КУЛЬТУРА

Якщо подивитися сьогодні на хоча б щотижневу афішу столичних розваг і художніх акцій, то серце, як колись казали, наповнюється почуттям законної гордості за Україну. Звісно, Києву далеко до Москви і Праги, не кажучи вже про Париж або Відень, але, звичайно, сьогоднішній культурний раціон столичного суверенного городянина в порівняння не йде із мізерним нормованим пайком заручника тоталітарної «зони». Так, світові зірки, котрі найдорожче коштують, і престижні балетні чи театральні ансамблі нас ще не відвідують, європейську художню моду ми частіше вивчаємо за принципом «Абрам наспівав» — через епігонські наслідування модельєрів і живописців, котрі вояжують на Захід, але зате, як-не-як, у нас з'явилася можливість вибору. Він, повторю, поки що не здається рафінованим і багатим. Зі всіх мистецтв, як не крути, головним для нас залишаються російська попса та американські бойовики, але ж і голлівудське «кримінальне чтиво» ми з цього року можемо ковтати в адекватному відтворенні, прямо як якийсь мюнхенський тінейджер.

Утім, можливо, найстрашніший і, що трагічно, по суті неосмислений суспільством «культурний» результат року — загибель червоноградських тінейджерів на перегляді «Армагеддона». Випадок став приводом для помітних газетних заголовків, але ніяк не для рефлексій з приводу теми «о tempora, о mores». І не в тому справа, що рвалися школярі подивитися не результат титанічних зусиль української кінопромисловості — один із трьох фільмів, на які вона сподобилася цього року, а в тому, що в Червонограді можливість покуштувати навіть «сурогатну» культуру — мізерна.

«Армагеддон» — це одночасно й похмуре попередження все більш убожіючій та попсуючій нашій культурі, де артисти занапащають себе алкоголем, а поети вважають честю складання рекламних слоганів, де еміграція вважається успіхом, а помпезні свята і спекулятивні реконструкції нагадують не тільки про не видані зарплати, а й невидані книги, непоставлені спектаклі, незіграні партитури.

Не хочеться сидіти під ялинкою з кислою пикою, але навряд чи наступний рік буде легшим для культури. Подій, ймовірно, буде більше (певно й кандидати у президенти труснуть калиткою), але ефект їх буде гомеопатичним. Коли б не «армагеддонівським».

№252 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»