реалізація обраного Росією зовнішньополітичного курсу можлива. Коли на чолі нашої держави стоять принижені раби й боягузи, котрі бояться Росії та плазують перед нею, то все можливо.

«РОСІЇ ПОТРІБНО СТАВАТИ БАГАТОНАЦІОНАЛЬНОЮ САМОДОСТАТНЬОЮ ДЕРЖАВОЮ, А НЕ НАМАГАТИСЯ РЕІНКАРНУВАТИ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст (Москва):

— Радянський Союз був останнім проявом імперії. За історичними мірками минуло 20 років — порівняно мало часу для того, щоб еліта заспокоїлася. Частину еліти, яка прийшла до влади в Росії, було створено Радянським Союзом. Вона не стала б елітою поза імперською парадигмою. Вона виховувалася на тому, що «ми жили у великій країні й відчували себе частиною великої країни». Звичайно, зараз усе ще позначаються ці фантомні болі. Крім того, існує й інша причина: в Росії владі поки що так і не вдалося придумати цінності, які згуртували б народ. У цьому сенсі легко експлуатувати ностальгію, адже багатьом людям це до душі. Після розпаду СРСР еліта не в змозі сформулювати і здійснити політику, яка привела б Росію до якогось нового виразного місця у світі.

На жаль, однією з головних проблем Росії є те, що влада не дуже адекватно оцінює можливості країни. Російська влада намагається затвердитися за рахунок тих, кого вважає слабкішими і ментально не готовими визнати свою повноцінну незалежність. Росії значно важливіше утримати контроль над Україною та Білоруссю, ніж над центральноазіатськими республіками. Інша річ, вона поки що не визнає, що Україна і Білорусь уже ніколи не будуть російськими провінціями, незалежно від їхнього керівництва. Влада в Росії ніяк не зрозуміє, що повернутися до цього етапу історії вже неможливо. Доки до них не прийде це розуміння, вони намагатимуться особливо жорстко реагувати на спроби прояву незалежної політики в цих державах. Що ж до Білорусі, то тут наявний і особистісний чинник. Абсолютно очевидно, що Путін та Лукашенко ментально близькі. Путін повторює політичний стиль Лукашенка, оскільки той прийшов раніше до влади і почав практикувати стиль диктаторства.

Головне, що має зробити Росія. Вона, як і раніше, намагається розвиватися як важливий геополітичний гравець. Уся її зовнішня політика базується на тому, що вона — велика країна, яка претендує на роль особливого зовнішньополітичного поліса. Я вважаю, що Росії необхідно якраз усі свої зусилля зосередити найперше на внутрішніх проблемах. Росії потрібно освоїти свої території, зайнятися подоланням жахливих диспропорцій на всіх рівнях життя, розвивати Далекий Схід. Уваги вимагають і проблеми Кавказу, який дедалі більше відокремлюється від Центральної Росії. Інакше країна може не зберегтися у своїх нинішніх кордонах.

Влада не вирішує внутрішніх проблем і намагається удати, що, як і раніше, править великою країною, яка може встановлювати якийсь новий світовий порядок або хоча б брати участь у ньому. Це велика біда. Росії якраз потрібно дотримуватися прикладу США, де, попри всі геополітичні амбіції, виграють кандидати, які пропонують варіанти розв’язання внутрішніх проблем. Для будь-якого американця буденні проблеми своєї країни важливіші за будь-які геополітичні зусилля.

Росії зараз має бути не до глобальної геополітики та імперських амбіцій. Їй саме потрібно ставати багатонаціональною самодостатньою державою, а не намагатися реінкарнувати Радянський Союз. Для цього в Росії немає ані ресурсів, ані можливостей.

