КОМЕНТАРI

Уляна КИРИЄНКО, завдепартаментом політичної соціології Інституту глобальних стратегій (IГЛС):

— Ухвалення закону про державне джерело фінансування політичних партій має як плюси, так і мінуси. Безумовним плюсом є те, що за рахунок державних коштів фінансуватиметься не тільки передвиборна діяльність партій, а й статутна, тобто той період партійної роботи між виборами, коли партії працюють на саморозвиток і самостановлення. Можна схвально оцінити і ту статтю закону, котра застерігає, що фінансову допомогу отримають не тільки партії, за які проголосували більше 4% виборців на останніх виборах, а й партії в складі виборчих блоків, які пройшли до парламенту. Іншими словами, фінансове заохочення отримують не тільки партії, що вже мають фінансову базу, а й молоді сили, що пройшли випробування виборами і коаліційністю. Все це в сукупності працюватиме на структуризацію і зміцнення партсистеми.

Що стосується мінусів, то я б назвала два — політичний і правовий. Мінусом політичним, звичайно ж, буде те, що державну підтримку отримують партії за фактом свого виграшу на виборах. А, як свідчить свіжий досвід російських виборів, дедалі частіше у виграші виявляються, так би мовити, вигідні владі партії — потрібні або для сприятливого спарингпартнерства, або для яких-небудь інших завдань. Мінус правовий у тому, що вітчизняний досвід управління фінансами давно зарекомендував себе як непрозорий, і відсутність у законі прописаних механізмів та інструментів фінансування тільки збільшує можливість різних зловживань в частині надходження і обiгу коштів. Отож, дійсно, потрібний — у майбутньому — перехід до фінансування партій з держджерела вимагає регламентації не тільки в значенні контролю за фінансами (що в законі закріплено за Рахунковою палатою), а ще і в правовому відношенні.

Сергій ТЕЛЕШУН, доктор політичних наук, президент фонду «Співдружність»:

— Однозначно відповісти, яких більше наслідків буде від впровадження держфінансування партій — позитивних чи негативних — неможливо. Необхідно враховувати контекст українських та світових реалій щодо цього питання. Крім цього, треба з’ясувати, що насправді стоїть за питанням про необхідність фінансування політичних партій. Якщо йдеться про створення громадянського суспільства, в якому партії будуть лише одним із сегментів громадянської ініціативи, — це явище позитивне. Якщо ж це створить передумови для монополізації партіями функції посередництва у спілкуванні громадян із владою — це негатив. У даному випадку дуже корисним для нас може бути досвід Німеччини, де механізм фінансування партій настільки прозорий, що дає можливість громадянам контролювати не лише партійну еліту, а й фінансові потоки. Враховуючи українські реалії, фінансування партій може якоюсь мірою легалізувати відмивання брудних грошей, бо відмивання капіталу можливе не лише через фірми, підприємства, ЗМІ, а й через партійну касу.

Є ще дуже важливий політичний нюанс. Якщо ми будуємо монополізоване партійне суспільство — це біда, бо, як свідчать соціологічні дослідження, на сьогоднішній день рівень довіри партіям не перевищує 8%. Проте, якщо ми говоримо про фінансування партій, ми повинні говорити і про необхідність появи професійних політиків — людей, які займаються тільки політичною діяльністю і прозорі для громадського контролю та фінансового моніторингу з боку держави. Якщо партії будуть складатися з таких професійних політиків, то фінансування партій однозначно позитивно позначиться на розвитку політичної системи зокрема і українського суспільства та країни в цілому. Однак, як ми бачимо, інтерес суспільства до цього питання (адже партії — це активна частина суспільства) — низький. І те, що і преса, і громадяни відреагували на цей закон пасивно, свідчить про те, що питання фінансування партій людей мало цікавить. Його обговорення зосереджене тільки в партійній тусовці, яка сприймає цей закон як один із етапів технологічної боротьби за парламентські місця і боротьби за президентське крісло.

Якщо Президент підпише цей закон, ми можемо чекати активізації партійної діяльності. Крім того, партії, які будуть проходити до Верховної Ради, матимуть усі передумови для того, щоб у майбутньому стати професійними. Та це згодом. Крім того, політика стане досить прибутковою сферою сама по собі, і з партією можна буде працювати як із реальною юридичною особою у сфері фінансово-економічної діяльності. Можливо також, що державі для того, щоб забезпечити контроль над фінансовими операціями, які будуть здійснюватися через партійні каси, знадобиться створення додаткового апарату фінмоніторингу. Завжди може з’явитись якась частина бізнесменів, які iз задоволенням будуть користуватися партійними грошима або за допомогою партійних грошей впливати на економіку. Тобто партії стануть ще одним досить прибутковим політичним проектом, через який можна пропускати фінансові потоки. У зв’язку з цим, швидше за все, загостриться боротьба між владою та опозицією за право доступу до формування держбюджету.