«РОСІЯНАМ ЗАРАЗ ДУЖЕ СКЛАДНО ЗРОЗУМІТИ, ДЕ ПОЧИНАЛАСЯ ІМПЕРІЯ І ДЕ ВОНА ЗАКІНЧУЄТЬСЯ»

Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, аналітик Iнституту міжнародних відносин Варшавського університету:

— На мою думку, існує дві умовні причини цьому. Перша — це специфіка історичної російсько-радянської імперії. У більшості європейських держав, які були імперіями, можна було дуже чітко відрізнити метрополію — центр цієї імперії, та інші країни, які до неї входили. Різниця між центром та периферією була дуже чіткою. В Росії цього не було, і росіянам зараз дуже складно зрозуміти, де починалася імперія і де вона закінчується.

Другою причиною є специфіка російської трансформації. Вона полягає в тому, що після розпаду Радянського Союзу Росія не стала демократичною країною. Натомість більшість колишніх імперій зараз є демократичними державами. Росія дуже непогано живе за рахунок власних природних ресурсів, наприклад газу, який, зокрема, й виступає інструментом її імперських традицій.

Після кінця Радянського Союзу Росія так і не знайшла, і не придумала собі нової ідентичності, міфу. Для прикладу можна взяти Францію: в 1960-х рр. вона втратила імперськість, але відкрила нову ідею — Європейський Союз. Використовуючи її, Франція реалізовує свої зовнішньополітичні амбіції.

Російське суспільство вельми шанує радянські традиції та історію. Російським політикам також легко апелювати до цих традицій, аби показати, що вони добре керують державою.

Після виборів у Росії відбулися певні суспільні процеси. Утім, вони ні до чого не призвели. Але треба мати на увазі, що Україні знадобилося чотири роки, щоб скинути режим Кучми. У Росії ще є така можливість.

«РОСІЯ НЕ МОЖЕ ПРИЙНЯТИ ТЕ, ЩО МИ РОЗВИВАЄМО СВОЮ ДЕРЖАВНІСТЬ»

Ніка ЧИТАДЗЕ, політолог, Грузія:

— Європейські імперії дуже добре усвідомлювали той факт, що вони не спроможні більше існувати в тому вигляді, в якому існували. Особливо гостро це проявилося після Другої світової війни. Більшість імперій Європи відмовилися від своїх амбіцій тому, що вони вже досягли певного рівня демократичного розвитку і навчилися поважати права інших народів на самовизначення і незалежність. Коли 1991 року СРСР, де-факто Російська імперія, розвалилася, демократичного способу мислення на теритенах Росії не існувало. У багатьох депутатів з Російської думи була ностальгія. Якщо вірити відомим російським геополітикам, зокрема Олександру Дугіну, то для західного світу, на відміну від східного, характерними є демократія, ринкова економіка, вільне підприємництво, індивідуалізм і повага до прав людини.

Книжка «Россия немыслима без империи» вийшла ще 1998 року, до приходу до влади Володимира Путіна. Відповідно, можна сказати, що простежується певний ментальний чинник. Для нинішньої політичної еліти РФ немислимо, щоб Російська імперія розвалилася всупереч бажанню імперіалістичних сил. До того ж вони не можуть змиритися з тим, що Захід переміг у «холодній війні». Це вже психологічний чинник. Російська еліта не може прийняти факту розвалу імперії і всіляко намагається відновити її в будь-якій формі — створення Євразійського союзу, приміром.

Росія має колосальні природні ресурси, зокрема нафту та газ. За видобутком природного газу РФ перебуває на першому місці у світі. За видобутком залізняку — на другому, після Китаю. Але річ у тім, що Росія спирається на геополітичні та політичні чинники, а не на економічні. Якби російська держава відмовилася від імперських амбіцій і розвивалася, раціонально використовуючи фінансові ресурси, отримані від експорту газу та нафти, вкладаючи гроші в нові технології — Росія була б міцнішою. З економічного погляду, якщо Росія почне інвестувати різні сектори економіки країн пострадянського простору, вона зміцнить свої позиції і колишні радянські країни дістануть змогу розвиватися. Але в РФ переважають амбіції, якийсь комплекс неповновартісності: імперія розвалилася, і народи, що їх вона вважали своїми, живуть окремо. Справа, звичайно, в політичній еліті, але її, зокрема й Володимира Путіна, вкорінювало російське суспільство.

Навіть російський Патріарх, не кажучи вже про політиків, розповідав, що, коли розвалився СРСР, Росія втратила свої історичні території. Проте варто зазначити, що Грузія, як і Кавказ, і країни Середньої Азії, не входила до складу Росії до 1919 р. Русь утворилася на теренах сучасної України, але Україна мала в Середньовіччі іншу історію. Відмінності між українським і російським народами помітні в будь-якому контексті.

Росія не може прийняти того, що ми розвиваємо свою державність, незалежність. Вона всіляко прагне не дати змоги ні Грузії, ні Україні, ні Білорусі, ні Центральній Азії розвиватися без російського диктату. РФ застосовує всілякі методи впливу: в випадку з Грузією — військові, в випадку з Україною — економічні. До того ж вона підтримує сепаратистські настрої на території Криму.

Реінтеграція Росії з пострадянським простором можлива щодо кількох. З одного боку держави, налаштовані проросійськи, з другого — ті, що мають західну орієнтацію. Держави — члени ОДКБ (Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Вірменія) більш орієнтовані на Росію. Тому новий економічний простір — Євразійський союз — може бути створено за рахунок кількох республік. Але Грузія, Молдова, Азербайджан і Туркменія чинитимуть опір цьому, як, на мій погляд, і Україна (незважаючи на те, що президент — Янукович).

Щодо внутрішньополітичної обстановки в РФ, незважаючи на виступи опозиції, на даному етапі Путін залишиться при владі. Опоненти влади не згуртовані і не надто сильні. До опозиції входять і демократи, і праві, і ліві — люди різного штибу і різної політичної орієнтації. Рейтинг Путіна знижується, але йому все ж таки вдалося перемогти на президентських виборах.

Певною мірою внутрішні проблеми Росії можуть завадити інтеграційним процесам. Але їй вдасться зберегти свій вплив на залежні від неї країни, хоча й частково.

«РЕІНТЕГРАЦІЯ РОСІЇ З КОЛИШНІМИ ЧАСТИНАМИ ІМПЕРІЇ НЕМОЖЛИВА»

Лаурас БЕЛIНIС, політолог, Литва:

— Я не думаю, що у спробах Росії повернути собі домінування можна угледіти якийсь виняток. Усі імперські країни керуються однаковою логікою. Держава радянського типу розвалилася, але амбіції й інерції все ще дуже сильні. Нам не слід забувати, що з погляду історичної перспективи минуло дуже мало часу, тому це питання все ще актуальне як у самій Росії, так і на колишніх околицях імперії, які зараз не хочуть так називатися. До того ж, досі живі кілька поколінь людей, які народилися й жили в епоху імперської влади.

Є кілька причин, чому Росія шукає для себе підтримки ззовні, взаємодіючи з сусідами. По-перше, для них це можливість відновити зв’язки з усіма можливими силами для повторного об’єднання. По-друге, не виключено, що таким чином Росія хоче використати інші держави для вирішення своїх питань, спираючись на ті стереотипи, які свідомо, а частіше несвідомо, побутують у головах політиків сусідніх держав.

Росія перебуває в пошуку розв’язань своїх внутрішніх проблем, але їм навряд чи це вдасться: розвал це розвал. Проблема в тому, що з одного боку є сили, що руйнують систему, а з другого боку — досить багато сил, що бажають її зберегти. Така напруженість створює конфліктні ситуації всередині країни в культурній, економічній, соціальній сфері. Можна сказати, що ми спостерігатимемо колапс імперії ще багато років. Такий потенціал одразу не зникає: він руйнується поступово, ослаблюючи ті сили, про які я казав.

Реінтеграція Росії з колишніми частинами імперії неможлива. Усі країни, що вийшли з Радянської імперії, досить міцно об’єдналися всередині себе. Навіть така країна, як Білорусь, яка грає в сусідство з Росією символічними актами дружби, насправді не хоче об’єднуватися. Там уже існують внутрішні еліти, які мають свою логіку існування й не бажають повертатися під вплив сильніших еліт Росії.

Підготували Анна ЧЕРЕВКО, Ігор САМОКИШ, «День»